«Мрія» як повноважний посол України. В світі й у небі
Вона зайшла на посадку, і журналісти зустріли її аплодисментами. Поруч з нами стояв льотчик, який першим випробовував «Мрію» - Олександр Галуненко. У нього на лацкані піджака - зірка героя. Він перший піднімав літак у повітря, перший робив на ньому довгі перельоти. І сьогодні його запросили на повернення великовантажного літака «Мрія» з Австралії. Галуненко налітав на ньому сотні годин, доки не передав молоді, але й зараз важко не помітити в його очах гордість, коли він дивиться на літак.
- Ви знову хвилюєтеся? - здивовано запитую я.
- Випробувач не може звикнути, коли бачить захід свого літака, тим більше, коли такий літак один у світі, - каже він.
Я слухаю історію про наш унікальний важковаговик, про те, як 1988 року на порозі розвалу Союзу керівник конструкторського бюро Антонов, розуміючи невідворотність великих змін, економічних та соціальних потрясінь, зумів добитися від Горбачова права на його комерційне використання. Ан-225, «Мрія», літак, призначений для носіння на «спині» космічного корабля-«човника», став працювати, як міжнародний перевізник. І це була велика перемога. Щоб вивести його в клас комерційних літаків, генеральний конструктор КБ «Антонов» Петро Балабуєв та засновник «Мотор-Січі» Богуслаєв вклали гроші своїх підприємств. Трохи «підсилили» підлогу, долітали кількість годин.
- Мій знайомий пам'ятає, як ви зробили перше коло над Києвом. 1988 рік. Ви летіли на «Мрії» чомусь дуже низько, про політ киян не попереджали, і всі чоловіки були у позитивному шоці. Він був такий великий, і летів так низько, - кажу льотчику.
- А я пам'ятаю 1989 рік. Дуже престижна авіаційно-космічна виставка у Франції у Лє-Бурже, там всі стояли на вухах. Літаків було море, але біля нашого черга мало не в кілометр. За пару місяців знову авіавиставка в Оклахомі. І такий самий аншлаг. Спочатку американці думали, що це - Боїнг. Я кажу: «Та ж Україна зробила». Бачу, вони не розуміють: «Україна? Яка Україна?». Я дістав карту, виокремив фломастером Україну, поставив стрілку та пояснював. І, звичайно, всі співробітники «Боїнга» побували на цьому літаку. А потім нам повезли в ресторан, де я три години ставив автографи.
Всі бачили, як «Мрія» злітає, як летить. А тепер, здавалося, що вона «навшпиньки», краєчками шасі обережно здавала назад. Це «Мрія» так вирівнювала траєкторію (її штовхала спереду машина - штовхач) і намагалася встати рівно.
Мрія повернулася із комерційного польоту до Австралії, це була єдина країна, у якій літак ще не бував. Ця поїздка підняла до літака хвилю інтересу й удома. Олександр Галуненко жартома дорікає, мовляв, чому, щоб згадати про «Мрію», вам необхідна була Австралія. Невже вам потрібно було дізнатися про те, що її подивилися 15 тисяч австралійців, які заплатили за це гроші, щоб прийти самим? Я перепитую, чи вірить він, що «Мрія» знову возитиме на «спині» космічні кораблі та буде таким собі літаючим космодромом. «Ну, якщо існуватимуть такі проблеми, то могли б, - задумливо каже він, - Але «Мрія» вже своє завдання виконує. Вона літає, заробляє, все бюро, вся авіакомпанія, всі тринадцять з половиною тисяч людей вчасно отримують зарплатню. Завдяки трудівникам та красеням авіакампанії - «Мрії», «Русланам», й інші літаки створюються: АН-148, АН-178»
«Мрія» зупинилася. Пілоти один за одним спускалися по трапу. Керівника звати Дмитро Антонов.
Знову відчутні піднесення та радість.
- Ми вперше побували в Австралії, - розповів Дмитро Антонов, - Звідти взяли маленький вантаж, відвезли його до Мілану, а сьогодні повернулися з рейсу Лейпциг-Абу-Дабі. Це були три рейси в одному. Екіпаж задоволений, замовники. Ми виконали три комерційних рейси, по відстані двічі облетіли планету. В Австралії зібралося більше 15 тисяч людей, з Малайзії з нами летіла група 7 каналу австралійського телебачення. В Індії зустрічали дуже добре. Ми літаємо дуже давно, але такої уваги рейс давно не викликав, протягом 14 днів ми з десять годин спілкувалися із журналістами. Загальний наліт склав 55 годин. І вперше, ніхто ніколи не переплутав нас із Росією. Всі знають, що «Мрія» - це Україна.
Журналісти почали розбирати інших пілотів.
Я продовжую розмову із пілотом Віктором Гончаруком.
- Що ви ще возили на «Мрії»?
- Гуманітарні вантажі, військову техніку, кабінки для голосування, коли ми переходили на гривню, то привозили гривню. Дуже різні вантажі.
Я забираюся в літак.
Тут стоїть молодий хлопчина, член екіпажу інженер Микола Докукін.
- Важкий політ? - запитую.
- Ні.
- А що ви їсте на борту?
- Гречку, м'ясо. У кожного є маленька мультиварка, живиться від бортмережі. А ще завжди беремо сало з собою. Якщо десь не хочемо брати з собою борт-пайок, то завжди рятує сало.
- А який борт-пайок в Австралії?
- У такий сформований бокс м'ясо (порося), гарнір, йогурти, хліб. Ну всюди дають щось солодке. Фрукти, шоколад.
Журналістів пускають до кабіни по двоє. Вистоявши чергу, потрапляю у чи то серце, чи то мозок цієї ведичної машини. Тут незвично тихо.
- Ну моє шанування, летючий космодром та повелитель небес, - подумки вітаюся я із машиною.
- Що, півдня гуглила, як мене називають журналісти, доки мене чекала? - ніби почула у відповідь.
- Гуглила, це ж честь для мене, - продовжила розмову. - А як тобі більше подобається називатися?
- "Козак", - це моя кодова назва в НАТО...
- До речі, «Мрія», тобі ж 30 виповнюється...
- Ти на що натякаєш? Мені продовжили строк експлуатації... - ображено сказав велетень.
- Кажуть, що твої послуги обходяться дорого?
- Якщо треба везти самоскиди, або гуманітарну допомогу в країни стихійного лиха, люди не вважають це дорогим. Так само не вважають дорогим генератори електроенергії, - почула заперечення.
- Я вітаю тебе. У тебе сотні рекордів, найдовший вантажний рейс, найважчий, найекзотичніший, найпотрібніший вантаж. Є чим пишатися.
- Та, дякую. Ми облетіли всі континенти. Австралія показала, як з власної авіації треба робити свята. Тепер вже ви підхоплюйте та продовжуйте, не чужі ж, - майже повторила «Мрія» слова першого випробувача (певно, вони вкладають у машину і душу, і думки). - Не забувай.
- Щодо піару врахую. А щодо забути – ні за що. Це ж просто неможливо...
Олена Мігачова, Київ
