28 березня. Пам’ятні дати

Сьогодні виповнюється 83 роки від дня народження Юрія Романовича Шухевича (1933), відомого українського громадського і політичного діяча, дисидента, Героя України (2006). Народився Юрій Шухевич у с. Оглядове Радехівського району на Львівщині. Син генерал-хорунжого Романа Шухевича, головного командира Української Повстанської армії в 1943-1950 роках. З 1945 року виховувався в Чорнобильському дитбудинку (після арешту матері), потім у Сталіно (Донецьк), звідки втік на Галичину й за чужими документами закінчив там школу. Більше навчатися не довелося – попереду були «радянські університети» - тюрми, заслання, концтабори. Працював електриком. У 1948 році був заарештований у Донецьку, куди приїхав за сестрою (вона була в одному з місцевих інтернатів), і засуджений на 10 років за «зв’язок з підпіллям». 5 березня 1950 року в бою з енкаведистами загинув Роман Шухевич, і 17-річного Юрія в кайданах привезли на впізнання батька. У 1958 році Юрія Шухевича знову засуджують – цього разу на 10 років («антирадянська агітація та пропаганда»), а 1972-го – ще на 5 років тюрми та 5 років таборів суворого режиму. На початку 80-х років він втратив зір, після чого до 1989 року утримувався в будинку інвалідів в Омській області. Вперше його заарештували чотирнадцятирічним, а на волю остаточно він вийшов у 1989-му, у віці 56 років. Загалом у радянській неволі – концтаборах і на засланні, Юрій Шухевич провів понад 40 років. Так режим помстився синові за батька. З 1977 року Юрій Шухевич член Української гельсінської групи, у 1991-1994 роках – голова Української міжпартійної асамблеї, згодом – УНА. Мешкає у Львові на вулиці генерала Чупринки (псевдо Романа Шухевича). «Коли мене посадили вперше, у повоєнні роки, то в нас у таборі, крім українців, були і німці, і поляки, і прибалти. Та ми швидко знаходили спільну мову, бо однаково думали і вболівали за свої вітчизни. Нині ж, коли збираються українські політики, то часто складається таке враження, що один дбає про Росію, другий – про США, а третій спить і бачить свою область від’єднаною від України…», - з сумом констатує Юрій Шухевич.

Ювілеї дня:

215 років від дня народження Карла Христофоровича Кнорре (1801–1883), астронома і геодезиста, першого директора Миколаївської астрономічної обсерваторії (1821-1871). Разом з В.Я. Струве брав участь у геодезичних роботах. Керував гідро- і картографічними роботами на узбережжях Чорного, Азовського і Мраморного морів.

95 років від дня народження сера Дірка Богарда (1921-1999), видатного британського актора кіно і театру, письменника; одного з найяскравіших акторів світового кінематографу 60-70-х рр. ХХ ст.  Знявся у понад 70 фільмах, у тому числі в картинах: «Смерть у Венеції», «Загибель богів», «Нещасний випадок», «Нічний порт’є» та ін. Був одним з улюблених акторів Лукіно Вісконті. «Жоден актор – ні в Європі, ні в Америці – не спроможний передати стільки різноманітних, а часом і протилежних відтінків почуттів, не поворухнувши навіть м’язом на обличчі – лише одним поглядом завжди трохи іронічних і печальних карих очей», - зазначав один з провідних британських критиків після виходу на світові екрани кінематографічного шедевру Вісконті «Смерть у Венеції» (знятого за однойменною новелою Томаса Манна) з Дірком Богардом у головній ролі.

88 років від дня народження Збігнєва Бжезінського (1928), американського політика і політолога, експерта з питань зовнішньої політики, професора, державного діяча. Один із засновників і перший директор Інституту з питань комунізму Колумбійського університету. В 1973–1976 рр. – директор Тристоронньої комісії, що об’єднувала політичних діячів США, Європи і Японії. В 1977–1981 рр. – помічник президента Дж. Картера з національної безпеки. Почесний громадянин ряду міст і почесний доктор різноманітних університетів світу.

80 років тому народився Маріо Варгас Льйоса (1936), перуанський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури (2010), якою його було відзначено за «картографію владних структур та пронизливі картини спротиву особистості, бунту і поразки». Письменник не стоїть осторонь політики – можливо, це риса всіх латиноамериканців – у 1990 році він брав участь у президентських перегонах і програв їх Альберто Фухіморі. Щоправда, тепер Льйоса вважає, що то була його помилка, і не варто було вв’язуватися. Але в політиці він все ж таки чомусь та навчився: «Влада губить уми, руйнує принципи і перетворює людей на маленьких чудовиськ», - таким був висновок письменника. Щодо літератури, то до найкращих романів письменника належать «Місто і пси», «Зелений дім», «Війна кінця світу», «Хто вбив Паломіно Молеро». Написав книгу «Гарсіа Маркес: історія одного боговбивства», а також ряд статей і есе, зібраних у книзі «Проти вітру і хвиль». «У п’ять років я навчився читати і відтоді зі мною нічого більш серйозного не відбулося. Читав я переважно пригодницьку літературу, адже тоді ще не було всіляких коміксів – діти читали тоді тексти. Але коли мені не подобався кінець, то я вигадував щось інше. З того все й почалося», - зауважує письменник в інтерв’ю. Творчість Льйоси неоднорідна. Є речі більш потужні (однією з найліпших є «Місто і пси» - надзвичайно цікава оповідь про життя і звичаї перуанського військового училища; роман спричинив свого часу справжній скандал у Лімі), і менш сильні. Втім, читати твори перуанського письменника справа завжди захоплива. Відкриваючи книгу Маріо Варгаса Льйоси, ви відправляєтесь у далеку, надзвичайно цікаву, часом небезпечну подорож. Яскраві персонажі, карколомний сюжет і плюс до всього неповторний латиноамериканський колорит – складова творів цього нобелівського лауреата. Українською мовою окремі твори Варгаса Льйоси переклали Юрій Покальчук і Анатоль Перепадя. У листопаді 2014 року, за сприяння посольства Іспанії (письменник є громадянином Іспанії, мешкає в Мадриді), Маріо Варгас Льйоса відвідав Україну, побував у Києві й Дніпропетровську. 11 листопада він поспілкувався зі студентами Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка. «Свобода неділима. Неможливо відокремити політичну свободу від економічної, соціальної, культурної… Диктатори не стихійне лихо. Для того щоб створити диктатора, потрібно чимало люду; інколи в цьому беруть участь їхні жертви. Зазвичай диктатори – це малограмотні чиновники. Саме тому в країнах, де обмежений доступ до інформації, література може стати єдиним її джерелом».

Роковини смерті:

75 років від дня смерті Вірджінії Вулф (1882-1941), англійської письменниці і літературного критика, провідної постаті в модерністській літературі ХХ ст. Автор романів: «Подорож у світ», «Кімната Джекоба», «Місіс Деллоуей», «Хвилі»; літературно-критичного есе «Сучасна література».