24 квітня. Пам’ятні дати

24 квітня. Пам’ятні дати

1338
Ukrinform
Сьогодні православні та греко-католики святкують Вхід Господній до Єрусалима, або Вербну неділю – останню урочисту подію перед початком Страсного тижня, що закінчиться Світлим Христовим Воскресінням

У цього свята не має фіксованої дати, воно завжди відзначається рівно за тиждень до Великодня. Історія святкування в християнській традиції почалася приблизно в IV столітті, а на наших теренах з ХІ. За переказами, саме цього дня Ісус на віслюку в’їхав до Єрусалима. Наближалося іудейське свято Пасхи, тому до міста прибувало чимало людей. Іудея була тоді однією з провінцій Римської імперії, і її мешканці вірили, що мусить з’явитися Той, Хто визволить їх від панування римлян. І містяни, і паломники радо вітали Ісуса, і встилали Йому дорогу пальмовим гіллям. Вони знали, що напередодні Він воскресив мертвого Лазаря, який пролежав у печері аж три дні – такого дива не творив ніхто й ніколи, тому іудеї й вітали Ісуса як свого Царя. Отже, свято символізує, з одного боку, визнання Ісуса Месією (Христом), а з іншого – прообраз входу Сина Людського до Раю. В Україні свято Входу Господнього в Єрусалим у народі називали просто – Вербна неділя. Люди зранку йшли до храмів, аби посвятити вербу, бо вірили у цілющу властивість освячених гілочок. Головною ідеєю і символом свята ставала верба. Це дерево сповіщало про прихід весни, мало багато лікувальних властивостей. Першими намагалися взяти гілочки діти, адже кому дістанеться найбільша, «той буде найщасливішим». При цьому годилося відщипнути пухнастого котика і проковтнути, «щоб горло не боліло, і не наростали в ньому гулі». Кому дісталась суха гілка, то значило, що у господарстві не вестимуться вівці. Повертаючись з церкви, селяни встромлювали більші галузки біля дороги чи на городі, «щоб освячене дерево пустило глибоке коріння». Верби колись в Україні росли всюди – обіч битих шляхів, ставків, біля криниць. Посвячені галузки верби клали не тільки біля ікон, але й затикали у хліві та стайні, «щоб нечиста не правувала, а шутка захищала хату, хлів, двір од грому й пожежі». А ще «били» одне одного (щоправда, це робили переважно підлітки) зеленим віттям верби, приказуючи: «Не я б’ю – верба б’є, недалечко красне яєчко, за тиждень – Великдень! Не вмирай, не вмирай – Великодня дожидай!» Після свята Входу Господнього в Єрусалим для християн розпочинається найскорботніший тиждень – Страсна седмиця – час посилених молитов, перебування думкою разом із Ісусом і приготування до найвеличнішого свята – Воскресіння Христового.

Всесвітній день споріднених міст. Відзначається щорічно в останню неділю квітня, за рішенням Всесвітньої федерації споріднених міст, заснованої в 1957 році. Всесвітня федерація споріднених міст - міжнародна неурядова організація, мета якої - зміцнення дружніх зв’язків між містами різних держав. Наразі федерація об’єднує близько 4 тис. міст у майже всіх країнах світу. Штаб-квартира ВФСМ розташована в Парижі. В Україні найбільшу кількість споріднених міст має Київ, їх у столиці аж 50.

День пам’яті жертв геноциду вірмен в Османській Туреччині 1915 року.

Події дня:

370 років тому (1646) укладено Ужгородську церковну унію.

205 років тому (1811) в Паризькій консерваторії почалось навчання перших студентів. Нині – одна з найстаріших консерваторій у Центральній Європі.

Ювілеї дня:

145 років від дня народження Любові Борисівни Хавкіної (1871–1949), українського бібліотекознавця і бібліографа. Народилась у Харкові. В 1890-1912 рр. Працювала в Харківській публічній бібліотеці. Брала активну участь у роботі Харківської жіночої недільної школи Христі Алчевської. Організатор перших у Російській імперії бібліотечних курсів. Автор багатьох праць з бібліотекознавства. 

135 років від дня народження Леонори Абрамівни Блох (1881–1943), українського скульптора. Навчалась у студії Родена в Парижі. З 1935 року – професор Харківського художнього інституту. Автор пам’ятників Т.Г. Шевченку в Богодухові (30-і роки, Харківська обл.), В. Короленку в Полтаві (проект, 1940). Автор спогадів «Як учив Роден»; композицій «Радість материнства», «Мікеланджело».

115 років від дня народження Сави Захаровича Божка (1901–1947), українського письменника. Був на журналістській роботі, викладачем у вишах Кам’янця-Подільського, Херсона. Належав до Спілки селянських письменників «Плуг». Автор історичних нарисів «Козаччина», «Хмельниччина», «Гетьманщина», історичної повісті «Над колискою Запоріжжя», публіцистичного нарису «Українська Шампань» та багатьох літературно-критичних праць. Найвідоміший твір письменника – історичний роман «В степах». У 1939 році був незаконно репресований.

64 роки від дня народження Жана-Поля Готьє (1952), французького модельєра, засновника власного модного будинку і компанії Jean Paul Gaultier, одного з найяскравіших представників модельного бізнесу 80-90 років. Жан-Поль Готьє – це еститезатор трешу, поєднувач непоєднуваного, високого і низького, вишуканого і вульгарного. Його називали «нестерпним дитям» французької моди і він, по суті, був одним із тих, хто задав тон новітній моді – коротесенькі топи, які не приховують вкритих татуюванням животів, спідня білизна, яку носять як звичайний верхній одяг, шовкові тренчі, схожі на пеньюари, тілесні сукні в обтяжку, фірмові готьєвські бретонки (тільняшки), матроські шапочки та багато чого іншого. До того ж, у моделях Готьє марно шукати витонченої жіночності (хіба що дуже-дуже витонченої) – суцільний трансгендер. Учнем Готьє, звісно не прямим, можна вважати шибеника Джона Гальяно, та й Александр Макквін, при всій своїй геніальності, чимало запозичив від Жана-Поля. Навіть мазунчик нью-йоркської публіки Марк Джейкобс виглядає банальним плагіатором – спідниці і лаковані чоботи з високими халявами чоловіки-моделі Жана-Поля Готьє носили ще тоді, коли Марк у носі колупався. А ще Жан-Поль Готьє є автором конусоподібного бюстгальтера Мадонни, у якому вона виступала під час світового туру Blonde Ambition 1990 року. Готьє як художник з костюмів брав участь у роботі над фільмами Пітера Грінвея «Кухар, злодій, його дружина та її коханець», Люка Бессона «П’ятий елемент» та Педро Альмодовара «Кіка». Він першим запрошував у якості моделей людей із далеко не модельною зовнішністю і влаштовував покази у найнесподіваніших місцях: у трамвайному депо, колишній тюрмі, на боксерському ринзі тощо. Цікаво, що він, чи не єдиний у світі високої моди, у кого немає спеціалізованої освіти. Жан-Поль виріс на одній із околиць Парижа, приглядала за ним бабуся, головними вчителями були жіночі журнали краси, телевізор і вулиця. А першою моделлю – плюшевий ведмедик, якого він одягав то у скафандр, то у весільну сукню. Хлопець мріяв стати перукарем, але у 18 років, завдяки своїм малюнкам, потрапив до П’єра Кардена. З того все і почалося. У 2014 році модельєр залишив прет-а-порте, пішовши з популярного сегменту готового одягу. Можливо, він стомився, адже часи змінилися і теперішні вимоги ринку набагато жорсткіші, аніж були у 80-х – шалений темп вимагає випуску до 8 колекцій готового одягу на рік. Якщо ти не встигаєш, відійди в сторону і попивай каву. «Я не андроїд», - зауважив Жан-Поль і сконцентрувався на Haute Couture та на створенні капсульних колекцій. Таким чином, його роман з мас-культурою, для якої він стільки зробив, закінчився. Сучасна масова мода – це спорт і функціоналізм. Перспектива виготовляти біленькі кросівочки Готьє не тішить. «Що б сьогодні ви вдягли своєму плюшевому ведмедику?» - поцікавилася журналістка Vogue. «Я б приладнав йому бороду», - відповів Готьє. Однією з його улюблених моделей є австрійська співачка Кончіта Вурст. Дивлячись на неї у вбранні від Жана-Поля Готьє,  розумієш, що краса і дійсно – страшна сила.

Роковини смерті:

50 років з дня смерті Симона Івановича Чиковані (1903-1966), грузинського поета і перекладача. У його перекладацькому доробку – «Слово о полку Ігоревім», твори Т. Шевченка, Лесі Українки та ін. Вірші Симона Чиковані перекладав Микола Бажан.

10 років з дня смерті Володимира Йосиповича Здоровеги (1930-2006), відомого українського літературознавця, критика, публіциста. Доктор філологічних наук, професор Львівського національного університету імені Івана Франка, заслужений журналіст України. Автор книг «Мистецтво публіциста», «У майстерні публіциста», «Вступ до журналістики», «Слово теж діло», «Теорія і методи журналістської творчості» та ін.

Торік пішов з життя Володимир Семенович Слепак (1927–2015), борець за право радянських євреїв на еміграцію.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-