2 березня. Пам’ятні дати

2 березня. Пам’ятні дати

1301
Ukrinform
Сьогодні роковини трагедії в поліському містечку Корюківці - наймасштабнішої за кількістю жертв трагедії на окупованих територіях за весь період Другої світової війни

1-2 березня 1943 року сталася трагедія поліського містечка Корюківка, що на Чернігивщині, де гітлерівці знищили майже 7 тис. мирних громадян. У матеріалах до Нюрнберзького процесу Корюківську трагедію визначено як найбільше масове знищення місцевого мирного населення на окупованих територіях за весь період Другої світової війни. Розправа над безневинними людьми у Корюківці за кількістю жертв перевищує білоруську Хатинь, чеське Лідице, французький Орадур. За радянських часів інформація про цю трагедію замовчувалася – на думку тодішніх ідеологів режиму, вона кидала тінь на радянських партизанів, адже саме за їхню діяльність нацисти покарали безневинних мешканців Корюківки. Відомо, що саме в районі Корюківки зародився партизанський рух, який з вересня 1941 року очолив Олексій Федоров, майбутній командир Чернігівсько-Волинського партизанського з’єднання. Незадовго до розправи в Корюківці, в лютому, нацисти спалили сусідні села Гуту Студенецьку, Тихоновичі, частину Перелюбів. Саме тоді партизанське з’єднання Федорова повернулося з Брянщини й розпочало збір продовольства в навколишніх селах, вчинило кілька дрібних акцій проти окупантів. У ніч на 27 лютого 1943 року гарнізон Корюківки, який складався переважно з угорських солдатів, було розгромлено. Одночасно були влаштованя диверсії на залізничній станції, підірвані майстерні, склад пального, ешелон і міст. Миритися з подібним нацисти не могли, тому вранці 1 березня 1943 року за наказом генерала Хойзенберга каральний загін оточив Корюківку й заходився винищувати мирне населення. Людей зганяли в приміщення ресторану, земвідділу, театру, клубу, поліклініку, дитячу консультацію, школи, на церковне подвір’я. Партіями по 50-100 осіб жертв розстрілювали, незважаючи на стать і вік. 2 березня набиті трупами будинки почали підпалювати, але вбивства тривали. До кінця дня містечко було знищено вщент. Як розповідають свідки, 9 березня гітлерівці ще раз поверталися на згарище для остаточної зачистки. За офіційними даними, на момент трагедії партизанські загони Федорова розміщувались поблизу Корюківки і налічували близько 5,5 тисяч чоловік, але жодної допомоги мирним жителям не надали, хоча каральні загони СС налічували не більше 300-500 чоловік. За роки Другої світової війни це найбільша за кількістю жертв трагедія в одному населеному пункті.

Події дня:

2 березня 1923 року «концертом, що відбувся під орудою Л. Штейнберга, благополучно розпочала свою діяльність Держфілармонія», – так пише про подію, що відбулася у колишньому Купецькому зібранні, її очевидець – музичний критик М. Шипович. З 1927 року Державна філармонія працювала у столиці України Харкові, а в 1934 – повернулася до Києва, який знову став столицею. Свого постійного приміщення у цього творчого колективу не було. Концерти і музично-лекторійна робота проходили у різних залах і робочих клубах. У 1937 році при Держфілармонії під керуванням Натана Григоровича Рахліна став працювати Державний симфонічний оркестр.

15 років тому (2001) в Україні, в Інституті хірургії і трансплантології АМН, вперше була проведена операція з пересадки серця людині, її здійснив Борис Тодуров.

Ювілеї дня:

157 років від дня народження Шолом-Алейхема (справж. – Рабинович Шолом Нохумович; 1859-1916), відомого єврейського письменника. Писав переважно на ідиш. Народився в Переяславі Полтавської губернії (нині Переяслав-Хмельницький Київської обл.), до 1905 року жив в Україні. Згодом виїхав до США. Найбільш відомими є повісті «Тев’є-молочник», «Хлопчик Мотл», оповідання. Псевдонімом (який дослівно означає «Мир вам!» – традиційне єврейське вітання) підписався в 1883 році під оповіданням «Вибори». Микола Бажан зауважував, що сторінки безсмертних творів Шолом-Алейхема наповнює «Безсмертна людяність… і ніякими антисемітськими вигуками її не заглушити, ніяким цвинтарним попелом її не приховати». А ще називав письменника Великою людиною, котра могла розповідати про важливі, великі речі дуже простими, звичайними словами. Ім’я Шолом-Алейхема не забуте – чимало киян пам’ятає блискучу виставу «Тев’є-Тевель» (п’єса Григорія Горіна за мотивами творів Шолом-Алейхема) театру ім. Івана Франка, де головну роль Тев’є-Тевеля геніально зіграв незабутній Богдан Ступка.  

140 років від дня народження Мирона Михайловича Кордуби (1876-1947), українського історика, бібліографа, публіциста, письменника. Навчався у Львівському і Віденському університетах. Професор Варшавського університету, з 1944 року – професор і завідувач кафедри історії південних і західних слов’ян Львівського університету. Автор ряду наукових праць, соціально-побутових оповідань («Святий вечір», «Грядуще покоління»). Прозу Мирона Кордуби високо оцінили Іван Франко та Осип Маковей. Переклав кілька повістей і оповідань Мопассана, працював над перекладом «Фауста» Ґете.

134 роки тому народився український письменник, співець сільської голоти Архип Юхимович Тесленко (1882–1911). Автор реалістичних оповідань «Хуторяночка», «За пашпортом», «Школяр», «Наука», повісті «Страчене життя». Виступав також як публіцист (кореспонденції до київських газет «Рада» та «Село»). Прожив сповнене гіркоти надто коротке і нещасливе життя: його переслідували одвічні злидні, хвороби, влада. За участь у селянських заворушеннях (у грудні 1905 р.) його два роки тримали в лохвицькій та миргородській тюрмах, потім були два важких етапи у Вятську губернію. Дорогою письменник захворів на тиф і півтора місяця пролежав у пересильній московській тюрмі – Бутирці, яка славилася своїм жорстоким режимом. Тут відкрився у Тесленка активний процес туберкульозу, який і привів його згодом до передчасної смерті. Під час хвороби Тесленкові допомагали Грінченки та відомий меценат, поміщик Євген Харлампійович Чикаленко. Останній клопотався, аби Тесленка оглянув земський лікар, і йому було надане відповідне лікування (щоправда, з того нічого не вийшло – лікар вимагав грошей, у лікарні за письменником ніхто не доглядав, так і поїхав додому помирати).

35 років від дня народження Брайс Даллас Говард (1981), американської актриси, відомої за фільмами М. Найт Ш’ямалана («Таємничий ліс», «Дівчина з води»), а також за фільмами «Людина-павук 3», «Прислуга», «Термінатор-4», «Мандерлей», «Світ Юрського періоду» тощо. Її батько Рон Говард – відомий кінорежисер (зняв, приміром, «Аполлон-13» та «Ігри розуму» з Расселом Кроу в головній ролі), акторами є її дід і дядько. Брайс Даллас Говард – випускниця Школи мистецтв Нью-Йоркського університету, знімається з юнацьких років. Відвідувала консерваторію Стелли Адлер. Актриса доклала чимало зусиль задля того, аби її не вважали «татусевою донечкою» й не могли звинуватити в експлуатації родинних зв’язків чи батькового імені у побудові власної кар’єри. І їй це вдалося. На початку 2000-них вона грала в театральних постановках на Бродвеї. Це була класика світового театру: Шоу, Шекспір, Чехов, а також мюзикли. Нині актриса мешкає у Лос-Анджелесі з чоловіком Сетом Гейблом (теж актор) і двома дітьми. Товаришує з Наталі Портман. У скандалах і бурхливих романах не помічена. Одна з центральних її ролей, без сумніву, роль Грейс у «Мандерлеї» Ларса фон Трієра. Як відомо, Трієр запросив Брайс Даллас після того, як у зйомках відмовилася брати участь Ніколь Кідман. Пересічний глядач знає її за четвертим «Термінатором», «Дівчиною з води» та нещодавнім «Світом Юрського періоду».

Роковини смерті:

365 років з дня смерті Данила Нечая (рік н. невід. – 1651), українського військового діяча періоду Хмельниччини (полковник брацлавський (1648–1651), одного із сподвижників Б. Хмельницького. Козаки полку на чолі з Нечаєм брали участь у Пилявецькій битві 1648 року, у Збаразькій облозі 1649 та Зборівській битві 1649. Восени 1650 року під час походу селянсько-козацького війська проти союзника Речі Посполитої молдавського господаря Лупу, передові українські полки під командуванням Нечая оволоділи Яссами. Після повернення з Молдавії козаки Брацлавського полку на чолі з Нечаєм охороняли західні кордони визвольної території. Загинув Нечай у бою під час нападу польсько-шляхетського війська на містечко Красне. Про Нечая український народ склав пісні («Ой, з-за гори високої» та ін.). Між теперішніми селами Красним і Черемошним, де за переказами, похований Нечай, йому встановлено пам’ятник.

25 років з дня смерті Сержа Генсбура (Люсьєн Гінзбург; 1928-1991), французького шансоньє, кінорежисера і актора, виконавця власних пісень. Його пісні входили до репертуару Франса Галля, Жюльєт Греко, Брижіт Бардо, Ванесси Параді. Знімався у фільмах «Самсон», «Бос», «Я тебе люблю». Режисер, сценарист, композитор, виконавець головної ролі у фільмі «Шарлотта назавжди». Володар премії «Сезар» за музику до фільму «Еліза» (1996). Народився головний французький бунтар і романтик у родині єврейських емігрантів. Майже всі родичі Генсбура по батьковій лінії мешкали у Феодосії, дехто – в Харкові. Після більшовицького перевороту талановитий піаніст змушений був шукати притулку у Франції. Там і народився Серж. Не диво, що друзі називали його «ексцентричним російським євреєм». Не менш відомою, можна сказати не менш скандально відомою, була історія кохання між Сержом Генсбуром і Джейн Біркін, яка впродовж останнього часу традиційно входить до топової п’ятірки «кохань ХХ століття». Француз і британка познайомилась на знімальному майданчику фільму «Слоган». За декілька місяців з’явився їхній первісток – скандально відома пісня Je t'aime ... Moi Non Plus («Я кохаю тебе ... Я теж ні»; 1968). Пісня була сповнена зітхань, стогонів і відвертих сексуальних натяків, тому й не диво, що її заборонили у декількох країнах і в Ватикані зокрема, як глибоко аморальний твір. Їхня перша зустріч була подібна ударові блискавки – глянувши одне на одного, вони одразу все зрозуміли. Вони були разом 12 років. Золота доба їхніх стосунків тривала приблизно 7 років. Потім Серж почав пити. Як згадує брат Джейн Біркін Ендрю, Серж завжди був душею компанії, але коли починав пити, то на світ з’являлася його меланхолія – темна й важка. «Мене не надто дратувало його пияцтво… Навіть з п’яним Сержем я, принаймні, міг грати у шахи – він грав у них пречудово, і коли він був п’яний, я інколи міг навіть вигравати у нього, але як поводитись у цій ситуації жінці, дружині, я не знаю… Він став пити по-страшному», - згадував Ендрю. Незабаром з’явився новий претендент на руку і серце Джейн – Жак Дуайон – молодий і вродливий режисер. Серж жодним чином не протестував. Натомість запросив «розлучника» до ресторану. «Гадаю, він чудовий», – тільки й сказав він Джейн. Серж завжди присвячував чимало пісень Біркін. Після розлучення він писав абсолютно всі пісні тільки для неї. Це був найпродуктивніший період його творчості і найдивовижніших пісень. Він помер у 62. Донька Джейн Біркін і Сержа Гінсбура Шарлотта стала відомою актрисою («Цементний сад», «Леммінг», «Антихрист», «Німфоманки»). Сьогодні вона – найзнаменитіша напівфранцуженка-напіванглійка у світі. «Мої батьки… Вони були диявольськи красивою парою…», - резюмує вона.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-