Горе-матусі за державний кошт

Горе-матусі за державний кошт

Аналітика
3720
Ukrinform
Разом із соцінспектором кореспондент Укрінформу побувала у домівках жінок, які отримують на дітей понад 10 тис. грн соцвиплат

На Закарпатті узялися переглядати статті соцвитрат. Своєрідний соціальний марафон розпочали в Мукачевому, тут інспектують багатодітних жінок, які отримують неабияку матеріальну допомогу від держави - від 4 до 20 тисяч гривень. Нерідко за такої щомісячної фінансової підтримки жінки утримують своїх дітей у жахливих умовах.

Часто-густо соцінспектори виявляють факти недбальства, а також - погані умови для проживання дітей, неналежне харчування… Зауважимо, що у Мукачевому такі кошти від держави отримує чимало ромських жінок, саме вони, за словами начальниці управління соцзахисту Наталії Зотової, складають половину від загальної кількості багатодітних матерів міста. Тому час від часу тут влаштовують рейди для перевірки цільового використання "дитячих" коштів. Віднедавна за ними можна стежити на сторінці управління в соцмережі: соцінспектори публікують жахаючі факти недбальства, а містяни мають змогу знати своїх "героїв". В один із таких рейдів зі старшим соцінспектором Іваном Мартином вирушили й ми.

МАТІР ІЗ ДЕСЯТКОМ ДІТЕЙ ЖИВЕ У ЗЙОМНІЙ ХАЛАБУДІ

Їдемо за першою адресою. Як не дивно, наша адресатка живе у центрі міста, на вулиці Духновича, де розміщені магазини та кафе, а за ними - житлові дворики.

Ця жінка стала віднедавна "відомою" у містечку - після того, як інспектори завітали до неї уперше. Це Діана. Жінка в 31 рік має 10 дітей. Найстаршому - 14 років, наймолодшій доньці - 8 місяців. Отримує на дітей 16 з гаком тисяч державної допомоги. При цьому живуть у "хрущобі" на дві кімнати з передпокоєм. Коли соцінспектори до неї завітали вперше, були вражені: як можна отримувати на місяць таку суму - й так жити? Діти, на утримання яких держава дає гроші, недоглянуті, голодні. В холодильнику, як кажуть, миша повісилася - самі яйця. Ванни нема, кухні - теж. Є електрична плитка та груба, на яких іноді готують. Ні тобі дитячих ліжечок, ні письмового столу, із техніки - лише телевізор. Тоді, побачивши таке, каже Іван Мартин, старший соцінспектор відділу соцзахисту в Мукачевому, поставили питання про позбавлення цієї жінки соцвиплат.

Тепер його мета - перевірити, чи щось за два тижні змінилося. Тож удруге їде до Діани в гості. Вона дозволяє зайти до житла. Інспектуємо. Кругом брудно, в хаті важкий дух. Жінка веде нас до спальні. Дитячих ліжечок тут нема (та й де їх розставити у кімнаті площею приблизно 15 кв.м?), є два розкладні дивани та ліжко-"півтораспалка". Тут покотом і сплять усі діти, наймолодші - з мамою. У холодильнику - яйця, трохи масла, молоко. З їжі ще помічаю дитячу суміш "Малютка". На грубці в сусідній кімнаті вариться великий казан картоплі. Очевидно, їстимуть її просто так, відварену з сіллю, - бо ніде не видно ні каструлі з підливою, ні салату. До речі, не помітили ми й стола та стільчиків, мабуть, їдять, сидячи на тих же диванах.

На старій софі біля грубки спить якийсь чоловік, років під 50. "То мій старий", - пояснює жінка. Йому, мовляв, жити ніде, тож із нею живе. Чоловік спить міцно, бо на наш прихід ніяк не реагує.

Ніде жити й самій Діані. Ця хибара, виявляється, - не її житло. Тут її прихистила добра, як каже сама, жінка. Уже ось два місяці. Доти теж жила в орендованому помешканні. Власну ж квартиру в Діани відібрали шахраї. Оскільки Діана неписьменна, її легко змогли окрутити, вона сама переписала свої квадратні метри на інших людей. Тепер судиться, каже - заведена справа про шахрайство в міліції.

Нещодавно на дитячі гроші, каже, купила будинок у таборі, за 15 тисяч гривень. Там зараз іде ремонт. Як тільки закінчиться - переїде з дітьми туди. Заздалегідь запрошує в гості - мовляв, отоді подивитеся, які в мене будуть умови.

"ЇЖТЕ, ДІТКИ, ЯБЛУЧКА"

Договорити не дає крик знадвору. Це прийшла власниця хибари, "добра жінка" що прихистила Діану. Першим на горіхи отримує фотокор, друга черга - за соцінспектором. Жінка кричить, що її ославили на все місто, виклавши фотозвіт з першої інспекції у соцмережу. Совістить та кричить про те, що вона чесна людина, яка хоче допомогти ближньому, тому й узяла нещасну матір з малими дітьми, якій ніде жити.

Звісно, за добре слово, бо про договір оренди житла нічого не знає, мовляв, навіщо воно?

Добра жінка, як виявляється у розмові, свекруха Діани. Якась кількість із цих 10-ти дітей - від її сина. Самого батька наразі нема, каже, він на заробітках. Цікавлюся, скільком саме вона доводиться бабусею, але жінці важко відповісти. Прояснити ситуацію до пуття не можуть обидві жінки: свекруха відмахується, що не знає, хто саме з дітей від її сина, каже, що більшість, Діана заперечує. Мовляв, ні, не більшість.

Тим часом, бабуся дає дітям великий пакунок яблук, - їй дали в якості "зарплати" за роботу на ринку. Бабуся кричить на дітей, аби не брали немиті яблука, затим розриває целофановий кульок, і яблука висипаються у десятилітрову каструлю з водою. Вона не виглядає чистою, але вочевидь, за уявленнями бабусі, і так годиться. Жінка просто тричі перемішує яблука рукою - усе, чисті, можна їсти - й, не витираючи, видає тим із дітлахів, хто підбіг першим. Діти брудними руками беруть ці "помиті" яблука й хрумають із величезним апетитом.

Ловлю себе на думці: "Оце мої б так", - і мимохіть згадую усі зубозаговорювання, які доводиться щоразу вигадувати для молодшого сина, аби заохотити його з'їсти хоча б терте яблучко.

Увесь цей час між ділом ставимо питання матері: - Що варите їсти? Чи ходять діти до школи? В садок? Як вчаться? Де їхній одяг? Чому він брудний?

Помічаю, що немовля у Діани на руках нездорове: з носа висять шмарклі, дитя мляве, не лепече, висить на материних плечах. Питаю, як справляється у разі дитячої хвороби.

- Ви що, панійко, вони у мене не хворіють, це ж ліки які дорогі тепер! - відповідає Діана.

На "підтвердження" її слів мала заходиться утробним кашлем. О, так! Вона здорова!

Тим не менше, Діана захоплено розповідає, що у дітей добрий апетит - на щодень іде по 10 хлібин. Їдять з маслом та ковбасою. Без м'яса, каже жінка, їсти страви не будуть! Згадуючи картоплю, що вариться без нічого, питаю - де ж воно, те м'ясо?

- А, є, є, а тепер будуть їсти з ковбасою, - пригадую, що й її в холодильнику не було, ну так може вийде зараз за ріг, купить. - До макаронів, - продовжує розхвалювати домашнє меню Діана, -  варю їм сосиски, дуже люблять, - каже вона.

А що брудні діти - так вони ж удома, коли в школу йдуть, то охайні й гарно вбрані, переконує мати. Жінка знову апелює до майбутнього - от мовляв, переїду в нову хату, заживемо! Тільки дитячі не відбирайте, - це вже до Івана. - Не відберете ж?.. - заглядає йому в очі.

- Не можемо відібрати, -- це вже Іван пояснює в машині, по дорозі до іншої матері. - Бо таким чином діти лишаться без засобів до існування, це загрожуватиме їхньому життю. Забирати їх до сиротинця соцслужба також не надто хоче - мовляв, дітям краще з матір'ю. Навіть з недбалою.

ЛЮБОВ У 16 ЧИ БІЗНЕС НА ДІТЯХ?

Наступна наша "клієнтка" - теж ромка. Ми їдемо в табір, на ромське поселення у межах Мукачевого. У Івана більшість клієнток - звідси. Соцінспектор Мартин пояснює, що половина з багатодітних матерів міста, які отримують допомогу від держави на дітей, зареєстровані у ромському поселенні. Суми можуть бути різні - від 4 до 20 з гаком тисяч гривень, від 1,4 до 1,7 тисячі на дитину. Загалом на табір у місяць іде близько 2,8 млн гривень.

- Мова про матерів, які не працюють, живуть тільки з соціальних грошей, частіше за все ці гроші витрачаються не за призначенням - тобто, не на дитячі потреби - харчі, одяг, речі, книжки, іграшки… Діти ж залишаються голодні, брудні, не відвідують школи, вдома - неналежні умови для їх виховання. При перевірках соцінспекторами умов і виявленні невідповідностей таких ромок тимчасово позбавляємо соцвиплат, - каже Іван, - але згодом допомога поновлюється. Бо ми не маємо права залишати дітей без засобів до існування.

У табір Іван заїжджає сміливо, добре орієнтується у "хрущобах". Його тут знають, тож табором швидко йде поговір, що прийшов інспектор. Мовляв, готуйтеся.

Заходимо на подвір'я до жінки. 30 річна Наталя має 7 дітей. Її донька уже теж має трьох, хоча ще не повнолітня, народила вперше у 16 років. Теж отримує допомогу, живе окремо від матері. Іван принагідно цікавиться, де саме, бо під час інспекції минулого разу за місцем прописки дівчину не знайшов. Наталя відказує, що мовляв, нічого не знає.

Від самої Наталі "дитячі" гроші нещодавно забрали - за невідповідні умови утримання дітей. Але оскільки в неї інших засобів до існування нема, виплати мають от-от поновити. Вона вже жде не діждеться.

На час нашого візиту усіх дітей вдома нема. Жінка саме смажить на сковороді дріжджове тісто. Її житло - теж дві кімнатки з передпокоєм. На одному ліжку в кімнаті спить хлопчик. Попри шум та голоси, не прокидається. У прохідній кімнаті, куди зайшли ми, з меблів є софа, напроти - "буржуйка", що слугує водночас плитою. На ній і готує зараз Наталя. У хаті брудно, смердить, ще й стоїть дух смаженої олії. На софі одна зі старших доньок бавить немовля - хлопчик у бодику, без памперса. Мати каже, нема на що купити. Відколи без грошей, перебиваються з того, що вона заробить. А це 30-50 грн на день, як пощастить. Каже, ще продуктами допомагають у місцевій церкві.

- Але от вчора приходила вчителька, кричала на мене, чому в дітей нема ручки та зошитів, - каже Наталя. - Дуже чекаємо, коли будуть гроші.

- Скільки ти вже винна? - питає Іван.

Жінка невпевнено каже про 1,5 тисячі, за які начебто у магазині брала "на віру" продукти.

Перепитує в інспектора, чи справді їй поновлять виплату "дитячих", бо вона й будівництво надумала. Жінка веде з хати, показати, де нові кімнати ставитиме. На цьому місці поки смітник - гора картопляного лушпиння, впереміж зі старим шматтям, пачками від прального порошку та банками з-під шампуню. Треба дивитися під ноги, аби не вступити в лайно, бо, вочевидь, клозету тут нема, не те що в хаті, він не передбачений і знадвору.

Наостанок Іван просить жінку показати нам весільні фото доньки. Наталя швидко знаходить пачку замусолених світлин, добротно зроблених у салоні. На ній - двоє підлітків під час весільної церемонії. Гарні, закохані, але ж по 16 років… Що ж, тут такі традиції. Нащо вчитися, шукати роботу і працювати, як можна народити купу дітей - і на соцвиплати жити - не тужити? Їх же навіть якщо відберуть, незабаром знову повернуть. Іван каже, що незважаючи на повальну неписьменність, ромки добре знають, що їм винна держава - і як багатодітним, і як одиначкам, і "дитячі", й "інвалідні", як раптом із дитинкою не все гаразд…

У КІМНАТЦІ МАТЕРІ-ОДИНАЧКИ ЖИВЕ ШІСТЬ ЧОЛОВІК

До нашої третьої матері-одиначки (сьогодні інспектують тільки одиначок, хоча переважно у них є чоловіки - але неофіційні, бо ж невигідно). Це не ромка, 20 річна Розаліна живе в таборі, але вона донька узбеків-нелегалів, яких іще в 90-ті доля занесла до Мукачевого.

- У неї двоє діток, молодшому 3 місяці, але минулого разу, - розповідає Іван, - зайшов до неї в хату, а там у кімнаті шість чоловік: мати, батько, дід-інвалід, сестра з чоловіком! Це в одній кімнаті на 12 кв.м. Дихнути нічим було! Сказав, що направлю подання на скасування виплат - якщо не виселяться; бачите, вимоги виконали.

Тепер у хаті справді тільки Розаліна з дітьми та її мати, приїхала, каже, допомогти доньці. Живе вона в хибарі, як усі тут у таборі, але всередині чисто, є меблі, пралька, плитка, холодильник (у ньому помічаю навіть жарознижувальні ліки для дітей). Дитячі речі акуратно складені, іграшки прибрані. Знадвору висять на сушці випрані речі. Але помічаю, що хата Розаліни поставлена якраз під високовольтним стовпом. Він обліплений халабудами з усіх сторін. А це ж небезпечна зона, забудову поблизу високовольної лінії, здається, й закон забороняє. Але хто на це зважатиме в таборі?..

А КАРТКИ БАНКІВСЬКОЇ НЕМА, ВОНА У БРАТА

З Розаліною прощаємося швидко, йдемо до іншої жінки - ромки на ймення Ангеліна, у якої 7 дітей. Іван попереджає: зараз будуть кричати, у неї мати сварлива. І не помиляється.

Жінки сполошилися не на жарт. Тут саме йде велике прання - машинка напівавтомат ще докручує порцію білизни.

У їхній хибарці дві кімнати, в одній начебто живе Ангеліна з дітьми, в іншій - її мати, брат і сестра. В Ангеліниній кімнаті відносно чисто, не сяє, правда, але на стінах - фотошпалери, на стелі - ліпнина, а на вікнах - ламбрекени.

Та Івана це не вдовольняє. На момент інспекції вдома нема жодного з 7 дітей. Найменша - дворічна донька, каже мати, із сестрою, інші десь у таборі граються. Іван просить, аби покликали сестру. Вона приходить без дитини. Тут мати згадує, що дівчинка в лікарні. А інших не може догукатися. Інспектор просить показати документи на проживання. Їх, звісно, нема, жінка робить круглі очі - у кого ж у таборі є документи? Іван пояснює, як і де їх оформити, бо за законом мають бути. Просить принести паспорт, жінки з лементом біжать у кімнату матері, й зрештою, приносять. Але банківської карточки, на яку щомісяця перераховують гроші, там нема. Інспектора це злить. На питання: де карточка, жінка спочатку каже, що у сестри, сестра тут же махає головою, ні-ні, не маю, тоді Ангеліна метикує, що карточка у брата, який живе окремо, узяв, бо має перед ним борг за продукти, то він собі гроші зніме, а потім їй віддасть…

Зрештою, після цієї інспекції Мартин каже, що ця жінка - кандидат "на виліт", з наступного місяця їй припинять видавати кошти, бо з виявлених фактів зрозуміло, що гроші забирає не вона.

Прощаємося з ромками й їдемо геть із табору. Мовчу, переварюю побачене. Зразу ж на думку приходить питання: як це припинити. Адже очевидно, що при всій толерантності до ромів - це відверте фінансування маргіналів, які ніколи не працюватимуть на благо суспільства, що їх утримує.

ЧИНОВНИК: МИ СТИМУЛЮЄМО ПРОСТИТУЦІЮ І НАВІТЬ ПЕДОФІЛІЮ

- Мало просто підіймати цю проблему в суспільстві, - вважає начальник міського управління соцзахисту Наталя Зотова, - слід міняти законодавство щодо соцвиплат. Бо наразі маємо ситуацію, коли держава стимулює, як мінімум, дармоїдство. Зваживши на те, що такі жінки у 30 років мають уже по 10 дітей від різних чоловіків, - можемо говорити про проституцію, а взявши до уваги ще й те, що на балансі маємо офіційно 40 неповнолітніх, які народили дітей у 12-13 років, треба говорити і про педофілію, яка не карається законом, - навпаки, держава підтримує таких громадян соцвиплатами, - каже пані Зотова.

На наше питання, чи мають мукачівські соціальники якийсь рецепт проти цього - отримуємо відповідь, що цю соціальну хворобу можна лікувати.

- У людей, які не працюють, не можуть бути такі захмарні виплати, які стимулювали б їх і надалі не працювати, ще й народжувати щороку дітей, аби більше отримувати грошей від держави. Вони повинні отримувати прожитковий мінімум - і край. Тоді не буде бажання мати по 10 дітей, а тих, що народили, будуть думати, чим би прогодувати, так, як це робить більшість громадян.

Тетяна Когутич, Ужгород.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-