Але держава не буде застосовувати примус чи репресивний апарат. Держава має робити все можливе, щоб віруючі та духовенство зрозуміли: без єднання та порозуміння, без концентрації довкола певного центру всіх києво-центричних сил неможливий подальший розвиток цієї сфери. І, мабуть, чи не вперше в історії України над цим працюють на всіх рівнях. Є чітко засвідчена позиція Президента, відчутна координація зусиль усіх гілок влади. Вже прийняте Звернення парламенту до Вселенського патріарха, яке було блискавично і продуктивно запропоновано до обговорення в Україні. Тепер очевидно, що стане предметом дуже активної дискусії на рівні Канонічного патріарха Варфоломія, на рівні різних церков. До сфери аналізу та реагування на всі ці процеси прийшли професіонали. Парламентський підкомітет очолює професор Єленський, кваліфікацію якого піддають сумніву тільки ідеологічні снайпери та свідомі маніпулятори. В наш департамент прийшли доктор наук, три кандидати, два аспіранти, ми маємо тринадцять осіб, які займається релігією. 

- Президент багато разів казав про Єдину Помісну. Але коли посланця Президента не пускають до Лаври на синод зачитати таке звернення про єдину помісну церкву, і він це ковтає, хіба це не  принизливо?

- Є політика, і є дипломатія. З будь-якої події завжди роблять висновки, повірте. Політика полягає дуже часто не в тому, щоб відреагувати дзеркально, відреагувати різко, політика полягає в тому, щоб врахувати позицію, яка з'являється. Я думаю, той факт, про який ви зараз говорите, вже знайшов відображення в усвідомленні дуже багатьох осіб, причетних до всієї цієї сфери. Ми ж прекрасно розуміємо, яка зараз ідеологічна позиція і тих, хто визначає політику Української православної церкви на даний момент.

- Якщо ви про Московський патріархат, то вони чекають Путіна. Вони розраховують, що він прийде, я так думаю.

- Скажімо так, є очікування приходу опозиції до влади і повернення до тієї схеми, яка існувала, наприклад, за доби Януковича. Я думаю, що такі сподівання є марними. Українське суспільство є дуже досвідченим і зрілим. Останні соціологічні дослідження Фонду Разумкова дають цікаві цифри. Більшість українців вважає, що церкви є політичним елементом суспільства. А майже 42% українських співгромадян вважають що церкви зловживають своїм становищем. Це говорить, що суспільство в цілому очікує від церков оновлення.

- Моніторинг ситуації показав, що тільки на грудень 2015 року було 100 конфліктних ситуацій, на сьогодні вже більше 110 таких конфліктних точок, де вже або відбулося, або конфліктно відбувається, або починається рух за зміну юрисдикції. І суть поправок полягає в тому, що стаття 8 Закону України гарантує кожній релігійній спільноті право вільно, але добровільно, без жодного примусу, без жодного легітимізації з боку будь-якого іншого органу визначати свою належність до будь-якого центру, який є в Україні або який є за кордоном, і право змінювати цю юрисдикцію. Але ця стаття не пропонує механізму, як можна змінити. Суть поправок, які були на обговоренні на нашій експертній раді, полягають у тому, щоб намітити і запропонувати механізм зміни підлеглості. Ось стаття 8, в першій її частині пропонує механізм, методику того, як можна визначити належність особи до релігійної громади, визначає її самоідентифікацію, як вона ототожнює себе з релігійною громадою, підтвердженням цього є участь у релігійному житті конкретної релігійної громади. А в другій частині вже йде мова про те, як можна змінити підлеглість шляхом реєстрації нової редакції статуту або змін та доповнень до вже існуючого, ухвалених за згоди на таку зміну простою більшістю осіб, присутніх на загальних зборах віруючих громадян, які належать до цієї релігійної громади. Рішення про затвердження нової редакції статуту або змін та доповнень до нього засвідчується підписами членів конкретної релігійної громади, присутніх на загальних зборах віруючих громадян із зазначенням їхніх паспортних даних. Правомочність загальних зборів віруючих громадян визначається на підставі рішення компетентного органу управління релігійної громади, передбаченого її статутом. Це є реальна відповідь державної влади на мінімізацію конфліктності, яка тут є.

Ми не можемо дивитися, просто закривши очі на те, що створюються конфлікти, переносяться на будь-які інші сфери, і в тому числі використовуються російською пропагандою. Є як мінімум п'ять звернень департаменту інформації Міністерства закордонних справ Російської Федерації, який роздуває оці всі конфлікти, виносить їх ледь не на рівень Організації Об'єднаних Націй. Отже, хто хоче консервувати конфлікти, хто хоче їх роздмухувати, насправді працює на російську пропаганду, це є однозначно. Ми ж навпаки хочемо запропонувати механізм як їх вирішувати.

Другий момент, чому це мали б бути рекомендації, які б застосовувалися в усіх регіонах України? На превеликий жаль, вирішення оцих конфліктних ситуацій в кожному регіоні відбувається дуже часто відповідно до уявлень, інколи й пріоритетів регіональних чиновників, а вони можуть бути різними, і десь є системна робота, а десь є якісь зловживання тощо. За цих рекомендацій вже будь-яка регіональна суб'єктивність просто була б знята.

І останнє, що найважливіше. В чому є абсолютна досконалість цього закону? Усі рекомендації міжнародних організацій, моніторингових чи будь-яких інших, які системно відстежують ці процеси, спрямовані на те, щоб права і свободи будь-якої релігійної організації чи будь-якої людини не були обмежені жодними законодавчими актами. І в даному випадку цей закон не просто не обмежує, він розширяє свободи і можливості реалізації цих свобод.

Деякі структури в Україні зробили за останній рік спробу вплинути на різного роду міжнародні організації, маючи очевидно цілу програму з цього приводу про те, що нібито є переслідування і упослідження якоїсь релігійної структури. І міжнародні організації не можуть, з точки зору дипломатії, не реагувати на ці звернення. Але жодна з міжнародних організацій жодного разу в офіційній заяві не ствердила, що вона бачить такі порушення. Слава Богу, європейські партнери абсолютно адекватно оцінюють те, що відбувається в цій сфері в нашій державі.

Вони бачать всю суперечливість процесів, вітають наші спроби внести поправки, які дозволяють кожній людині чи спільноті почуватися вільно. Вільно у всьому, включаючи декларування і зміну цих же ж декларацій відповідно до їхніх теперішніх бачень і пріоритетів.

- Ми неодноразово це питання ставили. Наприклад, ми обговорювали це в цьому кабінеті з митрополитом Володимиром Морозом, настоятелем Почаївської Лаври. Він запевняв нас, що ніяких подібних речей немає, що можливо там хтось приватно міг щось видати, але, насправді, нічого подібного не відбувається. Ми ж прекрасно розуміємо, що у структурі й контингенті тих, хто себе визнає послідовниками Української православної церкви, є прихильники дуже радикальних течій, фундаменталістських, промонархічних, проросійських.  І ці радикальні групи, які діють, і які були при урядуванні спочилого вже митрополита Володимира, поставлені поза межі церкви (було навіть прийнято спеціальне рішення про так зване політичне православ'я, наприклад, Лук'яник, один з лідерів цього політичного православ'я взагалі був відлучений від церковного спілкування або, наприклад, з ідеологів - Василь Анісімов, відомий журналіст, де-факто, він не мав жодних впливів на інформаційну політику церкви) зараз перебувають у процесі повернення в орбіту активних церковних впливів. Ми розуміємо, що їхня позиція часто має всі ознаки антиукраїнської діяльності, розпалювання ворожнечі, образи почуттів віруючих. Варто прочитати або прослухати висловлювання, наприклад, Лук'яника чи почитати будь-який коментар Василя Анісімова або, таких є зараз, я думаю, з десяток радикальних авторів, які уособлюють цей напрям. Ми не знайдемо жодного толерантного висловлювання стосовно представників опозиційних чи альтернативних течій.

- Якщо буде закон про дифамаційну мову, то тоді це перші клієнти цієї прокуратури, я думаю.

- Я думаю, що тут можна і зараз, якби були якісь подання.

- Я писала, наприклад, коли я бачила чергову статтю Васі Анісімова про те, що «Філарет - старий стукач» і т.д і т.п., я писала звернення до митрополії, ставила копію в СБУ, ще там кудись і виставляла все на Фейсбуці, щоб ніхто не казав, що я це роблю таємно. Я не бачила жодного зворотного зв'язку, насправді.

- Давайте тоді надсилайте нам такі звернення, ми тоді спробуємо розглянути їх, по-перше, на експертній раді, по-друге, винести це питання на обговорення ширше - інших структур виконавчої влади, попросимо їх предметніше зайнятися аналізом відповідних висловлювань і тез відповідних публікацій.

- Коли я чую про те, що Ердоган помирився з Путіним, я одразу напружуюся, тому що я розумію наскільки становище української церкви похідне від якихось зовнішніх відносин. Чи можемо розраховувати, що Київський патріархат здобути визнання, якщо кон'юнктура так серйозно змінилася. Ми ж розуміємо, що вселенський патріархат адміністративно - це частина Стамбула?

- Я думаю, що це геополітична складова процесу вже прикінцевого акту визнання. А перед цим мали б бути переговори, з'ясування позицій. На мій погляд все набагато складніше. Тут не лише суто площина Ердоган - Росія, тут є набагато важливіший комплекс, гравців задіяно в цій сфері набагато більша кількість. Якщо говорити про ці, останні дії Ердогана, вони виглядають абсолютно логічними і вони продиктовані не стільки політичними моментами, як економічними. Економіка Туреччини в цілому, і туризм зокрема, несе збитки у зв'язку з відсутністю російських туристів. Для цього, я думаю, і була застосована оця спроба налагодити контакти з Росією і, умовно кажучи, розблокувати дії російського президента, який заблокував просто всі поїздки. Тому, я думаю, що є економічна складова, є політична, і вона не така однозначна як в економіці. Тобто, я би не робив з цього ніякої драми, навпаки це змушує до більш гнучкої позиції, і все-таки головним і визначальним в цьому моменті буде ставлення Константинопольського патріархату до українського питання і його усвідомлення того, що українське питання - це не лише базове для України, а це насправді ключове питання для самого Константинополя на майбутнє. Як він поставиться, як він вирішить, і яку комбінацію навколо себе сформує, таке і буде становище. І оте, що ми побачили в рамках Всеправославного собору на Криті, значення, якого дехто намагається зменшити, а зміст підважити чи взагалі перекрутити, я просто розумію, що церковна ідеологічна сфера Росії стала заручником або зліпком тієї ж політичної та ідеологічної моделі, яка застосована для цілей російської пропаганди. На превеликий жаль, елементи, а можливо і деякі форми цієї ідеологічної кампанії переносяться і в Україну - на пропагандистську  кампанію деяких релігійних організацій в нашій державі, і це дуже трагічно, це дуже боляче. Легітимність Всеправославного собору, не викликала ні в кого сумнівів, бо він був скликаний за згоди всіх православних церков, по-друге, він показав де-факто реальний розподіл сил, я називаю це рейтинговим голосуванням, 10 церков підтримали константинопольську версію і 4, включно з Російською Православною Церквою, - московську версію. Дивіться, дуже суттєва еволюція відбулася у нинішнього керівництва УПЦ (мається на увазі УПЦ МП - автор). 20 років казали, що ми за автокефалію, тільки канонічну: була така теза, постійно. Тепер, коли є звернення до Вселенського патріарха, коли ідея канонічної автокефалії може набути реального розвитку, коли вона може втілитися в життя, то що ми бачимо? Уже спротив іде не проти автокефалії канонічної, а взагалі проти автокефалії як такої. І в інформаційних офіційних повідомленнях УПЦ головна теза, що питання УПЦ - це внутрішня позиція Московського патріархату і питання автокефалії, воно є конфліктним, воно не принесе нічого доброго. Насправді, відбулася зміна, спекулятивна заміна тез, уже не проти канонічної автокефалії, а проти автокефалії як такої. Я розумію, це не позиція всього церковного загалу. Ось, до речі, знову ж таки цікаві дані приводить Фонд Разумкова, що, якщо взяти віруючих, які себе ідентифікують з Українською Православною Церквою, то 37 відсотків з них за помісну автокефальну церкву, 42 відсотки - проти, тобто приблизно однаково. І де голос цих 37 відсотків? Я думаю, що треба чіткіше це демонструвати з боку самих віруючих.

- З головами віруючих УПЦ МП 20 років працювала ФСБ.

- Але вже є певні моделі, наприклад, відкрито Православний університет з ініціативи отця Георгія Коваленка, він почав свою діяльність. Є дуже конструктивна й цікава позиція архімандрита Говоруна, про якого ми згадували. Є багато інших, тобто є вже духовні постаті священнослужителів, які готові артикулювати свою опозиційну позицію, вони потребують, щоб, умовно кажучи, були хресні ходи не лише отих фундаменталістів, а щоб були такі хресні ходи, і з вимогою до керівництва церкви - адекватно відповідати. Ніхто такого хресного ходу, крім самих віруючих, не організує.

Лана Самохвалова, Київ