22 липня. Пам’ятні дати

22 липня. Пам’ятні дати

2088
Ukrinform
Сьогодні день пам’яті українського актора Богдана Ступки

Богдан Сильвестрович Ступка (1941-2012), видатний український актор театру і кіно, художній керівник київського Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка, народний артист України, Герой України (2011). Народився у 1941 році в селищі Куликів на Львівщині, яке тоді було окуповане фашистами. «Бомби падали, підривали хати, трупи, повішені – усе це пам’ятаю. Солдати по 18-19 років, із пушком, ще вусів не було, - лежали вбиті. Ми перебігали з однієї місцевості в іншу, в мене був кашкет із дашком. І батько мене держав на плечах. І раптом – фіть – кашкет як зняло. Батько підіймає, і якраз там, де дашок був – дірка від кулі. Це дало відбиток на все життя – страх», - згадував актор. Після війни батько Богдана Сильвестровича співав у хорі Оперного театру, тому дитинство хлопчика минуло за його лаштунками. Актором мріяв стати з 17 років. Заочно навчався у Львівському університеті. Перша робота – в астрономічній обсерваторії. В юності був модником і стилягою – перешив дідові штани, носив зачіску «кок», хвацько танцював рок-н-рол. У 1961 році закінчив акторську студію при Театрі ім. Марії Заньковецької. Згодом працював у ньому. Дебютував у кіно роллю Ореста Дзвонаря у фільмі «Білий птах з чорною ознакою» Юрія Іллєнка. У 1978 році на запрошення Сергія Данченка, який тоді очолив Театр ім. Франка, перебрався до Києва. 1993 року отримав Шевченківську премію за головну роль у виставі «Тев’є-Тевель» за Шолом-Алейхемом. Роль Тев’є Ступка зіграв понад 300 разів. Загалом на сцені зіграв понад 50 ролей, а в кіно – більш як сотню. У 1999-2001 рр. був міністром культури, з 2001, після смерті Сергія Данченка, очолив Театр імені Франка. «Якою бачу нашу державу в ті часи, коли мене вже не буде? Як казав один письменник, забув його прізвище, Україна має бути такою, щоб ти вийшов на Хрещатик, і підійшла б жінка легкої поведінки і українською мовою тебе запросила» (Богдан Ступка)

Події дня:

5 років тому (2011) в Норвегії, в Осло і на острові Утойя, колишній військовослужбовець Андерс Брейвік скоїв подвійний теракт, в результаті якого загинули 77 осіб і близько 100 людей отримали поранення. Спочатку злочинець підірвав бомбу в столичному урядовому кварталі, а через кілька годин на острові Утойя, в молодіжному таборі Трудової партії, влаштував стрілянину. Лише через 45 хвилин поліції вдалося дістатися острова, та ще стільки ж часу знадобилось, щоб заарештувати нападника. Наступного дня він визнав себе винним у скоєному теракті, а також зізнався, що планував це останні 9 років. У листопаді 2011 року стало відомо, що судові лікарі, які проаналізували психічний стан Брейвіка в момент здійснення терактів, прийшли до висновку, що він неосудний і страждає на параноїдальну шизофренію, згодом медкомісія затвердила цей висновок. Однак норвезькі судмедексперти спростували попередній висновок, заявивши, що терорист абсолютно здоровому глузді. У 2012 році Брейвік був засуджений на 21 рік ув’язнення. Ці криваві події визнані в Норвегії найстрашнішими актами насильства з часів Другої світової війни.

Ювілеї дня:

190 років від дня народження Юліуса Штокхаузена (1826-1906), німецького співака (баритон), хорового диригента, педагога, видатного інтерпретатора німецької і австрійської пісні. 22 вересня виповнюється 105 років від дня його смерті.

125 років від дня народження Сергія Володимира Пилипенка (1891–1943), українського письменника. Один із засновників літературної організації «Плуг». Був редактором газет «Більшовик», «Вісті», «Комуніст», «Селянська правда». Автор збірок оповідань «Скалки життя», «Кара», «Під Черніговом»; збірок байок «Байківниця», «Байки», «Свині на дубі».

90 років від дня народження Браяна Форбса (1926-2013), британського кінорежисера, сценариста, продюсера, актора. Зняв фільми: «Наріжна кімната», «Шалений місяць», «Черевичок і троянда», «Степфордські жінки», «Міжнародний приз», «Утрьох».

70 років від дня народження Мірей Матьє (1946), відомої французької естрадної співачки. Кавалер ордена Почесного легіону (1998). Автор книги спогадів «Так, я вірю».

Роковини смерті:

190 років з дня смерті Джузеппе Піацці (1746-1826), італійського астронома. Професор Палермського університету і перший директор Палермської обсерваторії (з 1791 р.). У 1801 році відкрив першу малу планету – Цереру. Склав два каталоги зірок.

30 років з дня смерті Наталії Михайлівни Ужвій (1898-1986), української актриси. Шлях Наталії Ужвій на професійну сцену не був легким. Шість років вона працювала вчителькою, згодом почала виступати на аматорській сцені. У 28 років її запросили до театру «Березіль», яким керував Лесь Курбас. На сцені цього театру вона грала 10 років, потім перейшла до Київського театру ім. І. Франка. У нотатках «Шлях до серця» Ужвій згадувала, як вона репетирувала свою першу театральну роль. То була епізодична роль у п’єсі «Мораль пані Дульської» Запольської: «Коли дома нікого не було, я ставала перед дзеркалом і репетирувала. А вночі виходила на луки, освітлені місяцем, оточені густими деревами, і… знепритомнювала, сміялась і плакала, робила все, що треба було по ролі…». На відміну від багатьох інших акторів знайомство Ужвій з театром відбулося досить пізно. «Будучи вчителькою, - розповідала актриса, - я почала брати участь у любительському драматичному гуртку. Було це в 1916 році в Золотоноші на Полтавщині (нині Черкаської області), куди на літні канікули я приїздила до рідних, які, втікаючи від жахів першої імперіалістичної війни, оселилися в Золотоноші. Там під час канікул я вперше побачила українські народні п’єси в любительському театрі. Вони і сколихнули у мене якісь несвідомі або досі дрімаючі почуття. Я втратила спокій, була одержима однією думкою, одним пристрасним бажанням – потрапити на підмостки цього театру, що незабаром і здійснилося. Я стала учасницею місцевого любительського драмгуртка. Про те, що це колись стане моєю професією, я, звичайно, і гадки не мала. З часом воно виявилося не так. Вже на четвертий рік я відчула, що театр починає поглинати мене повністю, а школа відходить на другий план. І, нарешті, театр остаточно витіснив школу з мого життя…»

Разом з тим сьогодні день пам’яті Костянтина Петровича Степанкова (справж. – Волощук; 1928-2004), українського актора, педагога, народного артиста України, першого лауреата премії ім. Леоніда Бикова, лауреата Національної премії України ім. О. Довженка. Знявся у фільмах: «Камінний хрест», «Білий птах з чорною ознакою», «Дума про Ковпака», «Вавилон-ХХ», «Захар Беркут», «Гадюка» та ін. Цікаво, що про акторську професію Степанков навіть і не думав. Народився на Хмельниччині в родині священика, який був репресований, а згодом і розстріляний. Дитинство було важке. Після війни юнак вступив до Уманського сільськогосподарського інституту (факультет плодово-ягідної технології). Гарно навчався, займався самодіяльністю, організував драмгурток. Як згадував згодом актор, поворот на 180 градусів стався у 1948 році, коли до Умані на гастролі приїхав театр ім. І. Франка зі своїм зоряним складом: Бучма, Ужвій, Добровольський, Мілютенко, Яковченко. Студенти показали корифеям капусник. Сподобався Степанков. Амвросій Бучма запросив талановитого хлопця до театрального інституту – на свій курс. Так і почалася акторська кар’єра Костянтина Степанкова. 


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-