9 серпня. Пам’ятні дати

9 серпня. Пам’ятні дати

1114
Ukrinform
Сьогодні Міжнародний день корінних народів світу, який чи не вперше відзначатиметься в Україні на державному рівні

Міжнародний день корінних народів світу відзначається щороку 9-го серпня, починаючи з 1995 року за рішенням Організації Об’єднаних націй. Саме в цей день у 1982 році вперше відбулось засідання Робочої групи з питань корінних народів. За даними ЮНЕСКО сьогодні у 70 країнах світу проживає близько 300 мільйонів представників корінних народів, які спілкуються на понад 5 тисячах своїх етнічних мов і котрі дотримуються своїх культурних традицій.  День був заснований задля того, аби світова спільнота пам’ятала про необхідність проявляти турботу і солідарність з представниками корінного населення, якому досить часто на своїй прабатьківщині загрожує асиміляція, або ж вони піддаються різним формам дискримінації (як це, приміром, відбувається зараз з кримськими татарами в окупованому Росією Криму). Цьогорічна тема Міжнародного дня корінних народів світу – «Право корінних народів на освіту». Корінні народи є хранителями багатого культурного розмаїття, носіями унікальних знань щодо утворення сталих умов життя і збереження біорозмаїття. Для примноження і використання цього потенціалу необхідно забезпечити інклюзивну і справедливу якісну освіту для всіх. В Україні прийнято вважати, що її етнонаціональну культуру складають українська нація, корінні народи та національні меншини. Єдиного і чіткого визначення поняття «корінний народ» наразі не існує. До корінних народів України зазвичай зараховують: кримських татар, гагаузів, кримчаків, караїмів та кримських греків. Цього року Україна чи не вперше відзначатиме Міжнародний день корінних народів світу на офіційному рівні. Організатором заходів стало Міністерство інформаційної політики України спільно з Меджлісом кримськотатарського народу та іншими організаціями. Заходи відбудуться в рамках великої безстрокової кампанії «Крим – це Україна».

Традиційно 9 серпня християни східного обряду вшановують пам’ять Пантелеймона-цілителя. Ім’я «Пантелеймон» перекладається як «завжди милостивий». Святий народився в язичницькій сім’ї та жив у тодішній столиці Римської імперії Нікомедії. Він був одним із лікарів імператора Максиміана; лікував він і співгромадян, до того ж – безплатно, чим неймовірно дратував колег-ескулапів. У юнацтві охрестився. Коли почалися жорстокі гоніння на християн, Пантелеймон був страчений. Сталося це приблизно в 305 році. Святий не зрікся своєї віри і загинув мученицькою смертю. Пантелеймона вшановували як на Сході, так і на Заході, вважаючи одним із Чотирнадцяти Святих Заступників. Зайшовши до будь-якого православного храму можна побачити, що чи не найбільше свічок горить біля ікони великомученика Пантелеймона, якого вірні вважають щонайпершим помічником, особливо під час хвороб та різної немочі. Він є також покровителем воїнів і лікарів.   

Події дня:

45 років тому (1971) слідчим відділом КДБ при Раді Міністрів УРСР порушена кримінальна справа по факту виготовлення та розповсюдження збірника «Український вісник» - першого непідзцензурного суспільно-політичного журналу, що став справжнім рупором демократії та національної свідомості у підрадянській Україні. Видавцем і відповідальним редактором видання, яке виходило у Києві та Львові, був В’ячеслав Чорновіл. Перші п’ять номерів самвидаву вийшли у 1970-1971 роках. У підготовці «УВ» брали участь Михайло Косів, Юрій Шухевич, Микола Плахотнюк, Ніна Строката, Надія Світлична, Атена Пашко. У самвидаві друкувалися Іван Світличний, Євген Сверстюк, Іван Дзюба, Василь Стус, Василь Симоненко, Святослав Караванський, Ірина Стасів-Калинець, Ігор Калинець та багато інших відомих діячів української культури. Журнал переправляли на Захід, перекладали англійською і французькою мовами. Публікації «УВ» часто лунали і цитувалися в ефірі радіо «Свобода» і це був живий правдивий голос українців з-за «залізної завіси». Справа, відкрита КДБ у серпні 1971 року, закінчилася всеукраїнським погромом проти шістдесятництва у січні 1972-го, коли радянські каральні органи здавалося б назавжди покінчили з українським дисидентським рухом.

Ювілеї дня:

130 років від дня народження Богдана Романовича Заклинського (1886–1946), українського публіциста і фольклориста. Син відомого українського літературознавця, історика і етнографа Романа Гнатовича Заклинського. Закінчив учительську семінарію. Вчителював у селах Галичини, Закарпаття. Співробітничав у журналі «Дзвінок», газеті «Учительське слово». З 1944 року працював у Львівському відділенні Інституту мистецтвознавства, фольклору і етнографії АН УРСР. Автор ряду шкільних підручників, брошур, оповідань і статей на педагогічну, літературну, історичну та культурно-громадську тематику. Підтримував дружні стосунки з Іваном Франком, Василем Стефаником, листувався з Мирославом Ірчаном, Христиною Алчевською, Уляною Кравченко. Залишив спогади про Івана Франка.

120 років від дня народження Жана Піаже (1896-1980), швейцарського психолога, одного з найвідоміших фахівців в галузі психології інтелекту. Автор праць «Мова і мислення дитини», «Генеза елементарних логічних структур». Видав багатотомну «Експериментальну психологію».

105 років від дня народження Вільяма Фаулера (1911–1995), американського фізика, лауреата Нобелівської премії (1983).

59 років від дня народження Мелані Гріффіт (1957), американської кіноактриси, яка зажила репутації однієї з найсексуальніших актрис Голлівуда. Знімалася у фільмах «Дика штучка», «Ділова дівчина» (премія «Золотий глобус», 1989), «Скеля Малхолланд», «Вогнище марнославства», «Двоє – це занадто», «Лоліта», «Знаменитість», «Попутник».  Народилася Мелані у Нью-Йорку. Її мати була фотомоделлю й актрисою (передусім відома за фільмами Хічкока «Марні» та «Птахи»), батько рекламним менеджером. Коли дівчинці було 4 роки – батьки розлучилися, й вона з матір’ю переїхала до Каліфорнії. Акторська кар’єра розпочалася для Мелані Гріффіт чи не з пелюшок. Дев’ятимісячним немовлям її знімали в рекламному ролику. Згодом вона закінчить Професійну школу мистецтв Голлівуда та нью-йоркські курси Стелли Адлер. Першу серйозну роль Гріффіт зіграла в 1975 році – у фільмі Артура Пенна «Нічні ходи». Після цього за молодою актрисою закріпився образ «сексуально розкріпаченої німфетки». Саме тоді, на зйомках фільму вона зустріла свого першого чоловіка Дона Джонсона, з яким двічі брала шлюб. Знаменитою Мелані стала після «Дикої штучки» де зіграла феміністку в шкірі і з хлистом у руках. За «Ділову дівчину» вона отримала «Золотий глобус». В житті актриси були наркотики, алкоголь, пластичні операції і чотири шлюби. Останній, з Антоніо Бандерасом, тривав найдовше - 18 років. Доля звела їх на зйомках фільму «Двоє – це занадто» і відтоді їх називали зразково-показовою парою Голлівуда, але, як виявилося, марно. Подейкують, що однією з причин розлучення стали неймовірні ревнощі з боку Мелані. Виявилося, що в американської актриси куди більше «вибухонебезпечний» характер, аніж у іспанця Бандераса. Останній зажив слави «найтерплячішого і найблагороднішого» чоловіка Голлівуда. Він мужньо й гідно в усьому догоджав дружині, всіляко її підтримував, до того ж, не був помічений за всі ці роки в жодному романі на стороні. А це й дійсно заслуговує і подиву, і поваги, враховуючи голлівудські звичаї. Щоправда, обережно поводився не лише Бандерас, але й кралечки усіх мастей (особливо молоді), чудово знаючи вдачу Мелані. Ще нещодавно Антоніо запевняв, що любить дружину й любитиме її будь-якою у будь-якому віці, але торік пара розлучилася. Зараз триває шлюборозлучний процес – акторам є що ділити (чого лишень вартий величезний маєток у Каліфорнії). Щодо творчості, то слава Мелані Гріффіт поступається славі Бандераса, але актриса не сидить склавши руки. Вона активно знімається в телесеріалах, озвучує мультики; навіть вела колонку театрального критика в The New York Times.

Роковини смерті:

54 роки з дня смерті Германа Гессе (1877-1962), швейцарського письменника німецького походження, лауреата Нобелівської премії з літератури (1946 р.), одного з найвидатніших письменників ХХ ст. Всю свою творчість він називав «затяжною спробою розповісти історію свого духовного розвитку», «біографією душі». Автор романів «Степовий вовк», «Петер Каменцінд», численних повістей, оповідань, віршів, статей. Вершинний твір письменника – роман-утопія «Гра в бісер». З 1912 року Гессе жив у Швейцарії. Цікавим є той факт, що друга дружина Гессе – Нінон Гессе, уроджена Ауслендер, народилась і виросла в українських Чернівцях, що входили тоді до складу Австро-Угорщини. Вона була єврейкою, у неї була сестра Ліля, яка жила разом з чоловіком у Чернівцях. Під час Другої світової війни Гессе клопотався про видачу їм швейцарської візи: залишися вони у Чернівцях – не уникнули б депортації, концтабору, або й смерті.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-