31 березня. Пам’ятні дати

31 березня. Пам’ятні дати

1462
Ukrinform
В останній день березня 1922 року режисером Лесем Курбасом був заснований експериментальний театр українського модернізму «Березіль»

Театр виник із акторських труп «Молодого театру» та «Кийдрамте» (Київський драматичний театр), засновником яких теж був Лесь Курбас. Назва театру походить від найменування першого весняного місяця – березня. До 1926 року театр працював у різних приміщеннях Києва (на Хрещатику № 29, у приміщенні нинішніх театрів ім. Лесі Українки та Івана Франка), а в 1926 році його було переведено в Харків. Курбасу вдалося зробити майже нереальну річ – у вкрай бідних умовах, адже в країні була повоєнна розруха, організувати величезну організацію, в якій майже безкоштовно працювали сотні молодих романтиків – акторів, режисерів, композиторів, техніків сцени, майстрів декорацій, художників. Усі вони були учнями, або просто прихильниками Курбаса. Загалом діяло 6 майстерень «Березоля». У 20-30-х роках курбасівський «Березіль» був для України чимось набагато більшим, аніж звичайний театр. Він був не тільки мистецьким центром, але й дослідно-експериментальним, культурно-громадським осереддям усього українського культурного руху тієї доби. За 15 років своєї активної діяльності Курбас устиг стільки, на що в інших народів йшли століття, й чим займалося не одне покоління митців. По-перше, він європеїзував український театр, розвернувши його з виключно етнографічного напрямку в бік світового театрального мистецтва, а по-друге, він почав ставити нову українську драму – п’єси Миколи Куліша, Майкла Йогансена, Миколи Хвильового. Крім того, Курбас виховав цілу плеяду нових українських акторів, серед яких Й. Гірняк, А. Бучма, Д. Антонович, О. Добровольський, М. Крушельницький, І. Мар’яненко, В. Чистякова, Л. Сердюк та багато-багато інших, яких згодом називали «пташенятами з курбасівського гнізда». У зловісному голодоморному 1933 році, після прем’єри Кулішевої «Маклени Ґраси» «Березіль» заборонили, перейменували на театр Шевченка, а Леся Курбаса, як «ворога народу» і «буржуазного націоналіста», разом з багатьма іншими митцями арештували. Спочатку відправили в московську тюрму НКВС, потім на будівництво Біломорканалу, а в листопаді 1937 році розстріляли у карельському Сандармоху. Репресіям з боку радянської влади піддавалися майже всі «березольці».

Події дня:

31 березня 2015 року, через позбавлення ліцензії російською окупаційною владою, припинив мовлення кримськотатарський телеканал АТR – перший і єдиний у світі кримськотатарський канал. АТR був заснований 1 вересня 2006 року в Криму. Мовлення здійснювалося кримськотатарською, українською, російською та турецькою мовами. З початком російської окупації Криму журналісти каналу зайняли принципову позицію щодо висвітлення подій на півострові (зокрема розповідали правду про репресивні дії окупантів, утиски кримських татар, порушення прав людини), за що неодноразово піддавалися шантажу й погрозам з боку агресора. Зрештою, АТR був позбавлений права мовлення. Завдаючи удару по мовнику, російські окупанти мали на меті дошкулити всьому кримськотатарському народу, але, як зауважила заступник генерального директора телеканалу Ліля Буджурова, «кримськотатарський народ, який пережив Сталіна, переживе й це». У червні 2015 року канал відновив мовлення з Києва.

Ювілеї дня:

420 років від дня народження Рене Декарта (1596-1650), французького філософа, математика, фізика й фізіолога. Заклав основи аналітичної геометрії, запропонував зручну алгебраїчну символіку, запровадив у фізіологію поняття рефлексу, розробив механістичну гіпотезу утворення тіл Сонячної системи тощо. Свої погляди на значення науки, шляхи її розвитку, на методи наукових досліджень Декарт виклав у декількох роботах, головними з яких є «Правила для керування розуму», «Начала філософії», «Світ», «Міркування щодо методу».

130 років від дня народження Тадеуша Котарбінського (1886-1981), польського філософа, логіка.

125 років від дня народження Бориса Васильовича Романицького (1891–1988), українського актора і режисера. Один із засновників, художній керівник (1922-1948) і актор Українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької (з 1944 р. – у Львові). Автор мемуарів «Український театр в минулому і тепер», «Уривки з моїх спогадів» у книзі «Заньківчани». Лауреат Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка (1974).

85 років від дня народження Джона Фаулза (1926-2005), британського письменника-постмодерніста. На сьогодні Джон Фаулз є класиком світової літератури, а його романи друкуються чималими накладами й активно читаються не лише британцями, а й по всьому світу. Найперше і головне враження від його творів? Не можна відірватись. Навіть, незважаючи на чималий об’єм його книжок (іноді до 700 сторінок) та насиченості різного роду алюзіями, адже, як не крути, це постмодернізм. Серед найвідоміших творів Фаулза: «Колекціонер», «Маг» (дехто саме цей роман вважає найсильнішим і найцікавішим твором письменника), «Даніель Мартін», «Жінка французького лейтенанта» (у 1981 році з’явилася доволі сентиментальна голлівудська екранізація; головні ролі виконують Меріл Стріп і Джеремі Айронс), «Личинка», збірка повістей «Вежа з чорного дерева», чудова есеїстика. Прикметно, що Фаулз досить довго не зважувався віддати рукопис свого першого роману «Колекціонер» видавцям. Але одразу ж після його публікації в 1963 році, автор став британською знаменитістю. Фаулз – випускник Оксфорду, зазнав потужного впливу французьких екзистенціалістів. За фахом викладач французької літератури. Викладав у Франції, Греції, Англії. Після успіху «Колекціонера» кинув викладацьку роботу й віддався виключно літературній справі.

70 років від дня народження Олексія Потаповича Логвиненка (1946–2016), відомого українського перекладача з німецької та англійської мов. Завдяки Олексі Логвиненку українці мали змогу читати рідною мовою твори Генріха Белля і Германа Гессе, Фрідріха Дюрренматта і Франца Кафки, Еліаса Канетті та Роберта Музіля, Ґюнтера Ґрасса, Макса Фріша, Джерома Дейвіда Селінджера, Вальтера Скотта, Герберта Веллса та багатьох інших знаних, або й не дуже, письменників. Його перекладацький доробок складається з понад 40 романів і повістей. Родом  Олекса Логвиненко з Черкащини. Випускник факультету іноземних мов університету ім. Т.Г. Шевченка. Працював у різних видавництвах, редакції журналу «Всесвіт». У 1993-1998 роках був одним із засновників і виконавчим директором видавництва «Основи». Останньою великою перекладацькою працею майстра став епохальний роман Германа Броха «Смерть Вергілія». Олекса Логвиненко пішов із життя на початку січня цього року, декілька місяців не доживши до свого 70-річчя. Він є лауреатом літературної премії імені Миколи Лукаша (1993), лауреатом літературної премії Відомства Федерального канцлера Республіки Австрія (2003), лауреатом премії імені Максима Рильського за високохудожні переклади творів зарубіжних авторів (2006).

Роковини смерті:

385 років з дня смерті Джона Донна (1572-1631), англійського поета і проповідника. Донн був молодшим сучасником Шекспіра і гідним його послідовником у царині лірики (сьогодні його ім’я називають одразу за Шекспіровим). Він остаточно звільнив англійську віршотворчість  з-під  влади канонів і стереотипів, переважно іноземних. Починаючи з 1590-х років, вірші Донна розходилися в списках, але прижиттєвої слави відомого поета він так і не зажив. Він був студентом Оксфордського і Кембріджського університетів, вивчав право в корпорації Лінкольнз-Інн, проте, не став ані законником, ані вченим. Замість того він відпливає з лордом Ессексом у 1596 році у військову експедицію проти іспанців. Через два роки  повертається і стає особистим секретарем свого воєначальника, лорда-охоронця Великої печатки Томаса Еджертона. Велося йому там добре, але невдовзі Донн позбувся цієї сінекури, бо викрав племінницю сера Томаса й одружився з нею (майже як Абеляр та Елоїза). Звісно, поважний вельможа розгнівався і викинув шмаркача, який втерся в довіру, а потім втяв такий номер, на вулицю. Десять довгих років подружжя Доннів ниділо у злиднях. Вони жили виключно на пожертви меценатів (їхні імена вдячний поет увічнив у віршах). Проте часи змінилися, чорна смуга в житті закінчилася і, виконуючи волю самого короля Якова І, Донн прийняв сан священика англіканської церкви. Проповіді Донна були центральною подією релігійного життя Англії; в 1621 році він став настоятелем лондонського собору св. Павла; 1630-го став би й єпископом, проте було зрозуміло, що жити йому залишилося дуже мало. 31 березня 1631 року, не доживши до свого 60-ти річчя, Джон Донн помер у Лондоні. Українською мовою твори Джона Донна перекладали Дмитро Павличко, Віктор Коптілов, Леонід Череватенко.

130 років з дня смерті Юзефа Богдана Залеського (1802–1886), польського поета, представника «української школи» в польській літературі.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-