8 серпня. Пам’ятні дати

8 серпня. Пам’ятні дати

2840
Ukrinform
Сьогодні своє професійне свято відзначають українські військові зв’язківці

День військ зв’язку встановлено згідно з Указом Президента від 1 лютого 2000 року. Саме в цей день, 8 серпня 1920, в Києві, на базі колишнього Костянтинівського юнкерського військового училища, почалася підготовка зв’язківців на других Київських військово-інженерних курсах. З початком Незалежності України 3 січня 1992 року управління зв’язку Червонопрапорного Київського військового округу прийняло на себе управління системою і військами зв’язку Київського, Прикарпатського, Одеського військових округів, а надалі - військами зв’язку Військово-Повітряних сил і Військ Протиповітряної оборони. З цього і почалося формування Управління зв’язку Головного штабу ЗС в нашій державі. Нині війська зв’язку – це спеціальні війська, призначені для забезпечення зв’язку і управління військами Збройних Сил, його технічна основа, а воїни-зв’язківці входять до складу всіх родів військ. Наразі спеціальність військового зв’язківця одна з найбільш затребуваних в зоні військових дій на сході і півдні України.

Починаючи з 2005 року, 8 серпня відзначається День АСЕАН (Асоціація держав Південно-Східної Азії) - геополітичної та економічної міжнародної організації, до якої входять 10 країн, розташованих в Південно-Східній Азії. Організація була створена 8 серпня 1967 року Філіппінами, Малайзією, Індонезією, Сінгапуром і Таїландом, які прийняли Бангкокську декларацію. Згодом до них приєдналися Бруней, Камбоджа, Лаос, М’янма та В’єтнам.

Ювілеї дня:

115 років від дня народження Ніни Миколаївни Берберової (1901-1993), російської письменниці; історика російського масонства. Народилась у Санкт-Петербурзі. З 1922 року в еміграції. Жила в Берліні, Празі, Сорренто, згодом у Парижі. З 1950 року – в США, де викладала російську літературу в Єльському і Прінстонському університетах. Літературна популярність прийшла до Берберової після публікації роману «Повелителька» і автобіографічної книги «Курсив мій».

115 років від дня народження Ернеста Орландо Лоуренса (1901–1958), американського фізика, винахідника (1930) і творця першого циклотрона, лауреата Нобелівської премії з фізики (1939). Учасник створення американської атомної бомби. Автор праць з ядерної фізики і її застосування в біології і медицині.

97 років від дня народження Діно Де Лаурентіса (1919-2010), легендарного італійського продюсера, одного з найвидатніших кінопродюсерів післявоєнного кінематографа. Співробітничав з найвідомішими кінорежисерами ХХ століття – Федеріко Фелліні, Лукіно Вісконті, П’єром Паоло Пазоліні, Інгмаром Бергманом, Мікеланджело Антоніоні, Жаном-Люком Годаром, Мілошем Форманом, Девідом Лінчем. У США продюсував знамениті трилери і блокбастери «Серпіко», «Три дні Кондора», «Кінг-Конг», керував екранізацією багатьох романів Стівена Кінга. Загалом спродюсував понад 150 американських і європейських фільмів, брав участь у виробництві майже 500 фільмів. Він заробляв мільйони на малобюджетних шедеврах і розорювався дощенту на пафосних блокбастерах, стояв біля витоків італійського неореалізму і вливав чималі кошти в голлівудський кінематограф. Лаурентіс мав надзвичайний талант знаходити великі гроші й направляти їх куди треба. Він товаришував з сицилійськими бізнесменами з сумнівною репутацією і темним минулим, і респектабельними нью-йоркськими банкірами, з лівими і правими, навіть з російськими комуністами, здійснивши на початку 70-х років декілька спільних проектів у Радянському Союзі («Ватерлоо» Бондарчука і «Неймовірні пригоди італійців у Росії» Рязанова). «Діно трохи… трохи наївний. Він інколи не знає й сам куди вплутується, але справа в тому, що до нього нічого не липне…», - сказав про Лаурентіса один із його друзів. І дійсно: декого з кінопродюсерів не оминула судова тяганина та звинувачення у зв’язках з мафією. Діно Де Лаурентіс щасливо уник цієї сумної долі, натомість у 2001 році, на церемонії вручення Оскара він отримав премію Ірвіна Тальберга – найпрестижнішу в світі нагороду продюсеру.

79 років від дня народження Дастіна Гоффмана (1937), американського кіноактора і продюсера єврейського походження. Знімався в фільмах: «Крамер проти Крамера», «Людина дощу» (премія «Оскар»), «Опівнічний ковбой», «Все президентське військо», «Тутсі», «Спалах». Своє єврейське походження Гоффман завжди підкреслює, пам’ятаючи, що його дідуся і бабусю – київських (чи білоцерківських) євреїв – на очах дітей розстріляли більшовики. Згодом батьки Гоффмана емігрували в США, там пустили коріння, там народився і Дастін. За спогадами Гофмана, його батьки не були дуже релігійними людьми, він згадував, що «немає ніяких спогадів з дитинства про святкування якихось єврейських релігійних свят», і що він «усвідомив», що є євреєм, «у віці 10 років», але «завжди відчував себе євреєм. Це внутрішнє чуття. Я відчуваю, що я російський румунський єврей... і я люблю мамалигу, а також люблю борщ і горілку. Також, мені здається, є такий специфічний гумор, до якого я завжди відчував схильність, і який важко визначити якось інакше - у мене єврейське почуття гумору». Дастін Гоффман навчався в консерваторії Лос-Анджелеса, Нью-Йоркській Акторській студії, школі драматичного мистецтва при театрі «Playhouse» в Пасадені. Кар’єру розпочинав на Бродвеї. У кіно дебютував у 1967 році. Світової слави зажив у 70-80-х роках, після виходу на екрани фільмів «Крамер проти Крамера», «Тутсі», «Опівнічний ковбой». Актор був двічі у шлюбі, є батьком 6 дітей та дідусем двох онуків. Він затятий ліберал, жалкує, що не став джазменом, критикує Голлівуд, любить розповідати анекдоти та обожнює Джонні Деппа, адже той робить те, що йому заманеться, та не намагається бути зіркою. А ще він ненавидить розглядати свої старі фотографії. «Хтось називає це спогадами, але для мене це завжди було як сильний удар під дих», - каже Гоффман.

Роковини смерті:

Цього дня 1949 року на Кубані помер славетний український спортсмен, професійний борець Іван Максимович Піддубний (1871–1949). Селянин з Черкащини 6 разів поспіль ставав чемпіоном світу. За сорок років виступів Піддубний  не програв жодного чемпіонату і отримав світове визнання як  «чемпіон чемпіонів». Кар’єру борця розпочинав у цирку, а вже потім почав професійно займатися боротьбою. Від його виступів шаленіла публіка в Парижі і Мілані, Франкфурті, Нью-Йорку, Чикаго, Філадельфії, Лос-Анджелесі. Загалом Піддубний виступав у 14 країнах. Спортсмен усе життя намагався триматися подалі від політики. Після більшовицького перевороту він не підтримував ні білих, ні червоних, ні зелених – натомість їздив по містах і тішив публіку своїми непересічними здібностями. Але не втримався під час паспортизації 1932-1933 років, коли в його паспорті написали «Поддубный», а в графі національність «русский». Його це обурило й він почав звертатися в різні радянські інстанції, щоб його прізвище і національність написали правильно. Але йому ввічливо відмовили. Тоді борець сам виправив «о» на «і», а «русский» на «українець». За що й потрапив у 1937 році до катівень НКВС у Ростові-на-Дону за статтею «антирадянська агітація та український націоналізм». В ув’язненні спортсмен піддавався тортурам – рубці на тілі від паяльника у нього залишилися на все життя. «Побував у чортів у пеклі за мову та за паспорт. Але нічого, я ж борець, чемпіон світу, а не тюлька на двох ногах», - сумно жартував Піддубний. Просидів у НКВС декілька тижнів, а потім його випустили. Подейкували, що за нього заступився хтось із високопосадовців. Удруге Піддубного арештували після війни. Цього разу вже за співпрацю з німцями. Піддубний не евакуювався з Єйська (Кубань), в якому жив перед війною. На запитання, чому він не виїхав, відповідав: «Куди тікати? Помирати скоро». Нацисти до світового чемпіона ставилися з повагою, навіть дозволили носити орден Трудового Червоного Прапора; видавали продукти. Працював він у більярдній і часом викидав п’яних німців за комір на вулицю. Останні не ображалися. Відступаючи, пропонували виїхати до Німеччини, але він відмовився. З в’язниці НКВС Піддубного незабаром звільнили. Знову за браком доказів. Доживав віку уславлений спортсмен у тому ж таки Єйську у страшних злиднях. Грошей не вистачало навіть на хліб, тому змушений був продавати свої медалі.  

25 років з дня смерті Івана Микитовича Кожедуба (1920-1991), українського військового діяча, льотчика-винищувача, маршала авіації. Під час Другої світової війни здійснив 330 бойових вильотів, в 120 повітряних боях збив 62 літаки противника. За всю війну жодного разу не був збитий. Правомірно вважається кращим асом авіації. Тричі Герой Радянського Союзу. Родом із Сумщини. Навчався в Шостинському хіміко-технологічному технікумі. З юнацьких років захоплювався авіацією. Випускник Чугуївської військової авіаційної школи льотчиків (1941). На фронт потрапив у березні 1943 року за власним бажанням. Брав участь у Курській битві, битві за Дніпро, Нижньодніпровської, Корсунь-Шевченківської та Умансько-Ботошанської, Білоруської, Прибалтійської, Вісло-Одерської, Східно-Померанської, Берлінської наступальних операцій. Перший бойовий виліт Івана Кожедуба був невдалий: літак отримав пошкодження під час бою, до того ж його обстріляла своя артилерія. Бойовий рахунок льотчик-ас відкрив під час боїв на Курській дузі: 6 липня 1943 він збив німецький бомбардувальник Ju-87. Свій останній бій Кожедуб провів у небі Берліна, збивши два літаки FW-190. 


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-