11 березня. Пам’ятні дати

Оголошений за пропозицією депутатів Європарламенту в пам’ять жертв теракту в Мадриді 11 березня 2004 року. Цього дня в результаті серії наймасштабніших в історії Іспанії терористичних актів на одній із залізничних станцій загинула 191 особа, майже 2000 людей були поранені. Серед жертв були і 50 іноземців, представники 16 держав. Як з’ясувалося, теракт здійснили міжнародні терористи – вихідці з країн Північної Африки, маючи на меті помститися Іспанії за участь у війні в Іраку. Відтоді минуло 12 років, але терористична загроза для Європейського континенту не зникла, навпаки – стала ще більш зримою й актуальною. Так, наступного, 2005 року були здійснені теракти у центрі Лондона (в метро і автобусі), 2011-го – подвійний теракт у Норвегії, скоєний Брейвіком; того ж року були скоєні теракти в мінському метро; у липні 2012-го в аеропорті болгарського Бургаса був підірваний автобус з ізраїльськими туристами, що прилетіли в Болгарію на відпочинок. Відбулися теракти в Данії. Але наймасовішими стали минулорічні теракти в Парижі – спочатку в редакції журналу Charlie Hebdo, а потім теракти 13 листопада, під час яких загинули 130 людей і 352 особи було поранено. Загалом з часів існування Євросоюзу, на його території від рук терористів загинуло майже 6 тисяч осіб. Сумна статистика жертв терористичних актів зростає з року в рік. Змінюються назви терористичних угруповань («Аль Каїда», «Хезболла», «Ісламська держава»), обличчя виконавців, але незмінною залишається злочинна й підступна сутність тероризму з її ненавистю і екстремізмом, зі здатністю до мімікрії, зі спробами посіяти в суспільстві паніку, страх, викликати відчуття безпорадності. Тероризм став однією з найсерйозніших загроз, якій піддаються люди, живучи у модерних суспільствах. Сьогодні європейці вшановують пам’ять усіх тих, хто загинув у результаті терактів як у Європі, так і в усьому світі, а також висловлюють підтримку тим, хто втратив своїх близьких, рідних, знайомих, хто живе в суспільстві з важкими психічними і фізичними травмами – наслідками трагічних подій. Звісно, що ніхто й ніколи не зможе компенсувати родинам втрату їх близьких, але солідаризуватися в біді – наш людський обов’язок. Українці завжди приєднується до подібних акцій, адже, на жаль, добре знають, що таке тероризм.

День відновлення незалежності в Литовській Республіці. В цей день у 1990 році Верховна Рада Литовської Республіки прийняла Акт про відновлення незалежної Литовської держави та виходу її зі складу СРСР. Таким чином, Литва стала першою із радянських республік, яка проголосила свою незалежність. Щоб змусити Литву відмовитись від виходу з СРСР, у січні 1991 року у Вільнюс були введені радянські танки і війська спеціального призначення. 11-13 січня сталася кривава спроба державного перевороту - під час штурму вільнюського телецентру частинами радянської армії було вбито 14 його захисників. Лише у вересні 1991 року, після невдалого серпневого путчу у Москві, СРСР погодився визнати незалежність Литви.

Події дня:

75 років тому (1941) Конгрес США з ініціативи президента Франкліна Делано Рузвельта схвалив Закон «Про передачу у позику або в оренду зброї та воєнних матеріалів» (Закон про ленд-ліз), що передбачав передачу у позику або в оренду озброєнь, боєприпасів, стратегічної сировини, продовольства країнам-союзникам по антигітлерівській коаліції в період Другої світової війни 1939-1945 рр. Поставки по ленд-лізу одержали 42 країни, на загальну суму 49 млрд. доларів. 7 листопада 1941 року дію цього закону було поширено на СРСР (поставки США в СРСР складали на 30 вересня 1945 року 9,8 млрд. доларів).

5 років тому (2011) на північному сході Японії стався землетрус магнітудою 9,0 балів який став найбільшим у цій країні за весь час спостережень. Епіцентр лиха знаходився в 373 кілометрах на північний схід від Токіо на глибині 24 кілометрів. Землетрус викликав потужне цунамі, яке накрило територію загальною площею 561 кв.км. Кількість загиблих склала близько 16 тисяч осіб, 93% з яких стали жертвами гігантської хвилі. Землетрус і цунамі також стали причиною аварії на АЕС «Фукусіма», розташованої в однойменній префектурі. За оцінками Світового банку, збиток, який завдало це стихійне лихо японській економіці, не враховуючи аварію на АЕС, склав 235 мільярдів доларів.

Ювілеї дня:

200 років від дня народження Олександра Степановича Афанасьєва-Чужбинського (1816-1875), українського письменника, історика, мовознавця, етнографа, одного з яскравих представників української романтичної поезії 40-60-х років ХІХ століття. Найвідомішими є його романсові, інтимні поезії, перейняті щирим почуттям («Шевченкові», «Прощання», «Безталання», «Є.П. Гребінці» та ін.). Вірш «Скажи мені правду, мій любий козаче» став народною піснею. Афанасьєву-Чужбинському належать прозові твори з провінційного, військового і столичного життя. Уклав «Словарь малорусского наречия», високо оцінений Іваном Франком. Народився Олександр Степанович на Полтавщині в сім’ї дрібного поміщика. Навчався в Ніжинському ліцеї. Служив у Білгородському уланському полку (1836-1843), потім вернувся в Україну. У 1843 році познайомився з Шевченком, 1845-1846 супроводив поета в подорожі по Лівобережній Україні. З 1847 служив у канцелярії воронезького губернатора, був редактором неофіційної частини газети «Воронежские губернские ведомости». Брав участь в етнографічній експедиції морського міністерства по півдню Російської імперії. Після повернення з експедиції жив у Петербурзі, заснував газету «Петербургский листок» (1864), працював відповідальним редактором сатиричного журналу «Искра» інспектором шкіл грамотності, завідував музеєм Петропавлівської фортеці. Помер і похований у Петербурзі. Цьогорічний ювілей митця відзначається на державному рівні, відповідно до Постанови ВРУ від 2 лютого 2016 року.

95 років від дня народження Астора П’яцолли (1921-1992), аргентинського композитора, аранжувальника. Збирався стати класичним музикантом, а став найзнаменитішим сучасним автором і виконавцем музики танго в усіх його формах: традиційній, джазовій, роковій, камерній і симфонічній. Автор понад 300 танго, мелодій до кінофільмів (у т.ч. до фільмів «Генріх ІV», «Джин і Поль», «Передостанній», «Армагеддон», «Танго. Гардель у вигнанні» (премія «Сезар», 1986), музики до театральних вистав і балетів. Його твори в репертуарі видатних солістів і колективів.

85 років від дня народження Руперта Мердока (1931), всесвітньо відомого американського підприємця австралійського походження, медіамагната, власника найбільшої транснаціональної газетно-журнальної монополії News Corporation, мультимільйонера. До медіаімперії Мердока входять телеканали, кінокомпанії, книжкові видавництва, мережі кабельного і супутникового телебачення, журнали і газети в США, Австралії, Європі, Латинській Америці, Азії та Тихоокеанському регіоні. Серед найвідоміших брендів, що належать магнату – 20th Century Fox, Fox Television, Harper Collins Publishers, Dow Jones & Company (видавець The Wall Street Journal) та інші. Народився Руперт Мердок у Мельбурні. Здобув освіту в Оксфорді. У 1952 році його батько (журналіст і видавець) помер, залишивши після себе невеличку збиткову газету. 21-річний Руперт повернувся на батьківщину й взявся за справу. Невдовзі він почав скуповувати мало не всі невеликі видання у різних австралійських містах, а в 1964 році заснував першу загальнонаціональну газету Австралії – The Australian. У 1968 році була зроблена перша купівля за кордоном – Мердок придбав News of the World. До середини 70-х років ЗМІ, що належали Мердоку, стали потужною силою, провідником консервативної політичної агітації. Компанії Мердока були консолідовані в створену ним корпорацію News Corporation (News Corp.), названу на честь його першої газети. З 1979 року Мердок був генеральним директором корпорації, а згодом, у 1991 році, став головою ради директорів. У 1970-х роках Мердок здійснив чергову експансію у США, придбавши газету The New York Post і журнал New York Magazine. У Великобританії під його контролем опинилися газети The Sun, The Times і The Sunday Times. Медіамагнат провадив доволі жорстку політику з найму, не бажав рахуватися з позицією медіапрофспілок. У 1980-х роках у Великобританії він звільнив декілька тисяч чоловік, в результаті чого перетворився в одну з найненависніших для британських лівих постатей. У тих таки 80-х, Мердок вийшов на американський ринок телебачення. У 1996 році розпочав роботу канал Fox News, що висвітлював новини з консервативних позицій. Британські ЗМІ Мердока зазвичай підтримували консерваторів, а в США – переважно республіканців. Хоча, як справжній ділок такого масштабу, Мердок у бізнесі ніколи не керується власними політичними уподобаннями чи смаками – він орієнтується виключно на поточну ситуацію, як економічну, так і політичну. Медіамагнат традиційно входить до сотні найбагатших людей планети. Його статки сягають приблизно 10 мільярдів американських доларів. З 2000-х років час від часу виникають скандали, пов’язані з його іменем. Найгучніший розгорівся в 2011 році й був пов’язаний з газетою News Of The World. Виявилося, що приватні детективи на замовлення видання стежили за знаменитостями, жертвами терактів, а також за сім’ями військових, котрі загинули у воєнних операціях в Афганістані та Іраку. Видання було закрите, але по діловій репутації Мердока було завдано відчутного удару. Нещодавно світові ЗМІ знову згадували ім’я медіамагната. На початку березня 84-річний підприємець взяв четвертий шлюб, одружившись з колишньою коханою Міка Джаггера - Джеррі Холл.

65 років від дня народження Домінік Санда (1951), французької актриси кіно і фотомоделі, однієї з найпомітніших актрис 70-х років минулого століття. Зіграла у багатьох фільмах, які на сьогодні є класикою кінематографа («Конформіст», «Двадцяте сторіччя», «Сади Фінці-Контіні», «Кімната в місті»). Знімалася у Бертолуччі, Вісконті, Ліліани Кавані, Вітторіо Де Сіки, Жака Демі. В кіно дебютувала в кінострічці Робера Брессона «Покірлива» (1969, за повістю Ф. Достоєвського). У 1976 році отримала нагороду «Краща актриса» на МКФ у Каннах (за роль у фільмі «Спадщина Феррамонті»). У 1977 році Луї Маль зняв документальний фільм-портрет «Домінік Санда, або Спрямована фантазія». Народилася актриса в аристократичній паризькій родині, але в «золотій клітці» їй було затісно, дівчина мріяла про творчу професію. В 16 років тендітна білявка з ангельською зовнішністю залишила батьківський дім, вступила в Школу образотворчих мистецтв, вийшла заміж. Щоправда, шлюб був не тривкий – за два роки розпався. Аби не повертатися додому, Домінік Санда почала зніматися для глянцевих журналів. Апогеєм її фешн-кар’єри стала зйомка для Vogue. Її портрет на журнальній обкладинці помітив славетний Робер Брессон і запросив на зйомки. Метр був вражений не лише красою, але й талантом Домінік Санда, її здатністю майже миттєво перевтілюватися у будь-кого. Відтоді й почалася її кінокар’єра. Варто зауважити, що актриса активно грає й на театральній сцені. Нині мешкає у Буенос-Айресі. Не є прихильницею пластичних операцій. Найцікавіші її кінороботи, безумовно, у фільмах Бертолуччі – «Конформіст» і «Двадцяте сторіччя» - старе якісне кіно з виразним нарративом, красивим кадром та незабутніми обличчями.