5 серпня. Пам’ятні дати

5 серпня. Пам’ятні дати

1376
Ukrinform
Сьогодні у світі відзначається Міжнародний день світлофора – пристрою, без якого важко уявити життя великого міста.

Перший світлофор з’явився раніше автомобіля – тоді вулицями рухалися переважно коні та люди: усілякі кабріолети, фургони, ландо, фаетони. Перший світлофор був встановлений у 1868 році в Лондоні біля будівлі британського парламенту, аби якось регулювати щільний на ту пору дорожній трафік. Управлявся він вручну, мав два семафорних крила, у темний час доби підсвічувався газовим ліхтарем. У 1910 році був розроблений і запатентований перший автоматичний світлофорний пристрій. 5 серпня 1914 року в місті Клівленд (США) з’явився попередник сучасного світлофора конструкції Джеймса Хога. Згодом було створено безліч різних систем регулювання руху, і лише в 1968 році Міжнародною конвенцією з дорожнього руху була встановлена єдина для всіх світлофорів світу послідовність вогнів. В Україні перший світлофор був встановлений у 1936 році у Харкові.

Православні віруючі вшановують образ Почаївської ікони Божої Матері, відомий ще з 1675 року. Свято встановлено в пам’ять чудесного порятунку Успенської Почаївської лаври від турецької облоги 20-23 липня 1675 р. (ст.ст.). Також цього дня вшановують й інший образ Богородиці – «Усіх скорботних радість».

Події дня:

У серпні 1937 року, у розпал Великого терору, кремлівське керівництво завдало нищівного удару по українських партійних органах. На той час було вже тотально знищено українське селянство, духівництво, по тюрмах сиділи чи не всі провідні науковці та талановиті митці (пік їхніх арештів припадає на 1934-1935 роки), приречено чекаючи на свій чорний листопад у Сандармосі. 5 серпня 1937 року до Києва прибула комісія з Москви у складі Молотова, Хрущова та Єжова, яких супроводжував чималий «десант» енкаведистів. Українське партійне керівництво продовжувало чинити опір. Молотов наполягав на знятті з посад та виведенні зі складу ЦК КП(б)У Косіора, Петровського і Любченка та обрання першим секретарем Микити Хрущова. Члени українського ЦК відмовлялися голосувати за цю пропозицію. Молотов по телефону запросив інструкцій особисто від Сталіна, після чого вийшов з пропозицією до керівника КП України їхати до Москви для спільного засідання з Політбюро ЦК ВКП(б). Відмова означала б порушення партійної дисципліни і неминучі репресії, згода – неминучу загибель. Розуміючи це, Любченко 30 серпня застрелив дружину і застрелився сам, а тих, хто поїхав до Москви, було одразу ж заарештовано. З кінця літа 1937-го протягом року в Україні було заарештовано всіх членів Політбюро, Оргбюро та Секретаріату ЦК КП(б)У, за винятком одного Петровського (зате було арештовано його синів). Зі 102 членів українського ЦК, обраних на ХІІІ з’їзді КП(б)У, живими залишилися тільки три. Заарештовано було всіх 17 членів українського уряду, всіх секретарів обкомів України. Терор прокотився по всіх республіканських установах, місцевих радах, промислових підприємствах. Як зазначає Роберт Конквест, «терор був настільки всеохоплюючим і настільки «швидкострільним», що законні органи влади фактично розпалися. В українському ЦК не було кворуму, не існувало органу, який би призначав уряд. Наркоми, що призначалися нерегулярно, з’являлися у наркоматах на тижні і навіть дні, а потім зникали… Республіка стала вотчиною НКВС, де навіть формальна партійна радянська робота практично завмерла».

Ювілеї дня:

Цього дня 1893 року в Полтаві народилася одна з найяскравіших зірок доби німого кіно Віра Холодна (1893-1919). Віра Василівна Левченко, а саме таким було дівоче прізвище майбутньої актриси, з юнацьких років мріяла про сцену. Якось, 17-річною, потрапивши на кіносеанс, вона була зачарована побаченим. Акторство для дівчат з гарною зовнішністю на початку ХХ століття було тим самим, що модельний бізнес у нульових ХХІ, але для дівчини з пристойної родини це заняття було майже ганебним. У затишній, але провінційній Полтаві Вірі було затісно, тому вона поїхала до Москви. Там навчалася у балетній студії Большого театру, але невдовзі кинула танці заради модного тоді кінематографа. Одружилася з молодим перспективним юристом Володимиром Холодним. Чоловік був проти кінематографічної кар’єри дружини, але розпочалася Перша світова, він пішов на фронт, а вона – з головою у кінематограф. Її кар’єра була стрімкою й запаморочливою, хоча на перших кінопробах акторського хисту в ній не помітили. За 4 роки вона знялася у понад 50 фільмах, з яких збереглися лише 5 («Міражі», «Життя за життя», «Шахи життя», «Мовчи, смутку, мовчи»). Актриса рано пішла з життя: 25-річною, і сталося це в Одесі. В останню путь королеву екрана проводжали сотні людей. Її раптова смерть викликала неймовірний ажіотаж – містом ширилися різноманітні чутки: одні вважали, що акторка не померла, а виїхала на Захід, що замість неї ховають невідому жінку; інші шепотілися, що Віру Холодну отруїли, бо вона працювала на французьку контррозвідку. Хтось заперечував – вона працювала не на французів, а на чекістів. Був ще один варіант чуток – нібито, актрису викрали і вбили, бо на ній було багато коштовних прикрас. Однак, ніяких підтверджень жодній із версій не знайшлося. Та, в яку була закохана не тільки кіно- і фотокамера, але й половина чоловічого населення Російської імперії, згасла від підступної хвороби. За кілька місяців помер від тифу і її чоловік Володимир. До речі, попри натовпи Віриних шанувальників, серед яких було чимало відомих осіб, зокрема й Іван Бунін, Олексій Толстой, Олександр Вертинський, шлюб Холодних виявився напрочуд щасливим. У вересні 2003 року в Одесі на вулиці Преображенській, біля кафедрального собору, саме там, де колись знаходився будинок у якому мешкала актриса під час своїх останніх гастролей, де вона хворіла і померла, було відкрито бронзовий пам’ятник. Цікавий факт: рідний брат чоловіка Віри Холодної Володимира Холодного – Микола, став ученим ботаніком зі світовим ім’ям. Він пов’язав своє життя з Україною, став академіком. На його честь названо Інститут ботаніки імені М.Г. Холодного НАН України. На жаль, багато хто не знає, що актриса, яка принесла славу російському кіно – українка.

110 років від дня народження Джона Х’юстона (1906-1987), американського кінорежисера, сценариста, актора. Одним з його перших фільмів був «Мальтійський сокіл» з Хамфрі Богартом у головній ролі, після якого обидва стали зірками Голлівуда. Джон Х’юстон 14 разів висувався на премію «Оскар» у різних номінаціях, але отримав її лише раз – за фільм «Скарби Сьєрра-Мадре» (1948). Він є постановником фільмів: «Кей Ларго», «Мобі Дік», «Мулен Руж», «Африканська цариця», «Ніч ігуани» та ін. Х’юстон прожив довге буремне життя, сповнене пригод і вражень. Займався боксом, співав, вивчав мистецтво, займався конярством, служив офіцером кавалерії у Мексиці. Він добре знав життя і людей, мабуть саме тому, його фільми вирізняються соковитими дотепними діалогами. Підбираючи претендентів на роль, режисер надавав перевагу акторам з яскравою і сильною індивідуальністю – такою, як і в нього. Він взагалі любив усе міцне: міцну чоловічу дружбу, міцні слівця, міцне кохання, міцні напої. Х’юстон чимало знімався. Одна з його кращих ролей – респектабельний гангстер у фільмі Романа Поланського «Китайський квартал».

110 років від дня народження Василя Васильовича Леонтьєва (1906-1999), американського вченого-економіста, творця теорії аналізу міжгалузевих взаємозалежностей, лауреата Нобелівської премії з економіки (1973). Його називали найпрактичнішим теоретиком-економістом світу. Народився 1906 року в Санкт-Петербурзі. Батько був науковцем, професором економіки, потім працював у торгпредстві СРСР в Берліні. Коли його на початку 30-х викликали назад, вирішив не повертатися і залишився разом з сім’єю в Німеччині. Леонтьєв – випускник економічного факультету Петроградського університету, 1925 р. захистив докторську дисертацію в Берлінському університеті. У двадцятидвохрічному віці він одержав ступінь доктора філософії. Працював в інституті світової економіки при Кільському університеті (Німеччина), а 1931 р. на запрошення Національного бюро економічних досліджень переїхав до США, де розпочався визначальний період його наукової кар’єри. У 1932-1975 рр. Леонтьєв працював у Гарвардському університеті, вдало поєднуючи свою викладацьку роботу з консультуванням у різних державних закладах. З 1975 р. – професор Нью-Йоркського університету.

90 років від дня народження Романа Братного (справж. – Мулярчик; 1921), польського письменника. Під час Другої світової війни – учасник Руху Опору, в’язень концтаборів. У 1950 закінчив Академію політичних наук у Варшаві. Власний досвід конспіративної боротьби, драматичну історію Варшавського повстання 1944 року відтворив у романі «Колумби. Рік народження 20». Автор повістей, збірок оповідань, книг репортажів, публіцистичних статей, спогадів. Досить відомою є його повість «Сніги пливуть» про війну, яка точилась на теренах південно-східної Польщі між українцями і поляками у перші повоєнні роки після Другої світової війни. Українською мовою повість не перекладалась, можливо тому, що українські вояки зображені там в не дуже привабливому вигляді (втім, книжка в цілому не має антиукраїнської спрямованості).

Роковини смерті:

25 років з дня смерті Соїтіро Хонда (1906-1991), японського промисловця, винахідника, засновника компанії «Хонда гікен когіо» (1948), що стала однією з найбільших у світі виробників автомобілів. 


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-