16 червня. Пам’ятні дати

16 червня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні день пам’яті Михайла Сороки, відомого українського політичного діяча, правозахисника, члена ОУН, багатолітнього в’язня польських і радянських концтаборів

В ув’язненні Михайло Михайлович Сорока (1911-1971) пробув 34 роки – половину свого життя. Його дружина – Катерина Зарицька віддала мордовським концтаборам 25 років. Після чотирьох місяців щасливого сімейного життя, 22 березня 1940 року, за причетність до діяльності ОУН Михайло Сорока і Катерина Зарицька були заарештовані більшовиками і вже більше ніколи в житті не бачили один одного. Лише в 1991 році (у двадцяту річницю смерті Сороки), багатолітня розлука закінчилася – роз’єднані життям, вони поєдналися в могилі, коли прах Михайла Сороки був перевезений із Мордовії і разом із прахом дружини перепохований на Личаківському цвинтарі у Львові. Їхній єдиний син Богдан (відомий український художник-графік), народився у львівській тюрмі у вересні 1941 року, і вже з перших років свідомого життя став об’єктом психологічного терору чекістів. У 1952 році Михайла Сороку звинуватили у зраді батьківщини, антирадянській агітації, організації підпілля та підготовці повстання, що за його відсутності відбулося у Воркутинських таборах. Після нечувано жорстокого слідства його засудили до смертної кари, яку замінили на 25 років неволі. 1954 року Михайло Сорока, перебуваючи у Степлагу, брав участь у Кенгірському повстанні політв’язнів, написав гімн повстанців «У гарячих степах Казахстану». Від 60-х років він відбував покарання у Мордовських таборах. Скрізь, де був Михайло Михайлович, він організовував літературні, історичні, релігійні вечори, підтримував в’язнів духовно та ідеологічно, за що його вважали ідейним патріархом політв’язнів радянських концтаборів. Задовго до смерті Михайло Сорока виклав власне життєве кредо в одному із листів: «… Я нікому ніколи не вдіяв кривди свідомо. Якщо й довелось кому переживати через мене, то всупереч моїм бажанням… Чуюся спокійним, бо моя совість чиста, бо те, за що вже довелося багато страждати особисто, йменується Правдою. Почуття справедливости власних вчинків завжди буде джерелом рівноваги та спокою душі. Доки буде панувати несправедливість, брехня, кривда, утиск – доти мені буде погано жити, бо я боротимусь з тим. І тому, що найчастіше силу мають ті, що послуговуються перечисленим, вони триматимуть за ґратами тих, хто виступає проти панування зла…»

Щороку 16 червня шанувальники творчості ірландського письменника Джеймса Джойса (1882-1941) та його епохального роману «Улісс» (1922) відзначають свято «Блумсдей», яке проходить у столиці Ірландії місті Дублін. Саме впродовж одного дня, 16 червня 1904 року й відбувається дія «Уліссу», коли головний герой – Леопольд Блум, вирушив у подорож по Дубліну, відвідавши протягом 18-годинної «прогулянки» чимало ресторанів та пабів. Цього дня в Дубліні організовуються численні культурні заходи, а маршрут подорожі всесвітньо відомого літературного персонажа щороку намагаються повторити тисячі шанувальників Джеймса Джойса. Особливою увагою користуються місцеві затишні паби, де з’їдаються тонни бутербродів з горгонзолою і випиваються бочки червоного вина (хоча, трапляються й такі, хто порушує ритуал Блума і п’є замість бургундського місцевий смолянистий «Гіннес», який в Ірландії просто незрівнянний). Нічого дивного в такому святі для Ірландії немає – впродовж десятиліть ця країна тримає в Європі подвійну першість з алкоголю і книг на душу населення. Але, щодо Джойса, тут існує одне «але». Попри всесвітню славу, у себе на батьківщині Джойс упродовж тривалого часу значився «порнографом» і «ненависником Ірландії». Дві його молодші сестри до самої смерті заперечували той факт, що вони рідня письменнику. Сьогодні в рідній Ірландії Джеймс Джойс зірка, але, все ж, із тисячею обмовок: його поважають, але не люблять; вшановують пам’ять, але не дуже читають. Ірландія лише вчиться жити з Джойсом, звикає до нього, так само, як приміром Іспанія вже звикла до Сервантеса. Адже, як зауважив один із відомих критиків, будь-який великий, значущий письменник певною мірою є образою для власного народу. Такий письменник і вся його творчість – це правда. Правда про власний народ, правда про країну. А правда не подобається. Лише з часом вона стає частиною міфу, в якому живе народ. Міф сприймають, бо він не ставить незручних питань на які потрібно шукати відповіді (до того ж, не деінде, а саме в собі). З 1993 року в Ірландії Джойс уведений до шкільного курсу. Джойс не єдиний письменник, який народився в Дубліні. Уродженцями цього міста є Джонатан Свіфт і Річард Шерідан, Оскар Уайльд і Бернард Шоу, але всі вони «проявилися», як кажуть образно в Ірландії, «за водою», тобто в Англії. Джойс, котрий більшу частину життя мешкав за кордоном, обезсмертив рідний Дублін. З містом письменника пов’язувала любов-ненависть. «Назви дублінських вулиць цікавлять мене набагато більше, ніж загадки Всесвіту», - казав Джойс. І тут же: «Мерзенне місто». Або: «у чорта сильний дублінський акцент», - так характеризував він чи то чорта, чи то дублінця, пишучи казку для 4-річного внука. Вперше офіційно «Блумсдей» був відзначений у 1982 році, в рік 100-річчя письменника. Але неформально його відзначали ще з 1954 року. Ініціаторами цього Дня-свята стали місцеві інтелектуали, журналісти, художники і письменники. «Як ви ставитеся до Джойса?», - запитали Джона Апдайка. «До Джойса ніяк не ставляться. Це така гора, а ми всі в її тіні», - відповів той.

Ювілеї дня:

161 рік від дня народження Георгія Павловича Шлейфера (1855-1913), українського архітектора і громадського діяча. Син відомого київського художника-портретиста і архітектора Павла Івановича Шлейфера. Після закінчення Інституту цивільних інженерів у Петербурзі працював у Київській міській управі, займався проблемами водопостачання міста (зокрема, ініціював будівництво міського водогону і знаменитої «труби» (дощова каналізація Хрещатицької долини)). Разом з архітектором Едуардом Брадтманом здійснив забудову міста в районі сучасних вулиць Архітектора Городецького (колишня Миколаївська, Карла Маркса), Марії Заньковецької. Автор проекту будинку театру «Соловцов» (тепер Київський український драматичний театр імені І. Франка), синагоги Лазаря Бродського, прибуткового будинку на Хрещатику 44 (надбудований Андрієм Крауссом), будинку Міського початкового училища ім. М. Бунге, чотириповерхового фешенебельного готелю «Континенталь» на 100 номерів (спільно з Брадтманом і Городецьким; нині консерваторія). Чимало будинків, збудованих за архітектурними проектами Шлейфера, й нині є справжньою окрасою Києва. Був головою Міського кредитного товариства, упродовж 26 років обирався гласним міської думи. Існує чудовий портрет Георгія Шлейфера пензля Олександра Мурашка.

140 років від дня народження Івана Васильовича Шаровольського (1876-1954), українського мовознавця, історика літератури. Ініціатор створення й організатор романо-германського відділення при філологічному факультеті Київського університету. Очолював кафедри: західноєвропейської літератури (1930–1933, за іншими даними – з 1908 по 1933), іноземних мов (1933–1938), германського мовознавства (1938–1941) та німецької мови (1943–1950). Перший декан факультету іноземних мов (1937–1940). Упорядник (1929) і редактор (1948, 1955) німецько-українських словників. Першим переклав українською мовою «Утопію» Томаса Мора.

120 років від дня народження Трюгве Хальвдана Лі (1896-1968), норвезького державного і політичного діяча, одного з лідерів Норвезької робітничої партії. У 1946-1953 роках – Генеральний секретар ООН.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-