16 липня. Пам’ятні дати

26 років тому, наслідуючи приклад прибалтійських та закавказьких республік, Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. У преамбулі цього документа проголошувалося «верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах». Від імені українського народу могла виступати тільки Верховна Рада. Територія України в наявних кордонах проголошувалася недоторканою. Підкреслювалося також виключне право українського народу на володіння, користування і розпорядження національним багатством України. Верховна Рада проголосила право країни на власні збройні сили, внутрішні війська, органи державної безпеки. Україна брала зобов’язання не поширювати, не виготовляти й не нарощувати ядерну зброю. Майбутня зовнішня політика України, визначена Декларацією, вбачалася як нейтральна, першочерговим її завданням визначалося забезпечення національних інтересів України. По суті, Декларація створила основу для республіканської законотворчості, незалежності від союзного законодавства. Проте прийнятий документ не одержав статусу конституційного акта. Україна залишалася у складі СРСР, тому міжнародні організації та країни світу не визнали її державну незалежність. Причиною цього стало відсутність у Верховної Ради УРСР повноважень на ухвалення рішення про вихід республіки зі складу Радянського Союзу, тобто на проголошення незалежності Української РСР. Відповідно до вимог Конституції СРСР і Української РСР, тільки народ Української РСР, як володар всієї повноти влади в республіці, мав право приймати таке рішення на референдумі. Діючі норми міжнародного права також зобов’язували Верховну Раду Української РСР провести республіканський референдум. Утім, Декларація про державний суверенітет України стала основою для «Акта проголошення незалежності України», ухваленого Верховною Радою 24 серпня 1991 року. Тоді фактично вдруге Україна була проголошена незалежною демократичною державою й остаточно виведена зі складу СРСР. Незалежність країни була підтримана на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Цікаво, що вперше День незалежності Україна відсвяткувала саме 16 липня 1991 року.

Сьогодні професійне свято - День бухгалтера, яке відзначається в згідно з Указом Президента № 662/2004 від 18 червня 2004 року. Саме цього дня у 1999 році Верховна Рада прийняла Закон «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Ювілеї дня:

270 років від дня народження Джузеппе Піацці (1746-1826), італійського астронома. Професор Палермського університету і перший директор Палермської обсерваторії (1791). У 1801 році відкрив першу малу планету – Цереру. Склав два каталоги зірок.

135 років від дня народження Василя Васильовича Зеньковського (1881-1962), українського філософа, історика філософії, богослова, релігійного діяча. Народився у м. Проскурові (нині Хмельницький) в родині вчителя, а дід – колишній артилерійський офіцер, пішовши у відставку, став священиком (батько був церковним старостою). Вихований в атмосфері глибокої релігійності, в юнацькі роки пережив, під впливом творів Дмитра Писарєва, релігійну кризу, що призвела до втрати віри і прийняття світогляду в дусі спрощеного натуралізму. У 1900 році став студентом фізико-математичного факультету Університету Св. Володимира в Києві. Серйозно захопився філософією і психологією, тому, після чотирьох років навчання на природничому відділенні продовжив освіту на історико-філологічному факультеті. Закінчивши навчання з дипломом І ступеня, був залишений при кафедрі філософії для підготовки до професорського звання. У 1912 отримує університетську посаду приват-доцента, паралельно читає курси з філософії та психології на Вищих жіночих курсах і у Фребелівському жіночому педінституті. В передреволюційні роки Василь Зеньковський – професор філософії Університету Св. Володимира і ще кількох вишів, відомий науковець і релігійний мислитель (його повернення до Церкви відбулося ще в студентські роки), помітна постать у релігійно-філософському житті Києва, активний учасник київського Релігійно-філософського і Науково-філософського товариств. Він брав активну участь у нормалізації церковного життя в Україні, зокрема у скликанні Першого Церковного Собору (1918), був міністром ісповідань в уряді Скоропадського. З 1920 року – в еміграції (Югославія, Чехословаччина, Франція). З 1927 і до кінця життя мешкав у Парижі – був професором (з 1944 року після смерті Сергія Булгакова – деканом) Православного Богословського інституту. У 1942 році прийняв священство. Таке серйозне рішення Зеньковський прийняв після 40-денного перебування в одиночній камері, а потім – у таборі для інтернованих осіб (це сталося на початку Другої світової війни, коли він разом з багатьма іншими іноземцями був арештований французькою владою). Був Головою (1923-1962) Російського студентського християнського руху. Помер і похований у Парижі. Славу всесвітньовідомого мислителя і церковного діяча здобув у роки еміграції. Автор 2-томної праці «Історія російської філософії».

130 років від дня народження П’єра Бенуа (1886-1962), французького письменника, члена Французької академії (з 1931 р.), автора популярних пригодницьких романів «Атлантида», «Солоне озеро», «Дорога гігантів» та ін.

125 років від дня народження Сергія Володимировича Пилипенка (1891-1934), українського письменника і публіциста. Один із засновників Спілки селянських письменників «Плуг», яку очолював упродовж усього часу її існування. У 1933 році був незаконно репресований, реабілітований у 1957.

105 років від дня народження Джинджер Роджерс (Вірджинія Макмат; 1911-1995), американської актриси театру і кіно. Відома виконавиця ролей у бродвейських мюзиклах, у більшості яких виступала в парі з Фредом Астором. Цей танцювальний дует поклав початок цілому напрямку в парних танцях і відіграв важливу роль у становленні жанру мюзиклу. Роль Джинджер згодом блискуче зіграла Джульєтта Мазіна у фільмі Фелліні «Джинджер і Фред» (1986 р., роль Фреда Астора виконав Марчелло Мастроянні).

Сьогодні день народження Ади Миколаївни Роговцевої (1937), української актриси театру і кіно. З 1959 року протягом 35 років була провідною актрисою Національного театру російської драми ім. Лесі Українки. Після виходу з театру гастролює з концертними програмами та камерними театрами. Грала у Київському академічному театрі драми і комедії на Лівому березі. Знімалась у багатьох фільмах, зокрема «Кривавий світанок», «Салют, Маріє!», «Приборкання вогню», «Осіння дорога до мами», «Овід», «Вічний поклик» та ін. Професор Київського національного університету культури і мистецтв, багато років поспіль викладала в театральному інституті ім. Карпенка-Карого. Герой України (2007).

Роковини смерті:

120 років з дня смерті Едмона де Гонкура (1822-1896), французького письменника, одного з братів, чиїм ім’ям названо найпрестижнішу літературну премію Франції. Разом з молодшим братом Жюлем (1830-1870) написав романи, в яких змальовано побут і мораль французького суспільства у різні історичні епохи: «Шарль Демайї», «Сестра Філомена», «Рене Мопрен», «Жерміні Ласерте». Брати Гонкури наслідували традиції французького критичного реалізму, але не були вільні й від впливу натуралізму та імпресіонізму, що особливо позначилося на останніх романах («Манетт Саломон» і «Мадам Жервезе»). Крім цього, досить популярним є їхній «Щоденник». У велелюдному, повному зваб Парижі брати Гонкури жили досить усамітнено, хоча й мали доволі широке коло літературних знайомств; у них не було близьких друзів; не знали вони і сильних любовних захоплень, так само як жоден із них не мав сім’ї. Копітка праця, вивчення документів, спостереження за «шматками життя», яке вони робили предметом зображення у своїх творах та колекціонування предметів старовини – таким було їхнє життя. Не зважаючи на різницю у віці (Едмон був на 8 років старший за Жюля), брати з дитинства були нерозлийвода: однаковим був хід їхніх думок, однаковими – смаки, звички, художні уподобання, творчі принципи. Навіть характери були схожі. Хіба що, як свідчать сучасники, Едмон був спокійнішим, більш урівноваженим, схильним до зосереджених роздумів, тоді як Жюль був жвавою, нервовою, вразливою особистістю. Наприкінці 60-х років Жюль почав страждати на нервові розлади, які призвели до божевілля. У червні 1870 року, не доживши до свого 40-річчя, Жюль Гонкур помер. Старший брат пережив його на 26 років, але весь цей час неймовірно сумував за ним.