Олійник та Столярова. Через мільярд років після Врадіївки
Патрульний міліціонер Сергій Олійник, який у гонитві за божевільним БМВ влучив кулею в пасажира, сидить у залі суду у сталевій клітці. А Ростислав Храпачевський, водій авто, який влаштував смертельні перегони по нічному Києву і, можливо, знаходився, як пишуть ЗМІ, у стані наркотичного сп'яніння, -
Ще три роки тому бестселерами YouTube були сюжети, зняті відеореєстраторами Дорожнього контролю про те, як круті хлопці опускають злодійкуватих даішників. Сьогодні хіт дня - відео поліцейського патруля, який майстерно в'яже знахабнілого качка біля станції метро Лук'янівська.
І в коментарях до нього більшість водіїв дії поліції схвалюють.
Ще три роки тому вся Врадіївка вийшла на вулиці проти свавілля міліції. А 21 лютого 5 тисяч киян зібралися на Софіївську площу, протестуючи проти несправедливості відносно співробітника поліції.
Таке відчуття, що з часів Врадіївки пройшло не менш як мільярд років еволюції. Що нас так змінило?
Звичайно, причина - сама Національна поліція. У неї (не у всю, а тільки в патрульну) прийшли нові люди - зі свіжим поглядом і, будемо сподіватися, новими цінностями. Вона отримала кредит довіри від суспільства. Але сталося ще одне: метаморфоза сталася в самому суспільстві і його ставленні до охоронців закону як державної інституції.
Можливо, за ці два роки ми зрозуміли, як крихкі наші незалежність і державність, який важливий порядок на вулицях і мир у суспільстві? Ми знаємо, що всі ми грішні, і, не приведи боже, якийсь патрульний може стрельнути і в нас. Але якщо не дати карт-бланш поліції, порядки у місті і країні встановлюватиме свавілля.
Тепер про Марію Столярову. Здавалося б, шеф-редактор інтерівських «Подробностей недели» і громадянка Росії ні в кого не стріляла, від закону не тікала, просто матюкнулася недоречно у прямому ефірі. Важко сказати, про що вона думала, коли СБУ-шники відворяли її з крвїни. Напевно, про те, які неєвропейські ці бандерівці, жодної поваги до свободи слова - взяли і «заклали» у СБУ. А ось ми відчуваємо це все по-іншому: для нас її нецензурщина і була пострілом - безкровним, але дуже болючим. Адже вона цілила в те, що нам особливо дорого.
Задоволеність швидким звільненням від Столярової затьмарилася досадою: яким чином ця людина взагалі могла працювати у нас на телебаченні? Куди дивилася Служба безпеки України?
Останнє питання задається не вперше. На початку лютого ми могли прочитати в Інтернеті про самовдоволене обличчя відомого луганського сепаратиста Сергія Корсунського, який проводив час у столичній кав'ярні. До ЛНР він після цього, як відомо, не добіг - був упійманий СБУ на Полтавщині. Але в громадськості до спецслужб ті ж самі претензії: чому відвертий ворог так нахабно і безтурботно поводився у самому серці України? І де була СБУ?
Питання резонне. Але місія нездійсненна. Знайти серед 40 мільйонів сотню запеклих сепаратистів - це як голку в копиці сіна. Хіба що за кожним громадянином України приставити спостерігача або агента, і кожен телефон прослуховувати, і кожне кафе переглядати. Це ж яку спецуру потрібно мати! У Росії подібний монстр зростає і пучится. А ось чи потрібен він нам? У справжньому демократичному суспільстві, як мені здається, саме суспільство і має пильнувати, відстежуючи ворогів. Що ми, власне кажучи, у цих двох випадках і маємо.
Коли автор цих рядків у середині нульових був у Вашингтоні, його попереджали: американці дуже законослухняний народ, але цього ж вимагають від усіх. А тому співпраця з поліцією, а, по-нашому кажучи, доносительство вважається там не мерзенним, а навіть дуже гідним діянням. У ті дні дотримувалися суворих заходів після терактів у ньюйоркському метро, і довелося бути свідком як мінімум двох випадків такої пильності. У першому випадку їде в метро араб, який здався схожим на розшукуваного терориста. Хтось зателефонував прямо з вагона, і на наступній станції в нього увірвалися поліцейські і скрутили бідолаху. Буквально наступного дня підозру в американців викликав пасажир, людина, яка сідала в літак - одразу кілька американців повідомили про дивну поведінку людини в поліцію, і її висадили.
Небайдужість громадян у боротьбі зі злочинністю має своє коріння, пояснили вашингтонські колеги-журналісти. Секрет у тому, що кожен американець пишається своєю державою, бачить у ній спільний дім, спроектований і побудований предками. А хто з нас допустить неподобства у власному будинку, щоб хтось щось підривав на кухні, або намагався продати сусідам задешево наші спільні меблі?
У нас в Україні для багатьох все ще не так ясно. Ми вже ведемо громадянське полювання на зрадників і сепаратистів, але не повідомляємо у національну поліцію про сусіда, який торгує зброєю з фронту, про далекого родича, який заробляє рекетом, і начальника-корупціонера. Ми ще не відчуваємо їх чужими, не відчуваємо небезпеку від їхньої діяльності для країни. Особливо якщо бандитизмом, шахрайством та хабарництвом займаються люди в камуфляжі і з легендарними шевронами. У згаданому вище конфлікті на Лук'янівці - між патрульними і нервовим качком, який ледь не задавив пішохода і обіцяв кинути гранату, у поліції не було беззастережної підтримки. «Натовп, шо зібрався, був незадоволений тим, що поліцейські вилучили зброю»,- писало одне ЗМІ. А все тому, що порушник порядку назвався бійцем батальйону «Айдар». Це збило з пантелику.
Це і зараз залишається надзвичайно чутливою проблемою.
І суспільству ще належить усвідомити, що будь-яка революція народжує тисячі субпасіонаріїв, які використовують революційний бренд з меркантильною метоюх. І хоч би які вони були харизматичні і симпатичні, цей тип людей завжди вступав, вступає і вступатиме в конфлікт із законом. І якщо їх не приборкати, закон ніколи не переможе. І ще багатьом треба буде прозріти і побачити головну відмінність нової поліції від старого «беркута», незважаючи на те, що і ті, й інші, здавалося б, діють від імені держави. Просто треба раз і назавжди зрозуміти - той «беркут» працював на чужу державу. А поліція - захищає наш дім, який ми самі зводимо, в якому жити нашим дітям. Повинна захищати. Можливо, тому Хатія Деканоїдзе і зверталася саме до суспільства після суду над ним - не допустити інквізиції над поліцією. І це звернення до нас за допомогою не може не гріти нам душу, і ми вже починаємо щось розуміти. Все-таки мільярд років - він і є мільярд.
Правда, і у патрульного Олійника громадськість знайшла скелет у шафі. І це правильно, що знайшла. Все має бути по справедливості: за гріхи проти активістів Автомайдану він повинен бути покараний, а у справі про вбивство з необережності під час затримання машини, в якій цілком могли бути особливо небезпечні злочинці - має бути виправданий. Хоч би як намагалися перешкодити цьому суди і прокурори, які ведуть війну з поліцією. Я думаю, він буде прощений.
Євген Якунов, Валентина Сямро.Київ.
