18 квітня. Пам’ятні дати

18 квітня. Пам’ятні дати

1496
Ukrinform
Сьогодні Міжнародний день пам’яток і визначних місць, або День всесвітньої спадщини

Заснований згідно з рішенням Генеральної конференції ЮНЕСКО (липень 1983 року) з ініціативи Міжнародної ради з питань охорони пам’яток та визначних місць (International Council on Monuments and Sites; ІCOMOS). Діяльність цієї організації присвячена збереженню і охороні культурно-історичних місць в усьому світі. ІКОМОС була заснована в 1965 році після прийняття Венеціанської хартії 1964 року. Рада оцінює об’єкти, які пропонуються країнами до Списку всесвітньої спадщини ООН. В Україні цей день називається «День пам’яток історії та культури» і встановлений згідно з Указом Президента від 23 серпня 1999 року, його також відзначають щорічно 18 квітня. У липні 2000 року Президент України підписав Закон «Про охорону культурної спадщини», котрий регулює правові, організаційні, соціальні та економічні стосунки у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об’єктів культурної спадщини в громадському житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Згідно з Законом, об’єкти культурної спадщини, що перебувають на території України, охороняються державою. Нині в Україні нараховується 1399 міст і селищ і більше 8 тисяч сіл з цінною історико-архітектурною спадщиною. У столиці, зокрема, на державному обліку перебуває 675 пам’яток, із яких 390 – загальнодержавного, тобто національного значення. Два комплекси – собор Святої Софії з прилеглими монастирськими будівлями і Києво-Печерська Лавра занесені ЮНЕСКО до Списку світової спадщини. Темою цьогорічного Міжнародного дня пам’яток і визначних місць є «Спадщина спорту», адже, як зауважив ініціатор сучасного олімпійського руху П’єр Кубертен, «Спорт є частиною спадщини кожного, і ніщо не може компенсувати нам його відсутність».

Події дня:

510 років тому (1506) у Ритмі почалось будівництво Собору Святого Петра – однієї з найвеличніших споруд християнського світу. За легендою, собор розташований на місці поховання апостола Петра. Ще за кількасот років перед початком будівництва, на цьому місці були побудовані перші огороджувальні стіни і маленький мармуровий пам’ятник, а у 322 році була побудована перша базиліка. Вона була, по суті, храмом-мавзолеєм Апостола. У VI столітті Святим Григорієм Великим був побудований престол для здійснення меси, а в 1120 році було побудовано вівтар над цим престолом. В кінці XV ст. базиліку вирішили перебудувати, проте з часом було вирішено повністю знести старий храм і спорудити новий. 18 квітня 1506 року почались роботи. Будівництво храму тривало 120 років, до 1626. За цей час змінилось 19 пап. Непростою була і доля самого проекту, який здійснювався і змінювався 12 архітекторами. Найбільш відомими були такі митці як: Донато Браманте, Рафаель Санті, Бальдазаре Перуцці, Антоніо да Сангалло, Мікеланджело, Джакомо да Віньола, Джакомо делла Порта, Карло Мадерно, Лоренцо Берніні. Площа собору становить 15160 кв.м., довжина - 211,5 м, ширина - 138, а висота 132,5 метри. Оздоблення Собору приголомшує великою кількістю золота, мозаїк, величних статуй святих, надгробними пам’ятниками папам, а головне, дивовижними творіннями Берніні і Мікеланджело.

176 років тому (1840) у Петербурзі побачила світ перша поетична збірка Тараса Григоровича Шевченка «Кобзар», що містила твори 1837-1840 рр. Книжку тиражем близько 1000 примірників на свій кошт видав П. Мартос у друкарні Є. Фішера. До «Кобзаря» ввійшло вісім творів: «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». Згодом Іван Франко писав, що «ця маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українськім письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову». За життя Шевченка його твори під назвою «Кобзар» виходили ще й 1844 та 1860 року. Якщо останнє прижиттєве видання містило лише 17 творів, то тепер їх у «Кобзарі» – 228.

55 років тому (1961) у Києві, під час чергових гонінь на церкву (тепер вже хрущовських),  відбулась демонстрація віруючих проти закриття Андріївської церкви.

Ювілеї дня:

175 років від дня народження Йосипа-Казимира Костянтиновича Будкевича (1841–1895), українського живописця. Закінчив Петербурзьку академію мистецтв. Працював викладачем Київської рисувальної школи Миколи Мурашка. Найвідоміші твори: «Біля воріт. Танжер», «Арабська дівчина».

162 роки від дня народження Миколи Федоровича Сумцова (1854-1922), українського фольклориста, етнографа, літературознавця і громадського діяча; професора Харківського університету. Сумцов походив з давнього козацького роду на Харківщині. Народився в Петербурзі, але з самого малечку жив у Харкові. Тут він здобув середню освіту, а згодом студіював на історико-філологічному факультеті Харківського університету. Після закінчення навчання Сумцов залишився працювати в Харківському університеті. Захистив кандидатську дисертацію, а згодом і магістерську. Перша спроба захисту докторського дослідження про життєвий і творчий шлях полеміста Лазаря Барановича виявилася невдалою. Як пише один з дослідників, «факультет прийняв її, але попечитель не дозволив обороняти, бо там була неприхильна оцінка діяльності московських воєвод на Україні в другій половині ХVІІ ст.» Тільки через 5 років він захищає етнографічну тему «Хлеб в обрядах и песнях». Наукова спадщина Сумцова надзвичайно широка: це і праці з історії літератури, етнографії, історії мистецтв, педагогіки, публіцистики, історії України та краєзнавства, і праці про життя та творчість низки видатних українських вчених і митців. Крім наукової діяльності, вчений проводив велику громадську роботу: брав участь у створенні громадської бібліотеки, плідно співпрацював із журналом «Киевская старина». Із 1899 року Сумцов – дійсний член наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка. Наприкінці життя вчений розпочав організацію відділу етнографії Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури. Сумцов першим серед харківської професури почав викладати українською мовою, і робив це доти, поки влада йому не заборонила. В різний час були дані різні оцінки творчості Миколи Федоровича. Та як би там не було, в історії української наукової думки він лишиться таким, як написав про себе сам: «На моїм українстві почасти відбилася сумна доля українського народу. Мої вади, хиби, змагання та бажання в значній мірі виросли на грунті загального політичного і культурного стану України, особливо найближчої мені Слобожанщини».

119 років від дня народження Мар’яна Михайловича Крушельницького (1897-1963), видатного українського актора, режисера. Учень Василя Юрчака і Леся Курбаса. Спочатку кар’єри грав у театрах Тернополя і Львова, потім був художнім керівником, режисером і актором театру «Березіль». У 1952–1963 рр. – актор і режисер Київського українського драматичного театру ім. І. Франка. Професор Київського театрального інституту.

95 років від дня народження Жана Рішара (1921-2001), французького актора кіно і театру. Протягом декількох років був беззмінним виконавцем ролі комісара Мегре, знявся в 92 серіях, створених французьким телебаченням по романам Ж. Сіменона. Виконував також яскраву роль інспектора Берюр’є в гумористичних детективах про комісара Сан Антоніо. Кавалер ордена Почесного легіону.

Роковини смерті:

61 річниця з дня смерті Альберта Ейнштейна (1879-1955), фізика-теоретика, одного з засновників сучасної фізики, лауреата Нобелівської премії (1921). Народився в Німеччині. Жив і працював у Швейцарії, Німеччині, з 1933 року – у США. Творець теорії відносності. Автор засадничих праць з квантової теорії світла: ввів поняття фотона, встановив закони фотоефекту, основний закон фотохімії – Закон Ейнштейна, створив квантову статистику частинок.  З 1933 року працював головним чином над питаннями космології та створенням єдиної теорії поля. Чому саме він став творцем теорії відносності, Ейнштейн, не без гумору, пояснював так: «З моєї точки зору, причина  криється в наступному. Нормальна доросла людина навряд чи стане перейматися проблемами простору і часу. Вона гадає, що розібралася з цим ще в дитинстві. Я ж, навпаки, розвивався інтелектуально так повільно, що, лише коли став дорослим, почав роздумувати про простір і час. Зрозуміло, що я занурювався у ці проблеми набагато глибше, аніж люди, що нормально розвивалися в дитинстві». Цікаво, що у 1952 році Ейнштейну пропонували стати президентом Ізраїлю, проте вчений відмовився.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-