19 квітня. Пам’ятні дати

Судилище над учасниками СВУ розпочалося  9 березня і тривало 40 днів. Це було справжнє шоу, адже відбувалося воно не в зловісних підвалах ГПУ, а в залі Харківського оперного театру, яку облаштували під судову залу. Підсудних підвозили з тюрми на автобусах, опера аж «тріщала» від глядачів – процес був відкритим. Щоправда, глядачі були специфічними – переважно сексоти, партійні активісти-горлопани і співробітники відповідних органів – люди перевірені та надійні. У перервах усіх гречно пригощали чаєм і тістечками. Дійство було схоже радше на репетицію спектаклю, аніж на справжній судовий процес. Утім, все було по-справжньому. Загалом на лаві підсудних були 45 чоловік – два академіки, 15 професорів, учителі, редактори, бібліотекарі, навіть два студенти. Більшість з них постійно мешкала в Києві та Харкові. Серед відомих постатей – Сергій Єфремов (академік, віце-президент ВУАН, відомий діяч Центральної Ради – його проголосили головою СВУ), Володимир Чехівський, Андрій Ніковський, Людмила Старицька-Черняхівська. Усіх підсудних звинувачували у створенні підпільної контрреволюційної організації «Спілка визволення України», підготовці збройного повстання проти радянської влади, зв’язках із закордонними петлюрівськими центрами, та інших злочинах. Усі звинувачені були визнані винними і засуджені до різних строків тюремного ув’язнення і заслання. Справа «Спілки визволення України» стала першим великим сфальсифікованим сталінським процесом 30-х років і своєрідним сигналом до початку масових репресій проти національно орієнтованої інтелігенції по всіх областях України. Всього у зв’язку зі справою СВУ було заарештовано близько 5 тис. людей (здебільшого наукових працівників, вузівських викладачів, вчителів, лікарів, студентів тощо). Після процесу СВУ, під час якого називалися імена багатьох членів ВУАН, значно жорстокішою стала цензура наукових видань, а найактивніші секції академії почали розформовуватися. Так, 1931 року розпустили історичну секцію, очолювану Михайлом Грушевським, його самого вислали до Росії, де він невдовзі й помер під час лікування. Його учнів і колег піддали репресіям – жоден із них не зміг пережити сталінські часи. Цими жорстокими методами, як зазначає британський дослідник Роберт Конквест, «стара українська інтелігенція була практично стерта з лиця землі».

День пам’яті Мефодія (близько 815-885), проповідника християнства, архієпископа Моравського, слов’янського просвітителя і творця слов’янської абетки, старшого брата Кирила. Якщо Кирило був стовідсотковим гуманітарієм – здобув освіту в школі при імператорському дворі Константинополя, а згодом працював патріаршим бібліотекарем і викладав філософію, а потім перебував навіть на дипломатичній службі, то Мефодій був спочатку військовим, правителем однієї з слов’янських областей поблизу Солуня. Втім, блискуча військова кар’єра його не вдовольняла і він, у пошуках сенсу життя, вирішив стати ченцем. Але не довго довелося йому пробути рядовим монахом – мав гострий розум, організаторський хист, до того ж був надзвичайно побожним – і його призначають ігуменом монастиря Поліхорн у Малій Азії. Згодом брати об’єдналися в просвітницькій діяльності – перекладали слов’янською мовою богослужебні книги, самі писали оригінальні твори, проповідували православ’я, виступаючи проти німецького католицького духовенства, відкривали при церквах школи, готували учнів. Оригінальні твори братів не збереглися, але існує думка, що Мефодій – автор гімну на честь Дмитра Солунського. Брати переклали Євангеліє, Апостол, літургію, служебник, фрагменти псалтиря і требника. Мефодій разом із учнями переклав і Біблію. Своєю діяльністю Кирило і Мефодій заклали підвалини оригінальної слов’янської писемності й літератури, зокрема болгарської. У Болгарії встановлено орден «Кирило і Мефодій» - одну з найпочесніших державних нагород. Ім’я Кирила і Мефодія носила таємна політична організація української інтелігенції в Києві – Кирило-Мефодіївське братство (членом братства був і Тарас Шевченко). Пам’ять святих Кирила і Мефодія щороку вшановують 24 травня в усіх слов’янських країнах. Тоді ж в Україні відзначається і День слов’янської писемності і культури.

Події дня:

19 квітня 1943 року розпочалось повстання у Варшавському гетто, яке тривало до 16 травня. Було жорстоко придушене регулярними частинами СС. Один із керівників повстання Мордехай Анелевич у листі до свого заступника Іцхака Цукермана писав: «Те, що ми пережили, перевершило найсміливіші наші сподівання… Головне – здійснилася мрія мого життя: я дожив до того дня, коли євреї гетто піднялися на свій захист і повели боротьбу у всій її величі і славі». Один із повстанців Арія Вільнер зауважував: «Ми не збираємося рятувати себе… З нас ніхто не виживе. Ми хочемо врятувати честь народу».

Ювілеї дня:

85 років від дня народження Ростислава Івановича Доценка (1931-2012), українського перекладача і критика. Переклав романи «Портрет Доріана Грея» Уайльда, «Останній з могікан» Купера, «Крадії» й «Домашнє вогнище» Фолкнера, «Великі сподівання» Діккенса, збірки оповідань Едгара По, ірландську малу прозу.

75 років від дня народження Марини Костянтинівни Герасименко (1941–2003), української актриси, народної артистки України (1985). З 1964 року грала на сцені Київського українського драматичного театру ім. І.Франка.

Роковини смерті:

134 роки з дня смерті Чарлза Роберта Дарвіна (1809-1882), англійського природодослідника, основоположника матеріалістичного вчення про історичний розвиток органічного світу. Автор знаменитої монографії «Походження видів шляхом природного добору, або Збереження обраних порід у боротьбі за життя» (1859). Як зауважив один відомий філософ, «…Дарвін позбавив людину привілейованого становища в Космосі та поставив в один ряд з тваринами».

131 рік з дня смерті Миколи Івановича Костомарова (1817-1885), українського історика, етнографа, письменника, громадського діяча, одного з засновників Кирило-Мефодіївського братства (написав його програмні документи «Книга буття українського народу», «Правила» і дві відозви). Закінчив Харківський університет. Ад’юнкт-професор Київського університету. Професор Петербурзького університету, співробітник журналу «Основа», редактор збірника «Акты Южной и Западной России». Величезна наукова спадщина Костомарова містить фундаментальні праці з історії України ХVІ-ХVІІІ століть – «Богдан Хмельницький», «Мазепа и мазепинцы», «Гетьманство Юрия Хмельницкого», «Павел Полуботок» та ін. Автор збірок поезій «Українські балади» та «Вітка», історичних драм «Сава Чалий», «Переяславська ніч», повістей, казок. Майже 10 останніх років життя Костомаров прожив у селі Дідівці під Прилуками (родовий маєток дружини), де він поправлявся після інсульту. Сучасники історика у своїх мемуарах охоче розповідають про Костомарова-людину, відзначаючи його феноменальну пам’ять, а заодно й численні «професорські» дивацтва. Живучи в Дідівцях, Костомаров любив гуляти лісом, збираючи квіти, які засовував у петельки й кишені піджака, або ж у капелюха. Боявся спеки й сварився з рідними за відчинені вікна; всупереч забороні лікарів щоранку обливався холодною водою. Був примхливий до їжі: обов’язково вимагав, щоб риба, перед тим, як її почистять і засмажать, неодмінно була живою (те ж саме вимагалося, коли йшлося про курячий бульйон). На схилі літ був страшенно неуважним. Мало не щодня «бігав по церквах», у яких довго й щиро молився.

110 років тому трагічно загинув П’єр Кюрі (1859-1906), французький вчений-фізик, один із творців вчення про радіоактивність, лауреат Нобелівської премії (1903; спільно з Марією Склодовською-Кюрі ). Відкрив радіоактивні елементи радій і полоній (1898); спільно з братом П. Ж. Кюрі відкрив (1880) явище п’єзоелектрики, досліджував симетрію кристалів, магнетизм. Помер у 46-річному віці в результаті дорожньої аварії на одній з паризьких вулиць.

Цього дня 1967 року пішов з життя Конрад Аденауер (1876-1967), перший канцлер повоєнної Німеччини (1949-1963). Пішов у відставку 87-річним, став одним із найстаріших очільників урядів у Новітній історії. Один із засновників партії християнських демократів, яка провела країну від важкої повоєнної кризи до процвітання. Переконаний антикомуніст, він, тим не менш, першим приїхав до Москви (1955), аби налагодити хоча б мінімальні дипломатичні відносини задля звільнення 38 тисяч німецьких військовополонених, які ще залишалися в СРСР (до речі, саме завдяки зусиллям Аденауера був звільнений льотчик-ас Ерік Хартман). Цікавий факт: соєві сосиски винайшов не якийсь техаський фермер, а саме Конрад Аденауер. Під час Першої світової війни Аденауер був обер-бургомістром (мером) Кельна, мешканці якого голодували через британську блокаду. Аденауер, який мав талант винахідника, почав шукати продукти, які б могли замінити в раціоні містян хліб і м’ясо. Він почав з рецепта хлібних булочок, де замість пшеничного борошна використовували ячмінь, рисове і кукурудзяне борошно. Вийшло цілком їстивно, допоки Румунія не вступила у війну і поставки кукурудзяного борошна припинилися. Від експериментального хліба мер міста перейшов до експериментальних сосисок. Він запропонував використовувати замість м’яса сою. Його витвір почали називати «сосисками миру» або «кельнською сосискою». Аденауер вирішив запатентувати свій рецепт, але Імперське управління з патентів відмовило йому. Виявляється, що вимоги до сосисок і ковбас були в Німеччині надзвичайно суворі – аби мати таку назву, ці продукти в своєму складі обов’язково мусили містити м’ясо. Нема м’яса – нема й сосисок. Дивно, але Аденауеру більше поталанило у цьому плані з супротивником Німеччини: британський король Георг V дарував йому патент на соєву сосиску 26 червня 1918 року. Згодом Аденауер винайшов «електричну щітку-граблі для знищення гусені», пристрій для ліквідації пилу, лампу для тостера та багато чого іншого. Але жоден із цих винаходів не був запроваджений у виробництво. Зате запатентована «кельнська сосиска» з соєвою начинкою увійшла в історію.