17 березня. Пам’ятні дати

17 березня. Пам’ятні дати

1310
Ukrinform
Цього дня у 1917 році в Києві було створено Українську Центральну Раду

17 березня 1917 року в Києві було створено Українську Центральну Раду (УЦР) – національний політичний центр, згодом перший український парламент, який керував національно-визвольним рухом українського народу, а потім і відродженою державою – Українською Народною Республікою (УНР). Центральна Рада була створена з ініціативи демократичної української інтелігенції, об’єднаної в Товариство Українських Поступовців, за участю політичних партій України, а також представників робітництва, духовенства, військових, студентів, громадських і культурних організацій. Головою УЦР було обрано Михайла Грушевського, заступниками голови Володимира Науменка та Дмитра Антоновича. Склад Центральної Ради поповнювався і розширювався на демократичній основі. Вже наприкінці липня УЦР налічувала 822 члени. За весь час свого існування Центральна Рада видала чотири Універсали (державно-політичні акти), які визначили етапи Української держави – від автономної до самостійної. Своїм І Універсалом (23 червня 1917 року) УЦР фактично проголосила автономію України. Потім сформувала Генеральний Секретаріат на чолі з Володимиром Винниченком – перший уряд України. Другий Універсал – 16 липня 1917 року, був кроком назад, своєрідним компромісом із російським Тимчасовим урядом. Він проголошував, що остаточно форму автономії України буде вирішено Установчими зборами Росії. Після більшовицького перевороту в Петрограді Центральна Рада ІІІ Універсалом (20 листопада 1917 року) проголосила створення Української Народної Республіки (УНР), з визначенням її у федеральних зв’язках з Росією. Як свідчили результати виборів до Всеросійських Установчих зборів (25 листопада 1917 року), вона мала тоді за собою більшість населення України, оскільки українські партії, що відігравали провідну роль в УЦР (а це були українські есери і соціал-демократи), здобули 75 відсотків голосів виборців (більшовики лише 10 %). Скликаний 17 грудня 1917 року в Києві І Всеукраїнський з’їзд Рад селянських, солдатських і робітничих депутатів висловив повну довіру і підтримку Українській Центральній Раді. Але подальша діяльність Центральної Ради значно ускладнилася протидією місцевих більшовиків і уряду Радянської Росії, яка поставила собі за мету будь-що завадити українській незалежності й не випустити Україну зі сфери своїх інтересів. Фактично вже з кінця листопада 1917 року більшовики почали готуватися до повалення Української Центральної Ради і захоплення влади в Україні. Ленін і Троцький написали «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради», на противагу УЦР у Харкові був сформований радянський уряд (Народний Секретаріат), а Україну було проголошено Республікою Рад. До того ж Росія розпочала проти України відкриту збройну агресію. Саме в цей надзвичайно гострий момент і був обнародуваний (22 січня 1918) ІV Універсал Центральної Ради, яким Україна проголошувалася самостійною державою. Після цього було ухвалено ще ряд важливих законів (про 8-годинний робочий день, земельну реформу, грошову систему, державний герб УНР тощо). Останній її законодавчий акт, прийнятий 29 квітня 1918 року в Києві, ухвалив Конституцію Української Народної Республіки.

З 1762 року ірландці святкують День святого Патріка – релігійне й культурне свято, яке відзначається щорічно 17 березня в день смерті засновника і першого єпископа Ірландської християнської церкви, небесного покровителя Ірландії святого Патріка. До того ж, згідно з легендою, він вигнав з «зеленого острова» всіх зміїв та комарів. Цього дня в Ірландії та в інших країнах, де є ірландська діаспора (наприклад у США, Австралії, Великобританії), проводяться традиційні святкові фестивалі та карнавали.

Ювілеї дня:

160 років від дня народження Михайла Олександровича Врубеля (1856-1910), видатного російського художника. В 1884-1889 рр. жив і працював у Києві. Розписував Кирилівську церкву, відновлював фрески у Софійському соборі (три постаті ангелів у куполі). Створив ескізи для розпису Володимирівського собору. У Києві написав картину «Дівчинка на тлі перського килима» і «Східна казка», а також малюнки – «Портрет М.К. Пимоненка», «Портрет В.Д. Замирала», «Автопортрет», «Етюд жіночої голови». Згодом Михайло Врубель повернувся в Москву, одружився на відомій співачці Надії Іванівні Забілі (її образ художник відтворив у декількох портретах і картині «Царівна-Лебідь»), багато працював, створив чимало видатних творів і свого знаменитого Демона, якого переписував безліч разів. Жодна картина не викликала таких крайніх і протилежних суджень, як саме ця. Багато хто над нею глумився, сміявся, були навіть такі, що й плювалися. У 1901 році в сім’ї Врубелів народився син, якого назвали Савочкою (на честь мецената Сави Мамонтова, який постійно допомагав Врубелю). Маля було надзвичайно вродливе, але з заячою губою. Це дуже вразило Врубеля – великого естета і шанувальника прекрасного. Ніби відчуваючи якусь біду, художник малює надзвичайно яскравий портрет свого малолітнього сина. І далі працює, не покладаючи рук, над портретом Демона. Створює кілька варіантів: «Демон», «Демон, який сидить», «Демон, який летить», «Демон повержений». Йому починають ввижатися кошмари, він чує якісь голоси, втрачає сон. Врубель  поволі божеволіє. Лікарі порадили йому спокій, природу, сільську місцевість. Врубелі їдуть до Києва, щоб згодом переїхати в село неподалік від міста. Але в дорозі на запалення легенів захворів син. У Києві малюк і помер. Його поховали на Байковому кладовищі. Ця трагічна подія стала тим остаточним, найважчим ударом, після якого Михайло Врубель вже не зміг отямитися. Він заслаб іще тяжче, а дружина втратила голос. Врубеля почали відкрито називати божевільним, а його Демона – твором, який не несе добра, а лише – лихо, біду, нещастя. У 1906 році Врубель осліп (останньою роботою, яку він встиг написати, був портрет поета Валерія Брюсова). Він постійно перебував у лікарні для душевнохворих. У рідкісні хвилини просвітління йому хотілося працювати, але жодних сил для творчості вже не було. Помер художник весною. Квітувала природа. Цвів бузок – його улюблені квіти.

17 березня 1874 року народився Августин Волошин (1874-1945), визначний український політичний і культурний діяч Закарпаття, греко-католицький священик. Засновник і керівник Християнсько-народної партії (1922 – 1939); 1938 – 1939 – прем’єр-міністр Карпатської України, 15 березня 1939 року обраний її президентом; після окупації краю Угорщиною емігрував, мешкав у Празі. У 1945 був заарештований радянською контррозвідкою і вивезений до СРСР. 11 липня 1945 року страчений в Лефортовській тюрмі у Москві. Августин Волошин був автором першого на Закарпатті підручника українською мовою, загалом написав і видав власним коштом 42 книги. У 2002 році Августину Волошину було присвоєно звання Героя України (посмертно).

140 років від дня народження Вадима Михайловича Щербаківського (1876-1957), українського етнографа, мистецтвознавця, археолога, педагога. Ректор, професор, академік, дійсний член Української Академії наук і Чеської академії словесності та мистецтв. Професор Українського Вільного Університету (УВУ) у Празі (кафедра археології). У 1929 – 1930 і 1938 – 1943 рр. обіймав посаду декана філософського факультету УВУ; водночас викладав археологію і етнографію в українському вищому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова. Був одним із засновників Українського історико-філологічного товариства в Празі (1923), викладав в Українській Могилянсько-Мазепинській Академії у Львові (1939). В молодості був активним учасником українських соціал-демократичних гуртків, за що неодноразово піддавався арештам, сидів у російських царських тюрмах. Працював у музейних закладах Києва, Полтави, Львова, зокрема, був науковим співробітником Національного музею у Львові (1907-1910). У складі етнографічних і археологічних експедицій об’їздив усю Київщину. Після поразки українських національно-визвольних змагань – в еміграції. Спочатку жив і працював у Празі, потім у Мюнхені (був ректором УВУ в Мюнхені), з 1951 – у Великобританії.

145 років від дня народження Олексія Євгеновича Чичибабіна (1871-1945), українського хіміка-органіка у Франції. Родом з Полтавщини, дитинство минуло в Лубнах. Випускник фізико-математичного факультету Московського університету. На початку 30-х років перебував у відрядженні у Франції, викладав у Коллеж де Франс, де завідував кафедрою хімії. У 1936 році відмовився повертатися до Радянського Союзу, за що був позбавлений не лише звання академіка, але й радянського громадянства. Автор двотомника з органічної хімії, який багато разів перевидавався. По ньому впродовж багатьох років навчалися французькі студенти. Родич відомого поета-шістдесятника Бориса Чичибабіна.

Роковини смерті:

60 років з дня смерті Ірен Жоліо-Кюрі (1897-1956), французького радіохіміка і фізика. Дочка П’єра Кюрі і Марії Склодовської-Кюрі. Дослідження Ірен Жоліо-Кюрі стосуються ядерної фізики, більшість з яких вона провела з своїм чоловіком Фредеріком Жоліо-Кюрі. Лауреат Нобелівської премії з хімії.

40 років з дня смерті Лукіно Вісконті (1906-1976), видатного італійського режисера і сценариста, одного з засновників неореалізму. Автор фільмів: «Земля тремтить», «Рокко і його брати» (1960, спеціальний приз МКФ у Венеції), «Леопард» (1963, головний приз МКФ у Каннах), «Туманні зорі Великої Ведмедиці» (1965, головний приз МКФ у Венеції) «Загибель богів», «Смерть у Венеції» (1971, ювілейний приз МКФ у Каннах), «Людвіг», «Сімейний портрет в інтер’єрі», «Невинний». Займався також і театральними (оперними) постановками. 


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-