16 квітня. Пам’ятні дати
Борис Григорович Візницький (1926-2012) був справжнім лицарем української культури. Впродовж десятиліть він відроджував старовинні замки й палаци, займався віднайденням і збереженням унікальних артефактів. За час свого служіння культурі, адже кар’єрою це в жодному разі не назвеш, він створив 16 музейних комплексів і зібрав понад 35 тисяч експонатів. Саме Возницький відкрив українцям і світові Пінзеля, врятувавши частину унікальних дерев’яних скульптур майстра від знищення, а потім підготував їх до виставки у паризькому Луврі (на жаль, мистецтвознавець не дожив до тієї визначної події). Саме завдяки Возницькому Львівська картинна галерея на сьогодні є найбільшим музеєм європейського мистецтва в усій Україні. Він повернув з руїни і забуття Олеський, Золочівський, Підгорецький замки (це, звісно, із найбільших і найвідомміших), повністю оформив усі зали палацу Розумовського в Батурині… Борису Возницькому, випускнику Львівського художнього училища і Ленінградської художньої академії, першому «совєцькому» мистецтвознавцю Львова вдалося зробити стільки, скільки до нього не робили десятки мистецтвознавців. Його фанатизм і житейська мудрість брали будь-які бар’єри і долали будь-які перешкоди. Пік його діяльності припадає на 60-ті, 70-ті, 80-ті роки минулого століття – час застою та «непробиваємої» радянської партійної бюрократії, коли на все потрібно було просити дозволу й майже ні на що його не отримувати. Возницький рятував абсолютно все, що потрапляло в поле його зору – від невеличкої, вкритої кіптявою і порохом скульптури, понівеченої старовинної ікони й закінчуючи колись величним палацом. ХVІ, ХVІІ, ХVІІІ століття – те, що давно здавалося втраченим, завдяки зусиллям, самовідданості та любові Бориса Григоровича поверталося в культуру, в пам’ять українців. Мистецтвознавець загинув 23 травня 2012 року у ДТП між селами Куровичі та Печенія Золочівського району, що на Львівщині. Сьогоднішній ювілей Бориса Візницького відзначається на державному рівні відповідно до Постанови Верховної Ради від 2 лютого 2016 року.
День довкілля. Відзначається в Україні згідно з Указом Президента № 855/98 від 6 серпня 1998 року у третю субота квітня.
Національне свято Королівства Данії – День народження Королеви (1940). 16 квітня 1940 року народилася королева Данії Маргрете ІІ. Посіла престол 14 січня 1972 року.
Події дня:
306 років тому (5 квітня за старим стилем 1710 року) Пилипа Орлика було обрано гетьманом, а також прийнято Конституцію Пилипа Орлика, що стала першою українською конституцію. Пилип Орлик, який був одним із найближчих сподвижників Івана Мазепи, після поразки шведсько-українського війська під Полтавою у 1709 році, змушений був емігрувати до молдавських Бендер, яке на ту пору належало Османській імперії. Разом із Орликом в Бендерах знайшли політичний прихисток частина козацької старшини, козаки Гетьманщини і запорожці, які відмовилися служити Москві. На козацькій раді, під час обрання Орлика, між гетьманом, старшиною і запорожцями було укладено угоду – «Пакти і Конституція прав і вольностей Запорізького Війська». Цей документ пізніше дістав назву Конституція Пилипа Орлика. Конституція фактично проголошувала в Україні незалежну республіку, зберігаючи тільки протекторат шведського короля замість колишнього підданства московському царю. Документ складався з 16 статей, у ньому обґрунтовувались права України на суверенітет від Москви і Польщі, основною релігією затверджувалось православне віросповідання, підпорядкованість константинопольському, а не московському патріарху. Конституція відроджувала державні кордони часів розквіту Гетьманщини і регламентувала зовнішні та внутрішні соціально-політичні та економічні відносини гетьмана зі старшиною та рядовим козацтвом, встановлюючи інституцію на кшталт козацького парламенту, до якого залучалися не лише генеральна та полкова старшина, але і січовики. Конституція Пилипа Орлика була великим кроком уперед, визначним висловом української політичної думки XVIIІ століття. Документ існував у двох мовних варіантах: староукраїнському та латинському.
Ювілеї дня:
230 років від дня народження Джона Франкліна (1786-1847), англійського мандрівника і полярного дослідника, члена Королівського товариства. Під час однієї з його експедицій була відкрита частина арктичного узбережжя Північної Америки. На його честь названі мис, гори, затока і протока на Алясці і в Канаді.
200 років від дня народження Рудольфа Івановича Моха (1816-1892), українського письменника, священика Української греко-католицької церкви, громадського діяча.
175 років від дня народження Христини Данилівни Алчевської (1841–1920), українського педагога, діячки народної освіти. Дружина відомого харківського промисловця і банкіра Олексія Кириловича Алчевського, засновника і власника багатьох гірничих і металургійних підприємств на Луганщині, мецената. Послідовниця відомого педагога, новатора педагогічної науки Костянтина Ушинського. Заснувала у Харкові жіночу недільну школу, якою керувала у 1862-1919 рр. Очолювала авторський колектив по укладанню тритомного критико-бібліографічного покажчика літератури «Что читать народу?» (1884-1906), який містив анотації вчителів та відгуки читачів на 4183 книжки (самій Алчевській належало понад 1150 статей). Покажчик високо оцінили Франко, Леся Українка, Толстой, Чехов, Володимир Короленко, Еліза Ожешко та ін. Установила в своїй садибі у Харкові (1899) перший в Україні пам’ятник Шевченку (скульптор – В. Беклемішев). Учасниця педагогічних виставок у Парижі, Москві й Нижньому Новгороді. Удостоєна вищих міжнародних літературних і педагогічних нагород, золотих медалей Московського й Петербурзького товариств поширення в народі грамотності. Була віце-президентом Міжнародної ліги освіти. Авторка мемуарів «Передуманное и пережитое» (1912), багатьох статей. Граф Лев Толстой мав нагоду декілька разів зустрічатися у справах з Христиною Алчевською. Після першої зустрічі він занотував у щоденнику: «Умная, дельная баба. Зачем бархат, и на птицу похожа?» Пані Алчевська завжди одягалася згідно з модою і надзвичайно елегантно. Але Лев Толстой, котрий на той час вже сповідував принцип «нестяжательства» і дорікав за «панське вбрання» навіть своїй дружині, не міг утриматися й заочно «ущипнув» Алчевську. Втім, своїм метким оком він підмітив головне: «умная и дельная» - це була найточніша характеристика Христини Алчевської.
115 років від дня народження Віктора Цимбала (1901–1968), українського графіка і живописця. Родом з Черкащини. Початкову художню освіту здобував у Києві, згодом закінчив Вищу художньо-промислову школу в Празі, водночас був слухачем Української студії пластичного мистецтва. В 30-х роках виїхав до Аргентини, на початку 60-х – до США (м. Детройт). Серед графічних робіт майстра можна виділити обкладинки до «Кобзаря» Шевченка, до «Історії України» Аркаса; серед живописних – «Кам’яна баба», «Льодові скелі», «1933 рік».
95 років від дня народження Пітера Устінова (1921-2004), англійського кінорежисера, актора, продюсера, драматурга, письменника. Знімався у фільмах «Спартак» (премія «Оскар», 1961), «Топкапі» (премія «Оскар», 1965), «Комедіанти», «Смерть на Нілі», «Масло Лоренцо» та ін. Автор п’єс «Любов чотирьох полковників», «Романов і Джульєтта», збірки оповідань «Додайте трішечки жалю», романів «Програвший», «Крумнагель». Посол Дитячого фонду ООН (1971). Устінов був блискучим оповідачем. Всі без винятку знайомі відзначали його тонкий гумор і дотепність. В одному з останніх інтерв’ю він сказав: «Усе своє життя я був безнадійно заручений зі сміхом, звук якого завжди здавався мені найцивілізованішою музикою». У тому ж таки інтерв’ю 82-річний Устінов заявив, що обрав епітафію для свого надгробка: «По газону не ходити!» Помер видатний актор на 83 році життя в Швейцарії, де жив останнім часом.
50 років від дня народження Оксани Олегівни Караванської (1966), відомої української модельєрки, дизайнерки, стилістки, однієї з перших українських бізнесвумен. Вона першою в Україні зареєструвала фірму під власним ім’ям «Оксана Караванська», першою випустила дизайнерські парфуми, відкрила авторський бутік, першою організовувала дефіле моделей. Караванська – львів’янка, випускниця Львівської академії мистецтв. Моделювання одягу було її мрією з самого дитинства. Батьки воліли бачити дочку медиком, але вона наполягла на професії модельєра одягу. До речі, Караванська блискуче знала математику – вчилася у спеціалізованій школі, та й батьки теж математики. Тому у виші у неї ніколи не було проблем із геометрією, кресленням, а ці знання суттєво допомагають у моделюванні одягу, адже самої «голої» фантазії у цій справі замало. Хоча любов до моделювання у неї все ж від матері – у будинку Караванських стояла легендарна швейна машинка «Зінгер», а мати не тільки гарно шила, вишивала, але й малювала. Вже з першого курсу Академії Оксана Караванська почала заробляти і свої перші гроші – «обшивала» друзів, знайомих. Потім шила для українських ватерполістів, познайомилася з В’ячеславом Зайцевим, стажувалася в його Будинку моди. Першу колекцію представляла в Талліні – Естонія, як і вся Прибалтика, саме тоді відокремлювалася від СРСР і Караванську не хотіли випускати до «буржуазного» міста, але вона знову наполягла на своєму і поїхала. Нагороди не здобула, але познайомилася з Пако Рабаном, та й взагалі зрозуміла, що зв’язуватися з державними структурами не варто, натомість треба розвиватися, рухатися вперед і розраховувати тільки на себе. Після повернення до Львова вона зареєструвала фірму під власним ім’ям – «Оксана Караванська» (річ на той час нечувана), яка відтоді стала відомим і упізнаваним українським брендом. Торік Оксана Караванська видала у «Видавництві Старого Лева» «Стильну книжку для панянки», де вчить, дає поради дівчаткам щодо одягу та стилю. Найбільшою гордістю пані Оксани є не колекції одягу (хоча, і це також), а власні діти. А ще вона просто шаленіє від дизайнерського взуття, любить посидіти на терасі власного будинку у Львові за філіжанкою кави та залишається такою ж невиправною оптимісткою, якою була на початку 90-х. Можливо, саме ця риса, разом зі славнозвісною овнячою упертістю й дозволила їй реалізуватися та стати успішною.
Роковини смерті:
25 років з дня смерті Девіда Ліна (1908-1991), англійського кінорежисера. Поставив фільми: «Коротка зустріч», «Звуковий бар’єр», «Міст через річку Квай» (премії «Оскар», «Золотий глобус»), «Лоуренс Аравійський» (премія «Оскар», «Золотий глобус», ВАFТА, «Давид ді Донателло»), «Доктор Живаго» (премії «Оскар», «Золотий глобус», «Давид ді Донателло»); екранізував романи Чарлза Діккенса.
