22 серпня. Пам’ятні дати

22 серпня. Пам’ятні дати

1144
Ukrinform
Сьогодні в Україні вшановують пам’ять працівників органів внутрішніх справ, загиблих при виконанні службових обов’язків

Щороку, напередодні Дня незалежності нашої держави ми згадуємо правоохоронців, котрі поклали власне життя на вівтар закону, захищаючи життя інших людей, їхні права і свободи, боронячи державу і суспільство від протиправних зазіхань. Згадуємо тих, хто, незважаючи на важкість обраної професії, на сірі будні та небезпеку, долаючи власну втому, а часом і скепсис зневірених і невдоволених громадян, з гідністю виконав свій професійний обов’язок, не заплямувавши власного імені та честі побратимів. Пам’ятаймо, що за скромними словами «загинув при виконанні…» - людські долі, трагедія обірваного життя, трагедія батьківського горя, сльози вдови і німе запитання в дитячих очах. Усього за роки української незалежності загинуло понад 600 працівників органів внутрішніх справ, при цьому майже половина з них – під час воєнних дій на сході нашої країни – тобто, за два з половиною роки. За традицією цього дня покладаються квіти та вінки до пам’ятників загиблих правоохоронців; у церквах правляться поминальні служби, відбуваються інші меморіальні заходи. 

Події дня:

560 років тому (1456) Влад ІІІ Дракула стає Господарем Валахії.  Влад Дракула («син Дракона») – валаський князь і воєвода ХІV століття, легендарна постать середньовічної Європи, добре знане це ім’я і в наш час. Все своє життя Влад ІІІ вів непримиренну боротьбу проти османського поневолення Валахії, за що здобув репутацію жорстокого правителя. А ще він увійшов в історію під прізвиськом «Цепеш», що в перекладі означає «садити на палю». Це був його улюблений метод покарання, за допомогою якого він вершив не тільки внутрішню, але й зовнішню політику. На початку правління під владою Цепеша перебувало близько 500 тисяч людей,  а за 6 років свого правління (1456–1462) він знищив понад 100 тисяч людей. Сьогодні Влад Цепеш – одна з визначних історичних особистостей національного руху Румунії. Щоправда, румунські історики та літературознавці вважають його жертвою історичної несправедливості. Вони впевнені, що Влад ІІІ Дракула став жертвою своєрідного «чорного піару» - мало того, що лиха слава про трансільванського князя ширилася ще за його життя, але ще більше лою у вогонь підлив ірландський романіст Брем Стокер, звівши на Цепеша наклеп і зганьбивши його чесне ім’я перед усім світом – адже в романі Господаря Валахії зображено упирем. Про Дракулу можна прочитати і в староруських літописах і подивитися чимало фільмів. Один з кращих – копполівський «Дракула Брема Стокера». Для поціновувачів оперного мистецтва існує опера румунського композитора Ґеорґе Думітреску присвячена Дракулі. Звісно, це не «Чарівна флейта», але хто любить румунські народні пісні з поправкою на Верді – той нехай слухає. Хто ж не довіряє ані романам, ані музиці, ані кіно, може за гострими відчуттями відправитись у саме серце Трансільванії, край високих темних пралісів, глибоких проваль, таємничих замків – батьківщину Дракули. Румунія вміло використовує ім’я покійного Господаря: з одного боку це національний герой країни, а з іншого – упізнаваний на цілий світ вампірський бренд. Замок Бран, відомий під назвою Замок Дракули, старовинний будинок у Сігішоарі, де народився Влад ІІІ – є одними із найбільш відвідуваних туристичних об’єктів Румунії. Цікавий факт: Дракула сприяв і вітав розвиток торгівлі та ремесел – у центральному Державному історичному архіві Львова зберігається його грамота, дарована львівським купцям.

Цього дня 1838 року в Києві почав діяти Інститут шляхетних дівчат, статут якого був затверджений ще 5 листопада 1834 року. Учбовий заклад мав виразно становий характер і вчитися в ньому могли лише дівчата з багатих дворянських сімей. Основна увага приділялася вихованню в аристократичному дусі, але оскільки перші інститути були засновані ще за часів Катерини ІІ, коли в суспільстві панували ідеї просвітництва і сентименталізм, аристократизм сприймався не в становому, а радше у загальнолюдському сенсі, як вищий прояв моральних основ «людської вдачі». Інститут спочатку містився в будинку фельдмаршала Остен-Сакена на Липках (будівля не збереглася), а у 1842 році перейшов до новозбудованого за проектом Беретті великого приміщення на горі понад Хрещатиком (за радянських часів – Жовтневий палац культури, нині – Міжнародний центр мистецтв). В інститут приймалися дівчата віком від 8 до 17 років. За 6 років навчання проходили 14 предметів (закон Божий, російська мова і література, історія, географія, арифметика з геометрією, фізика, історія, французька, німецька і польська мови, малювання й правопис, музика і спів, танці, рукоділля). Першою начальницею інституту стала улюблена племінниця великого російського поета Державіна Параскева Мхайлівна Нілова (уроджена Бакуніна). Вона прослужила тут 13 років (1838-1851). У художній літературі про Київський інститут шляхетних дівчат можна прочитати у Марка Вовчка (повість «Інститутка»), Івана Нечуя-Левицького (повість «Хмари»), в оповіданні Олександра Купріна «Наталья Давыдовна». Втім чи не єдиним об’єктивним джерелом свідчень про київський інститут шляхетних дівчат є автобіографічна повість української письменниці й археолога Наталени Королевої «Без коріння» (1936).

Ювілеї дня:

275 років від дня народження Жана Франсуа Лаперуза (1741-1788), французького мореплавця. У 1785-1788 рр. очолював кругосвітню експедицію, яка дослідила острови Тихого океану, Північно-Західної Америки та Північно-Східної Азії. Відкрив протоку, названу його ім’ям. Експедиція пропала безвісти. Її останки були знайдені лише в 1826 році на о. Ванікоро (Соломонові острови).

Роковини смерті:

210 років з дня смерті Жана Оноре Фрагонара (1732-1806), французького живописця і графіка, підданого Людовіка ХV. Він навчався у Ж. Б. Шардена й Ф. Буше і взяв від кожного потрохи. Як учень Буше він у деякій мірі був продовжувачем легковісного і безтурботного стилю рококо з його грайливим еротизмом, проте в картинах Фрагонара можна помітити ледве відчутну іронію над надто манірною млістю персонажів («Поцілунок крадькома»), або ж сентиментальне співчуття долі героїв («Діти фермера»). Творам художника властиві свіжість та вишукана декоративність колориту, легкість і темпераментність письма («Свято в Сен-Клу», «Гойдалки»). Під час Великої французької революції перестав писати і став хранителем Лувра.

125 років з дня смерті Яна Неруди (1834-1891), чеського письменника і поета, одного з керівників національно-визвольного руху в Чехії 60-х років. Автор поетичних збірок «Цвинтарні квіти», «Балади і романси», «Прості мотиви»; книжок прози «Арабески», «Різні люди», «Малостранські повісті», дорожніх нарисів «Малюнки з чужини», «Близькі мандри». У 1863 році в Парижі познайомився з Марком Вовчком, про що згадує у нарисі «Слов’яни в Парижі». З Нерудою зустрічався і писав про нього український учений-славіст Степович. Твори Неруди українською мовою перекладали Іван Франко, Максим Рильський, Григорій Кочур.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-