27 серпня. Пам’ятні дати

27 серпня. Пам’ятні дати

1549
Ukrinform
Сьогодні виповнюється 75 років від дня народження незабутнього Богдана Ступки 

Богдан Сильвестрович Ступка (1941-2012), український актор театру і кіно, художній керівник столичного Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка. Родом актор з селища Куликів на Львівщині. Народився під час німецької окупації. До сцени – акторства і співу його привчили рідні. Батько співав у Львівській опері, там співав і мамин старший брат, а тітка була концертмейстером. За лаштунками Львівської опери юний Богдан почув спів Івана Козловського та Сергія Лемешева, долучився до світового оперного мистецтва. Актором мріяв стати з 17 років, але вступав спочатку на хімічний факультет Львівського університету. Щоправда, провалився на іспитах, працював в обсерваторії та заочно вчився на філологічному факультеті Львівського університету. «Я б міг стати хіміком, або звіздарем, але, як бачите, став актором… Мабуть Господь кожному з нас призначає якусь роль у цьому житті…», - зауважував Богдан Сильвестрович. У 1961 році він закінчив акторську студію при Театрі ім. Марії Заньковецької, згодом працював у ньому (його наставником був Сергій Данченко). Дебютував у кіно роллю Ореста Дзвонаря у фільмі «Білий птах з чорною ознакою» Юрія Іллєнка. У 1978 році на запрошення Сергія Данченка, який тоді очолив Театр ім. Франка, перебрався до Києва. 1993 року отримав Шевченківську премію за головну роль у виставі «Тев’є-Тевель» за Шолом-Алейхемом. Роль Тев’є Ступка зіграв понад 300 разів. Загалом на сцені зіграв понад 50 ролей, а в кіно – більш як сотню. У 1999-2001 роках був міністром культури, у 2001 році, після смерті Сергія Данченка, очолив Театр імені Івана Франка. Народний артист, Герой України. Богдан Ступка зажив слави не тільки як один із найяскравіших і найпотужніших українських акторів, але і як надзвичайно мудрий, розважливий керівник та наставник. Молоде покоління франківців добре пам’ятає батьківські звернення метра: «синку-донечко» та чи не миттєве гасіння різних конфліктів і розбрату. Він цінував у людях, передусім, щирість і людяність; сам був зразком шляхетності, толерантності і порядності. На честь 75-річчя Богдана Ступки в міжнародному аеропорту Бориспіль планується відкриття виставки «Я – Богдан», присвяченої великому акторові.

В останню суботу серпня в Україні відзначається День авіації – спільне свято військових та цивільних авіаторів та працівників авіаційної промисловості і  транспорту. Свято встановлено згідно з Указом Президента від 16 серпня 1993 року. Крім цього дня в Україні, у першу неділю серпня, відзначається День Повітряних Сил Збройних Сил України. Історія світової авіації тісно пов’язана з українською землею. Тут творили конструктор одного з перших літаків, що піднявся у повітря, Олександр Можайський, засновник теорії ракетобудування Микола Кибальчич, творець бойових ракет Олександр Засядько. Імена киян Ігоря Сікорського та Дмитра Григоровича стали всесвітньо відомими завдяки збудованим літальними апаратами. Безстрашні українські льотчики-аси Костянтин Арцеулов і Володимир Дибовський зуміли «приборкати» пострах перших авіаторів – штопор. Мужній і талановитий пілот Євграф Крутень заклав підвалини тактики винищувальної авіації, на які спираються і сьогоднішні прийоми повітряного бою. В Одесі промисловцем Артуром Анатра був створений один із перших у Російській імперії авіаційних заводів. Сьогодні Україна входить до десятки країн, що мають замкнутий технологічний цикл створення і виробництва авіатехніки.

Ювілеї дня:

Сьогодні виповнюється 160 років від дня народження Івана Яковича Франка (1856-1916), українського письменника, вченого-енциклопедиста, мислителя, громадського діяча. Сучасники називали Франка велетом думки і титаном праці, українським Мойсеєм. Він залишив по собі колосальну художню і наукову спадщину, яка становить близько 50 тисяч творів. 50-томне академічне видання творів, здійснене у 1976-1986 роках, є далеко не повним його доробком і «тягне» на стотомник. За сорок років творчої діяльності Іван Франко видав одинадцять поетичних збірок, понад сто оповідань, дев’ять повістей, понад десять драматичних творів. Плідною була і публіцистична діяльність Івана Франка – понад дві тисячі публікацій. Він є автором численних перекладів творів світової літератури - з французької, німецької, англійської, російської, польської, чеської, сербської, хорватської, старогрецької, латинської, арабської, давньоєврейської, індійської та інших мов. Іноді навіть жалкував, що не став орієнталістом. В молодості Іван Франко, як і багато інших тогочасних інтелектуалів, зазнав впливу соціалістичних ідей,  з захопленням читав Маркса, Енгельса, але наприкінці життя розчарувався в соціалізмі, назвавши соціалістичну державу тюрмою, «а всевладність комуністичної держави… означала би тріумф нової бюрократії над суспільністю, над усім її матеріальним і духовним щастям». На початку він також оспівував «братерство велике, всесвітнє», лише згодом усвідомивши підневільне становище України, розірваної між царською Росією й Австро-Угорщиною, що дасть йому підстави написати запальне: «Не пора, не пора, не пора Москалеві й ляхові служить». Саме тому за радянських часів творча спадщина Івана Франка немилосердно фальсифікувалася. Українці не могли прочитати франкових поезій про національне відродження, про Січ та січових стрільців, про російський та польський колоніалізм на українській землі. «Або візьмімо всі свої сили докупи і силкуймося встояти в конкуренції цивілізаційної праці, або зложімо заздалегідь зброю і скажімо собі, що ми сміття і січка, добра на пашу для інших, але не здібна зеленіти й нове зерно родити» (І. Франко, 1897 рік)

145 років від дня народження Теодора Германа Альберта Драйзера (1871–1945), американського письменника, публіциста, громадського діяча. Автор романів: «Сестра Керрі», «Трилогія бажання», «Геній», «Американська трагедія», збірок новел, публіцистики, автобіографічної «Книжки про себе».

120 років від дня народження Фаїни Георгіївни Раневської (справж. – Фельдман; 1896-1984), російської актриси. Її називали королевою епізоду. Згодом актриса зізнавалася: «Я в своей жизни не сделала 99 процентов из ста». За все життя Раневська одержала лише одну роль, гідну її таланту – мадам Розу Скороход у кінострічці «Мрія» Михайла Ромма (цю картину режисер знімав у Західній Україні, після її приєднання до УРСР). Про свої останні кінороботи («Обережно, бабуся!» (1960), «Легке життя» (1964), «Сьогодні новий атракціон» (1966)) вона казала: «Снимаюсь в ерунде. Съемки похожи на каторгу. Сплошное унижение человеческого достоинства, а впереди – провал, срам, если картина вылезет на экран». Актриса працювала в Театрі ім. Моссовєта. За рік до смерті вона пішла зі сцени. «Я как старая пальма на вокзале – никому не нужна, а выбросить жалко», - зронила вона на схилі літ.

75 років від дня народження Сезарії Евори (1941-2011), співачки з Кабо-Верде, «босоногої діви», відомої своїм неповторним голосом і манерою виконання. Співала пісні в жанрі mornas – традиційного для Островів Зеленого Мису, що зазнав помітного впливу музики Португалії і португаломовних країн Африки. Її пронизливе виконання простих пісень зачаровувало слухачів по всьому світі. На концертах, навіть на найзнаменитіших майданчиках, вона виступала босою – в знак данини своїм нужденним співвітчизникам. На батьківщині співачки, де вона чимало зробила доброчинних справ, її вшановують майже як святу. Відома тим, що відмовила самій Мадонні – та запросила Евору за чималі гроші заспівати у себе на весіллі, але кабовердійка сказала «ні», чим невимовно вразила не тільки саму Мадонну, але й решту зіркового шоу-бомонду. Декілька разів співачка виступала в Києві. Спочатку тішила своїм голосом грошовиту публіку на закритих концертах, потім співала на головному офіційному концертному майданчику «України». Перед одним із концертів вона, навіть, устигла відвідати Володимирський базар, що розташований неподалік від палацу «Україна» - зірка захотіла придбати собі якусь нову сукню. Як відомо, вона надавала перевагу просторим зручним балахонам і ніколи своєю босою ногою не переступала порога модних бутіків. «Бренд? А що це таке? Гадаю, що ніщо не може бути більшим і ціннішим за людину. За звичайну просту людину. За її життя, дихання, сміх, за її сльози і радість… Бренд – це не для мене і не про мене…», - зауважила якось співачка, з насолодою покурюючи люльку.

Роковини смерті:

440 років з дня смерті Тіціана (власне – Тіціано Вечелліо; 1477-1576), італійського живописця, представника венеціанської школи живопису доби Високого Відродження («Флора», «Динарій кесаря», «Даная», «Св. Себастьян», портрети). Художник прожив надзвичайно довге і насичене життя (дев’яносто дев’ять років), останній період якого у творчому плані був найзначнішим. Працюючи в різноманітних жанрах, Тіціан постійно вдосконалював свою живописну техніку й досяг у ній такої свободи й сміливості яка вражала не лише тоді, а й нині. 


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-