26 квітня. Пам’ятні дати

26 квітня 1986 року о 1 год. 23 хв. на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС стався потужний хімічний вибух, який спричинив руйнування частини реакторного блоку і машинного залу. Внаслідок вибуху виникла пожежа, яка перекинулася на дах третього енергоблоку. Майже одразу на місце аварії приїхали пожежники. Вогонь гасили до 5 години ранку. Проте, у середині самого четвертого блоку його вдалося ліквідувати лише 10 травня, коли більша частина графіту згоріла. Після вибуху та пожежі утворилася радіоактивна хмара, яка накрила не лише території сучасної України, Білорусі та Росії, але й території багатьох європейських країн – Швеції, Австрії, Норвегії, Німеччини, Фінляндії, Греції, Румунії, Словенії, Литви, Латвії. За Міжнародною шкалою ядерних подій (INES) цю аварію класифікували за найвищим – сьомим рівнем небезпеки. Від самого початку Москва та керівництво УРСР приховували факт аварії та наслідки екологічної катастрофи. Першою про підвищення рівня радіації повідомила Швеція. Лише 28 квітня в СРСР з’явилося  перше офіційне повідомлення. У перші дні після аварії було евакуйоване населення 10-кілометрової зони, надалі зону евакуації розширили до 30 кілометрів. Загалом в Україні радіоактивно забрудненими стали 2293 населених пунктів, у яких на кінець вісімдесятих років минулого сторіччя мешкало понад 2,6 млн осіб. В результаті цієї катастрофи з сільськогосподарського користування було виведено понад 5 млн га земель. Задля запобігання розповсюдженню радіації наприкінці 1986 року зруйнований реактор накрили спеціальним «саркофагом». За оцінками спеціалістів, під ним залишилося близько 95% палива, яке було в реакторі на момент аварії, а також значна кількість радіоактивних речовин, які складаються із залишків зруйнованого реактора. З міркувань безпеки 15 грудня 2000 року роботу Чорнобильської АЕС було припинено. Водночас об’єкт «Укриття», зведений у 1986 році, поступово руйнувався. У 2004 році було проведено тендер на проектування і спорудження нового «саркофагу» -  Нового безпечного конфайнмента. Його будівництво розпочалось у 2012 році. Планується, що основні роботи завершаться у 2017 році. За задумом проектувальників, нова споруда зможе вирішити проблему, як мінімум, на сто років, хоча ліквідувати станцію планують у 2065 році. Щороку на заходи по перетворенню об’єкта «Укриття» на екологічно безпечний простір Україна виділяє чималі кошти – у 2016 це 998,2 млн гривень. Нині в Україні чисельність постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи складає понад 1,9 млн осіб (або 4,4 % населення), з них 210 тис. – ліквідатори аварії, 1 млн 751 тис осіб – потерпілі від аварії. 

Міжнародний день інтелектуальної власності – свято винахідників і творчих людей в усіх галузях знання. Оголошений Всесвітньою організацією інтелектуальної власності у 2002 році.

Ювілеї дня:

1895 років від дня народження Марка Аврелія (121-180), римського імператора (161-180), автора філософських роздумів «До самого себе».

305 років від дня народження Девіда Юма (1711–1776), англійського філософа, економіста. Вважав, що людина – істота слабка, схильна до помилок і примх. Виступав з критикою поняття духовної субстанції. Як економіст – прихильник ідеї вільної конкуренції й торгівлі. Рушійною силою історії Юм вважав розвиток ідей і моралі, а також діяльність видатних осіб.

126 років від дня народження Миколи Костянтиновича Зерова (1890-1937), видатного українського поета, літературознавця, перекладача, педагога. Високоерудований історик літератури, першорядний майстер сонетної форми і блискучий перекладач античної поезії. Став лідером славетної плеяди поетів-неокласиків. Один із найяскравіших представників українського Розстріляного відродження. Народився Микола Зеров у місті Зіньків на Полтавщині. Батько був учителем. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. До 1917 року вчителював у Злотопільській, а з 1917 – у 2-ій Київській гімназії. Водночас брав активну участь в українському літературному житті, виступав як критик, редагував бібліографічний журнал «Книгар» (1919-1920). Упродовж 20-их років був професором літератури в Київському університеті, співробітником Академії Наук, редактором багатьох книжкових видань. Друкуватися почав з 1912 року. З першими перекладами виступив 1918 року. За його життя вийшло дві поетичні збірки: «Антологія античної поезії» (переклади з Катулла, Вергілія, Горація, Проперція, Овідія) та збірка поезії «Камена». Майже одразу на творчість Миколи Зерова звернули увагу, і не тільки шанувальники красного письменства і вибагливі знавці античності, але й вірні режиму літературні критики безпомилково учуяли в ньому «чужого», «не радянського» поета і науковця. Сірість за будь-яких часів досить хворобливо і агресивно реагує на талант і розум. «Як поет і перекладач і як літературознавець та критик, Зеров вирізнявся на тлі збуреного і скаламученого до дна революцією літературного життя в Радянській Україні, як твердий і блискучий алмаз», - зауважує Юрій Лавріненко. Йому були притаманні естетичний смак, блискуча ерудиція і тонкий гострий розум. А ще він був нещадним до лінивого примітивізму й неуцтва та вимагав найвищого рівня в усьому. Якщо на неуцтво насаджувати примітивізм, нічого доброго з того не вийде, вважав Зеров. А саме таку політику проводила нова окупаційна влада в Україні, викорінюючи «до основанья» тисячолітні набутки нації й насаджуючи та вибудовуючи свою примітивну, але надзвичайно живучу модель культурного розвитку. Зеров був одним із небагатьох, хто мав сміливість підтримати революційний виступ Миколи Хвильового та інших членів ВАПЛІТЕ проти насильницької російсько-комуністичної культурної гегемонії в Радянській Україні. Його слухала й на нього рівнялася літературна й наукова молодь, вбачаючи в ньому серйозного й авторитетного науковця. Звісно, терпіти подібне влада не могла і не збиралася. Наприкінці квітня 1935 року Миколу Зерова арештували й заслали в концтабір на Соловки. Але навіть там, за нелюдських умов, втративши єдиного сина, він знаходив у собі сили писати сонети і працювати над перекладом Вергілівої «Енеїди». У 1937 році Миколу Зерова, разом із іншими представниками української науки, політики, літератури та мистецтва було розстріляно в карельському урочищі Сандармох. Йому було лише 47 років.

Роковини смерті:

285  років з дня смерті Данієля Дефо (1660-1731), англійського письменника, публіциста, політичного діяча, одного з основоположників англійського реалістичного роману. Автор безсмертного твору – роману «Життя й надзвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо». Проте мало хто знає, що цей маленький сухорявий чоловік у великій перуці, стояв біля витоків англійських секретних служб, а, отже, був одним із засновників «університету», який пройшли такі майстри детективного жанру, як Грем Грін, Ян Флемінг, Джон Ле Карре. Вирушаючи у липні 1704 року в подорож по країні з важливим дорученням організувати широку шпигунську мережу, Дефо писав міністру Харлі: «Я переконаний, що ця подорож закладе підвалини такої розвідки, якої ще ніколи не знала Англія».