14 серпня. Пам’ятні дати

14 серпня. Пам’ятні дати

1665
Ukrinform
Сьогодні християни східного обряду святкують Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього – Перший Спас

Свято було встановлене в Константинополі в ІХ столітті спочатку як місцеве, але вже в ХІІ-ХІV ст. відзначалося в усіх православних церквах. На Русі відоме з кінця ХІV століття. Історія виникнення цього свята у Константинополі була пов’язана, передусім з тим, що на спекотний серпень припадав пік епідемій. З метою запобігання хворобам і людським смертям, установився благочестивий звичай здійснювати хресну ходу, освячуючи вулиці й дороги Хрестом Господнім – священною реліквією, яку заради цього виносили з царської скарбниці. Нині під час церковного богослужіння хрест виноситься на середину храму, де відбувається поклоніння йому. Цього дня православна і католицька церква згадує також і сім мучеників Маккавеїв: Авіма, Антоніна, Гурія, Єлеазара, Євсевона, Аліма і Маркела, їхньої матері Соломії та їхнього вчителя Єлеазара, які в 166 р до н. е. за часів царя Антіоха Єпіфана, були страчені за відмову вклонятися язичницьким богам. Мученицька смерть братів Маккавеїв згодом надихнула Іуду Маккавея на повстання проти жорстокого правителя. Іуда Маккавей переміг Антіоха й очистив Єрусалимський храм від грецьких ідолів. В народі мученики Маккавеї трансформувалися на Маковія. Це перше осіннє свято, з яким пов’язують закінчення літа. У давнину на Маковія припадав останній день колективних толок. На честь свята у церквах відправляли пообідню службу, святили воду, мед, мак, васильки і чорнобривці. З Маковія починався двотижневий Успенський піст – Спасівка, який закінчувався одним із найбільших свят серпня – Успінням Пресвятої Богородиці. Свято Маковея є першим осіннім святом, з яким пов’язують закінчення літа. На Маковія починали відлітати у вирій ранні птахи, бо вже «Святий Спас приготував усього про запас – і дощ, і вітер, і холод, і тепло».

Разом з тим в Україні сьогодні два професійних свята День будівельника та  День працівників ветеринарної медицини, які відзначається згідно з указами Президента в другу неділю серпня.

Події дня:

14 серпня 1385 року між Польщею і Великим князівством Литовським підписано Кревську унію. Документ передбачав об’єднання Польщі й Литви в єдину державу внаслідок шлюбу польської королеви Ядвіґи і литовського князя Яґайла. За умовою Кревської унії Яґайло ставав польським королем, одночасно залишаючись Великим князем Литовським. Литва зберегла незалежність, але зазнавала значно посиленого в ній польського впливу. Виконуючи умови Кревської унії, в 1385 році Яґайло разом з усіма підданими прийняв католицтво. Основною метою Кревської унії було об’єднання сил двох держав для боротьби проти агресії Тевтонського ордену і приєднання до Польщі частини українських земель, які перебували у складі Великого князівства Литовського. Проти Кревської унії виступила литовсько-українська опозиція на чолі з князем Витовтом, яка домоглася збереження Великого князівства Литовського як окремої незалежної держави.

241 рік тому (1775; за ст. стилем 3 серпня), одразу ж після придушення повстання Пугачова і через 2 місяці після захоплення царськими військами Запорізької Січі, з’явився царський маніфест Катерини ІІ про ліквідацію Січі. «Сечь Запорожская, - оголошувалось в ньому, - вконец уже разрушена с истреблением на будущее время и самого названия запорожских казаков…» Запорожці звинувачувалися в тому, що всупереч волі царського уряду освоювали землі на території Новоросійської губернії та Північного Причорномор’я, приймали на Запоріжжя «без разбора… людей всякого сброда, всякого языка и всякой веры». Головною ж причиною ліквідації Січі була, насамперед, внутрішня політика царату, спрямована на зміцнення власного абсолютизму. Після ліквідації гетьманства в 1764 року в Україні єдиним краєм, де ще діяло своєрідне військове й адміністративно-територіальне самоврядування, залишалось Запоріжжя – місце зосередження незадоволених жорстоким феодальним гнітом, а запорозькі козаки становили собою, як зазначено в тому ж таки маніфесті, «особливое… противоборствуещее политическое сонмище». Близько 5 тисячам найнепокірніших запорізьких козаків вдалося утекти і створити у межах тодішніх турецьких володінь Задунайську Січ (1775-1828). Катерина ІІ досить швидко зрозуміла власний прорахунок і почала заманювати козаків назад усілякими подарунками та обіцянками, але свободолюбові запорожці не надто на те реагували, знаючи підступність Катерини, та й велося їм у Задунайській Січі не так вже й погано – звісно, султан був не ангелом, але, безперечно, кращим варіантом аніж «самодержица». Щоправда, Катерині таки вдалося заманити на територію Росії частину запорожців і зробити їх відданими васалами – ними стали козаки, що заселили землі Кубані.

Ювілеї дня:

14 серпня 1945 року, у майже стертому з обличчя землі повоєнному Дюссельдорфі, народився Вім Вендерс (1945), видатний німецький кінорежисер, фотограф, сценарист і продюсер. Зняв фільми: «Страх воротаря перед одинадцятиметровим ударом», «Червона літера», «Оманливий рух», «З плином часу» (1976, приз ФІПРЕССІ на МКФ у Канні), «Американський друг», «Хаммет», «Стан справ» (1982, головний приз МКФ у Венеції), «Париж, Техас» (1984, головний приз і приз ФІПРЕССІ на МКФ у Канні), «Так далеко, так близько», «Піна», «Сіль землі» та ін. «Якби не музика, не рок-н-рол, я був би адвокатом. Поважним і нудним дядьком… Але моє життя врятував рок-н-рол», - зауважує в одному з інтерв’ю німецький режисер. Творчість Вендерса тісно пов’язана з музикою та музикантами: він успішно співпрацював з U2, Ніком Кейвом, Лу Рідом, кубинськими музикантами (документальний фільм «Buena Vista Social Club» є кращим тому підтвердженням). Вендерс називає себе нетиповим німецьким режисером («Я працюю радше не мізками, а серцем»); він любить подорожувати, його улюблені міста – Берлін і Єрусалим, а ще він любить Америку, відчуваючи її «своєю» країною. Кінорежисура для Вендерса це універсальна професія, але він бачить себе лише у якості шукача, провідника, але аж ніяк не творця («Не знаю, який дивак вигадав дурницю про те, що режисер повинен обов’язково бути творцем? Мені здається, що людина, котра говорить подібні речі, абсолютно позбавлена… принаймні відчуття гумору. Я шукаю «щось» і воно шукає мене; часом трапляється, що знаходжу… от і все»). Він гадає, що кінематограф грає ту ж саму роль, що знеболювальне для важкохворого, але побоюється, що його колись може знищити порнографія. Режисер тішиться з того, що нині в німецькому прокаті приблизно 30 % займають німецькі кінострічки – на початку 80-х їх було лише 5 %, все інше займала американська кінопродукція. Один з останніх документальних фільмів Вендерса «Сіль землі» (2014), присвячений бразильському фотографу Себастьяну Сальгадо, на думку деяких кінокритиків варто було б подивитися кожному – ця стрічка схожа на щеплення сучасній людині від сліпоти серця.

56 років від дня народження Сари Брайтман (1960), популярної британської співачки (сопрано), однієї з провідних виконавиць світу у стилі classical crossover (синтез класичної музики з елементами поп, рок та електронної музики), досить популярного в наш час музичного стилю. Безумовно, ревним поборникам чистоти жанрів, особливо ж у царині священної класики, творчість Брайтман не надто до вподоби, а от мільйонам пересічних слухачів, тим, хто не відрізняє Шумана від Шуберта, а Річарда Клайдермана від Вана Кліберна, її мистецтво до смаку – красиво, захопливо і зрозуміло. Тут не сидітимеш і потайки позіхатимеш, роблячи розумний вигляд, аби не осоромитися перед іншою публікою – концерти співачки – яскраві потужні шоу, яким може позаздрити буд-який сучасний виконавець. Але не варто думати, що Сара Брайтман пересічна «попсова» співачка – вона співала в дуеті з такими серйозними оперними співаками як Пласідо Домінго та Хосе Карерас, не кажучи вже про солодкоголосого Андреа Бочеллі.

Роковини смерті:

65 років з дня смерті Вільяма Рендольфа Херста (1863-1951), американського видавця, газетного магната, одного з засновників американської «жовтої преси», головного конкурента Джозефа Пулітцера. Став прототипом головного героя відомого фільму Орсона Уеллса «Громадянин Кейн». Для Херста не було жодних обмежень у досягненні мети: «Головний і єдиний критерій якості газети – тираж», – казав він.

60 років з дня смерті Бертольда Брехта (1898-1956), німецького письменника, теоретика мистецтва, театрального і громадського діяча, одного з найвидатніших драматургів ХХ століття. Автор відомих п’єс: «Тригрошова опера», «Матінка Кураж та її діти», «Кавказьке крейдяне коло», «Добра людина із Сичуані». Його поетична спадщина вражаюча – понад 2300 текстів і порівняна хіба що зі спадщиною великого Гете. Діапазон творчості Брехта вражаючий: тут і метафізично-глибинна «Матінка Кураж», тут і славнозвісна вулична пісенька про Меккі-Ножа (музика Курта Вейля) з «Тригрошової опери» і дивовижно тонкі й ліричні мініатюри поетичного циклу «Буковських елегій» в дусі давньокитайських поетів-класиків Лі Бо і Ду Фу. Брехт народився в баварському Аугсбурзі в буржуазній родині. Закінчив Мюнхенський університет. Літературну діяльність розпочав у 1918 році. У 20-х роках працював театральним режисером. Після приходу до влади нацистів у 1933 році емігрував до США. По закінченні Другої світової війни мешкав у Східному Берліні, керував власним театром. Його стосунки з офіційною комуністичною владою завжди були прохолодними – масштаб його таланту й особистості навіть у порівняння не йшов з пігмейством східнонімецьких партійних чиновників. Драматург часто їздив до Москви, у 1954 році йому навіть дали премію «За зміцнення миру між народами», але восхвалителем сталінського режиму Брехт не став, бачачи, що майже всі його російські друзі були знищені під час репресій. Для радянських читачів Брехт упродовж десятиліть був своєрідним вікном у світ високого європейського модерну, одним із найяскравіших представників якого він власне і був. А ось рядки з «Голлівудської елегії» Брехта, які наче написані сьогодні: «Щоранку, аби на шмат хліба собі заробити, іду я на ринок, де брехнею торгують. Сповнений надій, стаю я в ряди продавців…»


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-