15 серпня. Пам’ятні дати

15 серпня. Пам’ятні дати

1153
Ukrinform
Цього дня 460 років тому розпочалась робота над створенням Пересопницького Євангелія – визначної рукописної пам’ятки староукраїнської мови та мистецтва ХVІ століття, одного з символів української нації

Пересопницьке Євангеліє – це рукописна книга великого формату, фоліант з 482-х аркушів, вагою понад 9 кг. Книга оправлена в дубові дошки, обтягнуті зеленим оксамитом та ошатно ілюстрована. Рукопис є одним з перших відомих дотепер українських перекладів Святого Письма (перекладено із церковнослов’янської мови болгарської редакції). Праця над Пересопницьким Євангелієм почалася у селі Двірці в монастирі Святої Трійці 1556 року на день Успіння Богородиці. Потім роботу було припинено і поновлено вже в Пересопницькому монастирі при церкві Різдва Богородиці (Рівненський район Рівненської області). Як би сказали зараз, фундаторкою проекту стала дружина князя Кузьми Івановича Заславського Анастасія Юріївна, яка походила з роду Гольшанських. Над текстом Пересопницького Євангелія (перекладом і переписуванням) працювало щонайменше двоє людей: пересопницький архімандрит Григорій та писець Михайло Василієвич із Сянока. Працю завершили 29 серпня 1561 року. Пам’ятку було відкрито в 30-х роках ХІХ ст. відомим українським філологом-славістом і педагогом Осипом Бодянським. Якось у семінарській бібліотеці Переяслава він натрапив на дивовижної краси фоліант, написаний староукраїнською мовою – саме це й привернуло увагу Бодянського – мова, чиста «як зорі небесні». З 1600-го і до 1701 року історія Пересопницького Євангелія невідома. 17 квітня 1701 року гетьман України Іван Мазепа подарував його Переяславському кафедральному собору, але відтоді, як українська церква почала все більше потрапляти під московський вплив, українську книгу відіслали на зберігання в бібліотеку Переяславського монастиря, потім – до Полтавського історика-краєзнавчого музею, зберігалася вона і в заповіднику «Києво-Печерська лавра». З грудня 1948 року цінна реліквія зберігається в Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського. Пересопницьке Євангеліє є свідченням того, що переклади конфесійних текстів – це невід’ємна частина писемної культури нашого народу. В історії України ця справа бере початок від Пересопницького Євангелія. Перекладацька діяльність українських книжників продовжувала, таким чином, кирило-мефодіївські традиції щодо розбудови національної церкви і оцінюється як подвижницька праця українських патріотів, котрі майже за століття до початку національно-визвольної війни 1648-1654 років виявили прагнення українського народу до відродження своєї мови і духовної культури. Починаючи з 1991 року, стало традицією під час присяги Президента на вірність народові України поряд з Конституцією України та Актом проголошення незалежності України класти Пересопницьке Євангеліє як найдорожчу духовну святиню.

Події дня:

367 років тому (1649) українські війська під командуванням Богдана Хмельницького та за підтримки татар здобули перемогу над польською армією під Зборовом (тепер Тернопільська обл.). Королівська армія, якою командував сам Ян ІІ Казимир опинилася в катастрофічному становищі. В цій ситуації польський король пішов на таємні переговори з кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ, обіцяючи татарам велику грошову винагороду, дозвіл брати ясир і грабувати українські землі на шляху до Криму. Хан, не будучи зацікавленим у перемозі української армії і зміцненні України, поставив вимогу, щоб Хмельницький припинив битву. Не маючи змоги одночасно воювати проти поляків і татар, гетьман під тиском хана змушений був (не зважаючи на блискучу перемогу) розпочати переговори та укласти не надто вигідний для України Зборівський договір (18 серпня 1649). Зборівський договір формально визнавав козацьке управління південно-східними територіями Речі Посполитої, однак не задовольняв потреб українських селян, що воювали разом з козаками. Як згодом виявилося, місцева польська шляхта і римо-католицьке духовенство, які в результаті договору втрачали свій вплив та власність в Україні, не збиралися виконувати його умови.

15 серпня 1918 року у Києві заснована Національна бібліотека Української держави. Нині – Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського, найбільша книгозбірня України. Входить до числа десяти найбільших бібліотек світу. Обсяг фондів – понад 15,5 млн. одиниць зберігання. Бібліотека має найповніше в державі зібрання пам’яток слов’янської писемності та рукописних книг, архіви та книжкові колекції видатних діячів української й світової науки та культури. Щорічно до фондів надходять 130-140 тис. документів (книг, журналів, газет тощо). Бібліотека комплектується всіма українськими виданнями, отримує примірник дисертацій, які захищаються на території України, веде міжнародний книгообмін з понад 680 тис. партнерами з 70 країн світу. Ресурсами Бібліотеки щорічно користується близько 370 тис. читачів, яким щорічно видається до 1,5 млн. документів. Щодня Бібліотеку відвідує близько 1 тис. науковців, фахівців, аспірантів і студентів. У закладі працюють майже 900 співробітників, з них бібліотечних – 65%, наукових – 20% і допоміжних – 15%.

Ювілеї дня:

245 років від дня народження Вальтера Скотта (1771–1832), англійського і шотландського письменника. Засновник жанру історичного роману, в якому поєднуються реалістичні та романтичні тенденції («Пуритани», «Айвенго», «Квентін Дорвард», «Роб Рой»). Відомий також як автор поем («Пісня останнього менестреля», «Марміон», «Діва озера», саме ці романтичні поеми й принесли йому славу), історичних та історико-літературних праць «Життя Наполеона Бонапарта», «Історія Шотландії», «Смерть лорда Байрона», «Життєписи романістів». Зібрав і видав, включно з власними віршами, книгу народних балад «Пісні шотландського кордону». За фахом (як і його батько) юрист. Упродовж декількох років суміщав заняття юриспруденцією з літературною творчістю. Романи почав писати після 40 років. З творчістю Вальтера Скотта був добре обізнаний Тарас Григорович Шевченко (романи Скотта широко перекладали в Росії з 20-х років ХІХ ст.). У листі до Осипова 20 травня 1856 український поет назвав Скотта великим шотландцем. Окремі поетичні твори Вальтера Скотта українською переклав Павло Грабовський.

Цього дня 1819 року народився Григорій Павлович Ґалаґан (1819–1888), відомий український громадський діяч. Походив зі старовинного козацького роду на Чигиринщині. Володів великими маєтками на Полтавщині й Чернігівщині. Був особисто знайомий і листувався з Т. Шевченком, М. Максимовичем П. Кулішем, В. Антоновичем. Відкрив в с. Сокиринцях першу в Україні селянсько-позикову ощадну касу, створив музей українського народного побуту. У 1871 році заснував у Києві приватний навчальний заклад – Колегію Павла Галагана. За ініціативою і при матеріальній допомозі Григорія Галагана було відкрито гімназію в Прилуках, ремісничі училища в Ічнянському і Прилуцькому повітах, цілий ряд народних шкіл. В 1873–1875 роках Галаган очолював Південно-Західний Відділ Російського Географічного товариства. Матеріально підтримував українські видання, дбав про розвиток української архітектури, хорового мистецтва і театру. Впродовж життя Григорій Галаган та його дружина Катерина Василівна Кочубей на будівництво й утримання Колегії Павла Галагана витратили 1 мільйон 120 тис. карбованців.

Роковини смерті:

80 років з дня смерті Грації Деледди (1871-1936), італійської письменниці, лауреата Нобелівської премії з літератури (1926) «за її ідеалістичні натхненні літературні твори, які з надзвичайною пластичною виразністю змальовують життя на її батьківщині та з глибиною і симпатією намагаються вирішити людські проблеми в цілому». Автор 35 романів («Мати», «Тростини на вітрі», «Втеча в Єгипет», «Ліванський кедр»), 400 новел, 15 п’єс, а також віршів і критичних статей.

15 років з дня смерті Катерини Логвинівни Ющенко-Рвачової (1919-2001), видатного українського вченого-математика, спеціаліста з програмного забезпечення комп’ютерів, члена-кореспондента НАН України, заслуженого діяча науки і техніки, першої в Україні доктора фізико-математичних наук, якій цей ступінь присуджено за роботи із програмування. Її ім’я стоїть поруч із Глушковим у першому ряду засновників Інституту кібернетики, з яким вона назавжди пов’язала своє життя. Вона – автор понад 200 наукових праць, у тому числі 23 монографій і навчальних посібників. Частина з них вийшла двома-трьома виданнями й перекладена за кордоном – в Німеччині, Чехії, Угорщині, Франції, Данії тощо. Вона запропонувала одну з перших у світовій практиці мов програмування – Адресну мову – перше фундаментальне досягнення київської школи теорії програмування, випередивши створення перших таких мов програмування.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-