27 травня. Пам’ятні дати

За понад 60 років творчої діяльності Роман Іваничук написав 20 історичних романів («Мальви», «Вода з каменю», «Журавлиний крик», «Манускрипт з вулиці Руської», «Четвертий вимір»), якими намагався заповнити білі плями в нашій історії. Ці 20 романів охоплюють величезний часовий відтинок – від часів Київської Русі до Майдану. Нині Роман Іваничук є одним із небагатьох живих українських класиків. Його літературний дебют відбувся 1954 року, а свій останній роман – «Торговиця», присвячений рідній Коломиї, він видав у 2012 році. Чимало знайдеться тих, хто саме після прочитання якогось із романів Іваничука починав серйозно цікавився українською історією. Особливо важливо це було в часи брежнєвщини, коли влада робила все, аби відібрати національну пам’ять, адже без неї народ стає слухняною отарою, яку легше гнати «в свєтлоє будущєє». Іваничук належить до славетного покоління шістдесятників. І хоча він ніколи не сидів по радянських тюрмах і не зазнавав відвертих репресій з боку влади – на його людській і письменницькій репутації – жодної плями. Перший історичний роман письменника «Мальви» вийшов друком у 1968 році й був присвячений добі Хмельниччини. Червоною ниткою крізь твір проходить тема яничарства, відступництва й зради, що є надзвичайно актуальною для українців усіх історичних епох. «Чому людина стає манкуртом? Що штовхає її за гроші зраджувати собі, власному народу, вірі? Певною мірою це загадка, таємниця української душі, але я намагався в цьому розібратися», - зауважує письменник. Радянська цензура, яка прогледіла роман, намагалася його заборонити, вилучити з бібліотек, але було запізно – «Мальви» розійшлися 100-тисячним накладом. За це Романа Іваничука хотіли вигнати з роботи (він тоді працював у журналі), всіляко цькували. До одних із кращих творів письменника належить і роман «Четвертий вимір» про Миколу Гулака і Костомарова та діяльність Кирило-Мефодіївського товариства, а також роман «Журавлиний крик» – про зруйнування Запорізької Січі та про її останнього кошового отамана Калнишевського. Останній твір Романа Іваничука присвячений рідній Коломиї та УПА. Головний герой роману списаний з брата письменника – той 17-річним пішов воювати у лави повстанців, потрапив у радянський полон, 10 років провів у Воркуті. Роман Іваничук – лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка та інших відзнак. У 2009 році він одержав звання Героя України – «за самовіддане служіння Україні, значний особистий внесок у духовне відродження Української держави, плідну літературну і громадську діяльність». У період становлення української незалежності брав активну участь у національно-визвольному русі. Був одним із засновників Товариства української мови ім. Тараса Шевченка, Народного Руху України. Навесні 1990 року обраний народним депутатом УРСР, брав участь у підготовці і проголошенні Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року і Акта про незалежність України 24 серпня 1991 року.

Події дня:

294 роки тому (1722) була утворена Малоросійська колегія – центральний орган російської колоніальної адміністрації в Лівобережній Україні у ХVІІІ ст. Була створена за указом Петра І у гетьманській столиці Глухові (замість існуючого до цього Малоросійського приказу в Москві) з метою контролю за діяльністю гетьмана і українського уряду та поступового обмеження політичної автономії Гетьманщини. У цивільних справах Малоросійська колегія підлягала Сенатові, у військових – головнокомандувачу російськими військами в Україні (Голіцину). На колегію покладався нагляд за всією діяльністю гетьмана і козацької старшини, яких було позбавлено права видавати універсали, розпорядження тощо без її санкції. Вона була й апеляційною інстанцією в судових справах. У 1727 році у зв’язку з загостренням російсько-турецьких відносин царський уряд, намагаючись залучити на свій бік козацьку старшину, ліквідував Малоросійську колегію (Указ Петра ІІ від 29 вересня 1727 року) і поновив гетьманство. В 1734, після смерті Данила Апостола, гетьманство було тимчасово скасоване. У 1764 році Катерина ІІ своїм указом остаточно ліквідувала гетьманство і відновила Малоросійську колегію (так звана друга Малоросійська колегія) на попередніх засадах. Поступово відбулася узурпація всієї військової влади. Спочатку був ліквідований сотенно-полковий устрій Лівобережної України, лівобережні козацькі полки були перетворені у регулярні карабінерні кавалерійські частини російської армії, потім російський уряд запровадив намісництва, і на українських землях повністю поширилась система державного управління Російської імперії.

Ювілеї дня:

170 років від дня народження  Іполита Карловича Альтані (1846-1919), видатного вітчизняного диригента, хормейстра, диригента та педагога. Член Французької академії красних мистецтв. Був головним хормейстром і головним диригентом (1874-1882) Київської російської опери. Диригував симфонічними концертами РМТ (Російського музичного товариства), брав участь у концертах Лисенка, викладав у Київському музичному училищі РМТ. У Києві поставив вистави: «Різдвяна ніч» Лисенка (перша постановка 1874), «Опричник» Чайковського, «Галька» Монюшка, «Аїда» Верді.

157 років від дня народження Панаса Карповича Саксаганського (справж. – Тобілевич; 1859-1940), українського актора і режисера, театрального діяча. Брат Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського, Марії Садовської. На сцені з 23 років. Грав у трупах Михайла Старицького, Марка Кропивницького, утримував власні трупи (1890–1910), виступав в інших трупах і театральних товариствах: «Товаристві українських артистів під орудою Івана Мар’яненка», «Товаристві українських артистів за участю Марії Заньковецької і Панаса Саксаганського». В 1918 році заснував у Києві Народний театр, на базі якого у 1922 було створено Український драматичний театр ім. М.К. Заньковецької (працював у ньому з перервами до 1932 року). Саксаганський утвердив на українській сцені соціально-психологічну драму, запровадив план постановки вистави. Грав Возного у «Наталці Полтавці» Котляревського, Стецька, Шельменка («Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик» Квітки-Основ’яненка), Голохвостого («За двома зайцями» Старицького).

145 років від дня народження Жоржа Руо (1871-1958), французького живописця і графіка, одного із засновників фовізму – авангардного напрямку у французькому живопису. Учень Оноре Дом’є і Анрі Матісса. Створив ряд робіт на релігійні теми, а також полотна, присвячені цирку і театру (зокрема галереї портретів трагічних клоунів). Створював костюми для знаменитих Російських сезонів Дягілева.

Роковини смерті:

105 років з дня смерті Роберта Коха (1843-1910), німецького мікробіолога, одного з основоположників сучасної бактеріології та епідеміології, лауреата Нобелівської премії з фізіології і медицини (1905). Наукові праці вченого присвячені виявленню збудників інфекційних хвороб і розробці методів боротьби з ними. Кох відкрив і дослідив збудників сибірки, холери, туберкульозу (паличка Коха). Вчений був палким шанувальником творчості Гете (знав напам’ять чимало з «Фауста») і затятим шахістом.

52 роки із дня смерті Джавахарлала Неру (1889–1964), політичного і державного діяча Індії. Сподвижник Ганді у боротьбі за національне визволення, один з лідерів Індійського національного конгресу; перший прем’єр-міністр незалежної Індії. Народився Джавахарлал Неру в м. Аллахабад в родині відомого адвоката. Здобув гарну домашню освіту, потім навчався у Лондоні. Два роки в Харроу – одній із найкращих шкіл Британії, а потім три роки у Кембриджі. В 1916 році, після повернення на батьківщину, Неру зустрічається з Махатмою Ганді і стає його послідовником. Відтоді все його подальше життя буде пов’язане з партією Індійський національний конгрес. Молодого політика неодноразово заарештовували (9 разів), але у 1947, коли Індія здобула незалежність і була розділена з Пакистаном, Джавахарлал Неру одразу ж став прем’єр-міністром країни. Він був найпопулярнішим у народі політичним лідером і залишався главою уряду аж до своєї смерті у травні 1964.