1 серпня. Пам’ятні дати

Цього дня, 103 роки тому, в невеличкому гірському курорті Сурамі (Грузія), що неподалік відомого Боржомі, на 42 році життя відійшла у вічність Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка; 1871-1913), видатна українська поетеса, драматург, громадська діячка. В Сурамі родина Косачів – мати Олена Пчілка, її менша дочка Ісидора (Дора), вмираюча Леся та її чоловік – Климент Квітка, поселилися на маленькій дачі з балконом. Будиночок і місце були чудові. Лесі спочатку трохи покращало, вона виходила (за допомогою Дори) на балкон, трохи стояла, а потім напівлягала у шезлонг і довгенько лежала, дивлячись на широкий краєвид – гори, вкриті лісом, і долину, куди збігались гірські потоки. Невдовзі їй різко погіршало. Вона не могла вже їсти, ледве змушувала себе щось випити. Єдине, що могла брати в рот без огиди, – це морозиво з ожини. Ісидора збирала ягоди і робила Лесі морозиво. «Увесь цей час у мами й у мене, - розповідає сестра поетеси, - надія змінялась відчаєм. Ледве покращає, і знову десь у глибині душі зажевріє іскра: може, станеться чудо і врятує нашу Лесю… Мучило почуття нашої безпорадності – на очах гине рідна, дорога людина, а ми безсилі врятувати. Тим більше, що й сама Леся це розуміла. Вона не втрачала свідомості, думка її була ясна. Ото тільки часом марила вночі… Дізнавшись, що має приїхати сестра Ольга, Леся надзвичайно зраділа і нетерпляче чекала її. Вночі Леся запитала: коли саме приїде Ліля, і довідавшись, що вже скоро, що потяг приходить о 4-ій ранку, вона спокійно задрімала». Вночі з 18 на 19 липня Дора пішла на станцію зустрічати Ольгу. З хворою лишилися мати й Квітка. Десь з півночі вона прокинулась і нетерпляче стала чекати на Ольгу. Кілька разів нагадувала, щоб не забули нагодувати сестру. На світанку 19 липня, чи за новим стилем 1 серпня, 1913 року Леся Українка відійшла у вічність. Сестри – Ольга і Дора, що поспішали зі станції до сестри – вже не застали її живою. Тіло покійної потягом доправили до Києва, 8 серпня відбулись похорони. «Попереду несли тільки хрест. Нести труну на руках поліція, що проявляла до похорону Лесі Українки особливий інтерес, не дозволила, і вона була встановлена на катафалк. Увесь катафалк був укритий квітами і вінками з живих квітів», - описує двоюрідна сестра Лесі Українки Лідія Шишманова-Драгоманова церемонію прощання. Поліція остерігалася, щоб похорон не вилився в українську маніфестацію, як попереднього року, коли хоронили Миколу Лисенка. Поліція заборонила траурній процесії заспівати «Вічну пам’ять», намагалася зачинити цвинтарні ворота, заборонила виголошувати промови на Байковому. «Такого знущання наше громадянство над собою ще не зазнавало. Ховали Грінченка, ховали Лисенка – й промови не заборонялися. Невже тіло слабкої жінки завдало урядові такого страху?», - риторично запитувала львівська газета «Діло».

Національне свято Швейцарії – День заснування Швейцарської Конфедерації (1291). Цього дня 725 років тому, три кантони в Альпійських горах – Швіц, Урі та Унтервальден уклали «довічну угоду» про союз і взаємодопомогу. Нині цей документ, написаний латиною й скріплений сургучними печатками, зберігається в Музеї-архіві Швейцарської Конфедерації у Швіці - головному місті однойменного кантону. День заснування Конфедерації – єдине свято, яке святкується на федеральному рівні. Офіційно відзначається з 1891-го, в рік шестисотліття утворення Швейцарії. Донедавна був робочим днем у багатьох кантонах, і лише у 1994 році його офіційно проголосили вихідним днем по всій Швейцарії. Цього дня прийнято прикрашати громадські будівлі, вулиці, власні будинки федеральними і муніципальними прапорами. Така традиція у деяких кантонах є юридичною вимогою. Швейцарія – унікальна країна, де здавна уживаються протестантські й католицькі кантони, де сходяться воєдино німецька, французька й італійська культури. Швейцарія, яка у 1991 році відзначила сім століть свого існування, принаймні  чотири з них не знала феодалізму. Швейцарці не мають багатовікового досвіду гноблення й рабства. Натомість, синонімами для них є федералізм і демократія. Швейцарець належить, передусім, комуні, яка має величезну автономію (хоча б тому, що половина всіх податків, які він справно платить, залишається в місцевій громаді), потім кантону (їх 26), а вже потім Швейцарській Конфедерації. Зрозуміло, що є якісь спільні проблеми – економічні, політичні чи екологічні – тоді влаштовується референдум, на якому громадяни країни висловлюють власну позицію. З 1815 року Швейцарія дотримується нейтралітету й не бере участі в жодному з воєнних конфліктів. Швейцарська Конфедерація визнала незалежність України 23 грудня 1991 року. Дипломатичні відносини між обома країнами встановлено 6 лютого 1992. У липні 1992 року було відкрито посольство Швейцарії в Україні, посольство України в Швейцарії – у лютому 1993.

1-7 серпня – Всесвітній тиждень підтримки грудного вигодовування. Проводиться щороку у 120 країнах світу під егідою Всесвітнього союзу на підтримку грудного вигодовування у співпраці з Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ).

Ювілеї дня:

185 років від дня народження Антоніо Котоньї (1831-1918), італійського співака (баритон), одного з видатних співаків ХІХ ст., майстра італійської школи бельканто. Народився в Римі. З 12 років навчався в церковній школі співу. Був солістом у церковних хорах. У 1852 виступив на оперній сцені в Римі. У 50-х роках ХІХ ст. співав у театрах багатьох міст Італії. Володів голосом рідкісного за красою тембру і великого діапазону. Котоньї додав у виконання баритональних партій риси героїки, драматичної пристрасності.

135 років від дня народження Володимира Валер’яновича Данилова (1881–1970), відомого українського літературознавця, фольклориста, етнографа. Закінчив Ніжинський історико-філологічний інститут. Автор багатьох праць з літературознавства й фольклористики. Вивчав життя і творчість Тараса Шевченка, чимало досліджень присвятив життю й діяльності Михайла Максимовича (вивчав і видавав листування Михайла Максимовича, архівні матеріали про нього). Цікавився питаннями української журналістики, українського театру. Збирав і видавав український фольклорний матеріал. Автор численних статей з історії фольклористики й етнографії.

80 років від дня народження Ів Сен-Лорана (1936-2008), французького кутюр’є, дизайнера, засновника одного з найбільш відомих будинків моди від-кутюр (1961).

Роковини смерті:

870 років з дня смерті Всеволода ІІ Олеговича (Ольговича; бл.1084-1146), великого князя чернігівського, великого князя київського (1139-1146).

День пам’яті Святослава Теофіловича Ріхтера (1915-1997), російського піаніста, одного з найвидатніших музичних виконавців ХХ століття. У 1933-1937 рр. працював концертмейстером Одеського оперного театру; згодом неодноразово концертував в Україні.

День пам’яті Бориса Романовича Гмирі (1903–1969), українського співака (бас). Слава Бориса Гмирі – це понад 300 українських народних пісень та романсів, більше 300 музичних творів російської та західної класики, 39 оперних партій, вокальні цикли «Зимовий шлях» Шуберта, «Перські пісні» Рубінштейна, «Пісні й танці смерті» Мусоргського, «П’ятиденка» Шостаковича, а також 135 нотних зошитів, подарованих співакові його сучасниками-композиторами з проханням виконати їхні твори. У співака була важка доля: народився в надзвичайно бідній родині, в 11 років замість того, щоб вчитися, змушений був йти батракувати. Працював кур’єром у суді, матросом, кочегаром, вантажником. У 1933 році під час голодомору помер батько, а матір чудом він врятував. Лише у 27 років Борис Гмиря здобув середню освіту. Збирався стати інженером-будівельником, але любов до співу взяла своє. У 1939 році 36-річний Гмиря закінчує Харківську консерваторію. Співає спочатку у Харківському, а згодом – у Київському театрах опери та балету. На сцені Київського оперного театру він співав лише 18 років: через численні конфлікти змушений був залишити театр. Багато хто з колег заздрили його талантові, називали поза очі «фашистом» (під час окупації співак декілька разів змушений був співати перед німцями). Гмиря не боявся тимчасового забуття на своїй рідній землі, більше того – вважав його неминучим. З цього приводу він писав: «Я горджуся тим, що мене не визнають сьогодні. Баха майже через три століття відкрив Ромен Ролан. А Бетховен, Моцарт? Хороша компанія. Талановита людина не принизить себе подачками. А нагороди, премії – це подачки. Основне визнання – у людей! Подачки ж беруть слабкі й вічно зігнуті в прислужливості люди».