10 квітня. Пам’ятні дати - 10.04.2016 08:00 — Новини Укрінформ
10 квітня. Пам’ятні дати

10 квітня. Пам’ятні дати

1561
Ukrinform
Сьогодні виповнюються 6 роковини авіакатастрофи під російським Смоленськом, під час якої загинуло майже все вище керівництво Польщі, зокрема й президент Лех Качинський

6 років тому (2010) неподалік Смоленська під час посадки на військовому аеродромі «Смоленськ-Північний» зазнав катастрофи літак Ту-154, на якому перебували президент Республіки Польща Лех Качинський з дружиною та члени вищого керівництва Польщі – представники Сейму та Сенату, військового командування, політичних партій, знані громадські та релігійні діячі. Усі 88 пасажирів та 8 членів екіпажу літака загинули. Польська делегація летіла в Катинь для участі в меморіальних заходах, присв’ячених 70 роковинам розстрілів енкаведистами польських військових у 1940 році. Попри час, ясності у Смоленській катастрофі не додається. Спочатку Комісія державної авіації з розслідування авіакатастроф МВС Польщі визнала причиною катастрофи помилку екіпажу, визначивши як чинник інциденту недостатнє аеронавігаційне забезпечення польоту з боку диспетчерів аеродрому «Смоленськ-Північний». Але на початку цього року Польща поновила розслідування – нова влада вважає, що під час попереднього слідства були приховані важливі факти. До того ж, як виявилося, у 2012 році в Польщі було знищено частину секретних документів про Смоленську авіакатастрофу. Міністр оборони Польщі Антоній Мацеревич назвав катастрофу під Смоленськом терактом, хоча й не звинуватив напряму Москву у злочині. Польська сторона звернулася до Росії з вимогою передати уламки літака, але у відповідь почула відмову. Російська сторона зауважує, що слідство щодо причин катастрофи буцімто не закінчено, а уламки літака Качинського є важливими речовими доказами у справі. Звісно, при цьому російські високопосадовці не забувають робити посилання не тільки на власний Кримінально-процесуальний кодекс, але й на міжнародне законодавство. Поляки розцінили це як «недружній жест» Москви і пообіцяли подати позов проти Росії до Європейського суду з прав людини. Раніше Російський Міждержавний авіаційний комітет назвав причинами катастрофи неправильні дії екіпажу літака і психологічний тиск на нього. Але й це ще не все – днями стало відомо, що росіяни помістили останки іншої особи до труни останнього польського президента на еміграції Ришарда Качоровського, який загинув у Смоленській авіакатастрофі. Це сенсаційне повідомлення польських ЗМІ знову підлило лою у вогонь – стало остаточно зрозуміло, що крапка в Смоленській катастрофі навряд чи буде скоро поставлена. Зазвичай такі історії залишаються «темними» впродовж десятиліть.  

Ювілеї дня:

118 років від дня народження Мстислава (світське ім’я Степан Іванович Скрипник; 1898-1993), українського церковного діяча, патріарха Української автокефальної православної церкви з 1990 року. Небіж (син сестри)  Симона Петлюри. У 1918-1921 роках хорунжий Армії УНР, учасник польсько-радянської війни. У 1930-1939 роках був послом (депутатом) до польського сейму, захищав права українців. Один з організаторів і лідерів Волинського українського об’єднання (1931-1939), що виступало за співпрацю з польською владою. У 1942 році прийняв духовний сан; з 1969 – митрополит УАПЦ у Європі, з 1971 – митрополит Української православної церкви у США. 1992 року обраний патріархом Української православної церкви – Київського Патріархату, однак незабаром підтримав повернення до статусу УАПЦ. Патріарх Мстислав є засновником і організатором відомого духовного центру українського православ’я в Саут-Баунд-Бруку (США, штат Нью-Джерсі), який і по сьогодні для українців діаспори залишається своєрідним «українським Єрусалимом». У містечку збудовано церкву-монумент св. Андрія Первозванного, присвячену померлим від Голодомору 30-х років в Україні, семінарію св. Софії, школу релігії й українознавства, Дім української культури, концертний зал на 1500 місць, Музей церковних святощів, велику бібліотеку, архів і друкарню, готель для літніх людей та пам’ятники княгині Ользі і митрополитові Василю Липківському. У крипті храму св. Андрія Первозванного покоїться тіло Патріарха-основоположника, а навколо собору розкинувся багатогектарний пантеон, де поховані визначні українці США й інших країн. Патріарх Мстислав, уродженець Полтави, є Почесним громадянином Тернополя.

105 років від дня народження Моріса Шумана (1911-1998), французького політичного і громадського діяча, члена Французької академії. Саме Шуман 9 травня 1950 року вперше запропонував план об’єднання вугільної та металургійної промисловості західноєвропейських країн (так званий «план Шумана»), який став основою західноєвропейської інтеграції. За професією журналіст. У 1935-1939 рр. був співробітником агентства Гавас, під час окупації Франції – коментатор радіо «Вільна Франція» у Лондоні. З 1945 року неодноразово обирався депутатом Національних зборів. Увійшовши вперше в уряд у 1951, й надалі займав ряд міністерських посад (з питань територіального планування, з питань наукових досліджень, із закордонних справ). Один із засновників партії Народно-демократичний рух.

75 років від дня народження Пола Теру (1941), американського письменника. Автор популярних романів («Сімейний арсенал», фантастична антиутопія «0-Зона» та ін.), книг дорожніх нотаток і нарисів, дві з яких – «Великий залізничний базар» і «Старий патагонський експрес» стали бестселерами. За його творами знято декілька художніх фільмів (зокрема «Москітовий берег» (1986), з Гаррісоном Фордом у головній ролі).

Роковини смерті:

110 років тому в Озерках (під Петербургом) був убитий Георгій Аполлонович Гапон (1870-1906), священик, політичний діяч, профспілковий лідер, ініціатор створення проурядової профспілкової робітничої організації. З його ініціативи була складена петиція і організований хресна хода робітників до царя 9 (22) січня 1905 року, який закінчився розстрілом робітників (Кривава неділя). Після цього змушений був переховуватись, жити за кордоном. Восени 1905 року повернувся в Росію, намагався займатися політикою, але через рік був убитий групою бойовиків-есерів за звинуваченням у співробітництві з владою і зраді революції. Впродовж десятиліть словосполучення «піп Гапон» у масовій свідомості асоціювалось виключно як «шпигун царської охоронки» і «провокатор», що насправді, м’яко кажучи, не відповідало істині. Про вкорінення подібного міфу подбали як та ж сама царська охоронка (не без активної участі якої і був убитий Гапон), так і більшовики (хто такий «піп Гапон» за радянських часів добре знали навіть  учні середніх класів). Лише останнім часом з’явились серйозні наукові дослідження і публікації фахівців, які розвіюють міф про цю цікаву і разом з тим суперечливу історичну постать. Варто зазначити, що народився Георгій Гапон в с. Білики (нині Кобелякський район, Полтавської обл.). Походив з козацького роду, навчався в Полтавському духовному училищі, потім – в Полтавській семінарії.

50 років з дня смерті Івліна Артура Во (1903-1966), англійського письменника, класика англійської літератури. Автор романів «Занепад і руйнація», «Мерзенна плоть», «Повернення у Брайдсхед», «Сенсація», трилогії «Почесний меч», новел. Автор фундаментальної біографії Івліна Во Селіна Хастінгс зазначає: «Репутація Івліна Во базується на двох засадах: він був одним із кращих стилістів англійської прози ХХ століття, а в житті – надзвичайно важкою людиною». Стосовно першого варто почитати його твори, а стосовно другого, то існує безліч висловлювань письменника, якими він начебто навмисне посилював образ власної монструозності. Так, приміром, Во любив повторювати, що написати гарну книгу набагато складніше, аніж «зробити» дитину (сам був батьком 6 дітей). Хоча, можна підозрювати, що подібний словесний епатаж був не більше ніж маскою – Івлін Во неодноразово наголошував, що головне в людині, а надто вже в публічній – стиль, маска, манера, в якій вона подає себе оточуючим. Ось декілька фраз із щоденника Івліна Во: «Ким ти сьогодні обідатимеш?», «Політики торгують, приховуючи цінники», «Політик – не той, хто прагне влади, задля того, аби здійснювати політику, яку вважає необхідною, а той, хто проводить політику, задля здобуття влади». Або ще епізод з життя Івліна Во: якось на початку 60-х років Во ліг у лікарню на обстеження. Виявилось, що в сусідній палаті лежав Рандольф Черчілль (син прем’єр-міністра, бойовий приятель Івліна Во, разом вони воювали в Хорватії у партизанів Тіто) – чоловік галасливий, нав’язливий, любитель добряче випити. Лікарі знайшли у Рандольфа Черчілля пухлину в легенях. Після операції з’ясували, що пухлина доброякісна. Во сказав: «Ось тріумф сучасної науки: знайти у Рандальфа єдине доброякісне місце – і одразу ж його видалити». Помер Івлін Во рано – на 63 році життя. Був ранок Пасхальної неділі. Друзі-католики сприйняли це як добрий знак для його посмертного існування. Хоча, церква відіграла, так би мовити, не останню роль у смерті письменника: саме тоді проходив Другий Ватиканський собор, що вніс чималі зміни в чин католицького богослужіння – зокрема, дозволив служити літургії національними мовами (замість латинської). Во – естет, фанатик високого стилю, аристократизму в усьому, як ніхто інший розумів, що саме латинь надає католицькій відправі потойбічної урочистості й краси – тому не зміг пережити подібного спрощення.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>