Олійник та Столярова. Через мільярд років після Врадіївки

Олійник та Столярова. Через мільярд років після Врадіївки

1456
Ukrinform
Три роки тому Врадіївка вийшла на вулиці проти свавілля міліції. А 21 лютого кияни зібралися на Софійську площу на захист поліції.

Патрульний міліціонер Сергій Олійник, який у гонитві за божевільним БМВ влучив кулею в пасажира, сидить у залі суду у сталевій клітці. А Ростислав Храпачевський, водій авто, який влаштував смертельні перегони по нічному Києву і, можливо, знаходився, як пишуть ЗМІ, у стані наркотичного сп'яніння, - гуляє на волі. Ще три роки тому ми б раділи, що «мусора-вбивцю» запроторили в СІЗО, а, можливо, і називали б Храпачевського героєм (як називали батька та сина Павличенків).

Ще три роки тому бестселерами YouTube були сюжети, зняті відеореєстраторами Дорожнього контролю про те, як круті хлопці опускають злодійкуватих даішників. Сьогодні хіт дня - відео поліцейського патруля, який майстерно в'яже знахабнілого качка біля станції метро Лук'янівська.

І в коментарях до нього більшість водіїв дії поліції схвалюють.

Ще три роки тому вся Врадіївка вийшла на вулиці проти свавілля міліції. А 21 лютого 5 тисяч киян зібралися на Софіївську площу, протестуючи проти несправедливості відносно співробітника поліції.

Таке відчуття, що з часів Врадіївки пройшло не менш як мільярд років еволюції. Що нас так змінило?

Звичайно, причина - сама Національна поліція. У неї (не у всю, а тільки в патрульну) прийшли нові люди - зі свіжим поглядом і, будемо сподіватися, новими цінностями. Вона отримала кредит довіри від суспільства. Але сталося ще одне: метаморфоза сталася в самому суспільстві і його ставленні до охоронців закону як державної інституції.

Можливо, за ці два роки ми зрозуміли, як крихкі наші незалежність і державність, який важливий порядок на вулицях і мир у суспільстві? Ми знаємо, що всі ми грішні, і, не приведи боже, якийсь патрульний може стрельнути і в нас. Але якщо не дати карт-бланш поліції, порядки у місті і країні встановлюватиме свавілля.

Тепер про Марію Столярову. Здавалося б, шеф-редактор інтерівських «Подробностей недели» і громадянка Росії ні в кого не стріляла, від закону не тікала, просто матюкнулася недоречно у прямому ефірі. Важко сказати, про що вона думала, коли СБУ-шники відворяли її з крвїни. Напевно, про те, які неєвропейські ці бандерівці, жодної поваги до свободи слова - взяли і «заклали» у СБУ. А ось ми відчуваємо це все по-іншому: для нас її нецензурщина і була пострілом - безкровним, але дуже болючим. Адже вона цілила в те, що нам особливо дорого.

Задоволеність швидким звільненням від Столярової затьмарилася досадою: яким чином ця людина взагалі могла працювати у нас на телебаченні? Куди дивилася Служба безпеки України?

Останнє питання задається не вперше. На початку лютого ми могли прочитати в Інтернеті про самовдоволене обличчя відомого луганського сепаратиста Сергія Корсунського, який проводив час у столичній кав'ярні. До ЛНР він після цього, як відомо, не добіг - був упійманий СБУ на Полтавщині. Але в громадськості до спецслужб ті ж самі претензії: чому відвертий ворог так нахабно і безтурботно поводився у самому серці України? І де була СБУ?

Питання резонне. Але місія нездійсненна. Знайти серед 40 мільйонів сотню запеклих сепаратистів - це як голку в копиці сіна. Хіба що за кожним громадянином України приставити спостерігача або агента, і кожен телефон прослуховувати, і кожне кафе переглядати. Це ж яку спецуру потрібно мати! У Росії подібний монстр зростає і пучится. А ось чи потрібен він нам? У справжньому демократичному суспільстві, як мені здається, саме суспільство і має пильнувати, відстежуючи ворогів. Що ми, власне кажучи, у цих двох випадках і маємо.

Коли автор цих рядків у середині нульових був у Вашингтоні, його попереджали: американці дуже законослухняний народ, але цього ж вимагають від усіх. А тому співпраця з поліцією, а, по-нашому кажучи, доносительство вважається там не мерзенним, а навіть дуже гідним діянням. У ті дні дотримувалися суворих заходів після терактів у ньюйоркському метро, і довелося бути свідком як мінімум двох випадків такої пильності. У першому випадку їде в метро араб, який здався схожим на розшукуваного терориста. Хтось зателефонував прямо з вагона, і на наступній станції в нього увірвалися поліцейські і скрутили бідолаху. Буквально наступного дня підозру в американців викликав пасажир, людина, яка сідала в літак - одразу кілька американців повідомили про дивну поведінку людини в поліцію, і її висадили.

Небайдужість  громадян у боротьбі зі злочинністю має своє коріння, пояснили вашингтонські колеги-журналісти. Секрет у тому, що кожен американець пишається своєю державою, бачить у ній спільний дім, спроектований і побудований предками. А хто з нас допустить неподобства у власному будинку, щоб хтось щось підривав на кухні, або намагався продати сусідам задешево наші спільні меблі?

У нас в Україні для багатьох все ще не так ясно. Ми вже ведемо громадянське полювання на зрадників і сепаратистів, але не повідомляємо у національну поліцію про сусіда, який торгує зброєю з фронту, про далекого родича, який заробляє рекетом, і начальника-корупціонера. Ми ще не відчуваємо їх чужими, не відчуваємо небезпеку від їхньої діяльності для країни. Особливо якщо бандитизмом, шахрайством та хабарництвом займаються люди в камуфляжі і з легендарними шевронами. У згаданому вище конфлікті на Лук'янівці - між патрульними і нервовим качком, який ледь не задавив пішохода і обіцяв кинути гранату, у поліції не було беззастережної підтримки. «Натовп, шо зібрався, був незадоволений тим, що поліцейські вилучили зброю»,- писало одне ЗМІ. А все тому, що порушник порядку назвався бійцем батальйону «Айдар». Це збило з пантелику.

Це і зараз залишається надзвичайно чутливою проблемою.

І суспільству ще належить усвідомити, що будь-яка революція народжує тисячі субпасіонаріїв, які використовують революційний бренд з меркантильною метоюх. І хоч би які вони були харизматичні і симпатичні, цей тип людей завжди вступав, вступає і вступатиме в конфлікт із законом. І якщо їх не приборкати, закон ніколи не переможе. І ще багатьом треба буде прозріти і побачити головну відмінність нової поліції від старого «беркута», незважаючи на те, що і ті, й інші, здавалося б, діють від імені держави. Просто треба раз і назавжди зрозуміти - той «беркут» працював на чужу державу. А поліція - захищає наш дім, який ми самі зводимо, в якому жити нашим дітям. Повинна захищати. Можливо, тому Хатія Деканоїдзе і зверталася саме до суспільства після суду над ним - не допустити інквізиції над поліцією. І це звернення до нас за допомогою не може не гріти нам душу, і ми вже починаємо щось розуміти. Все-таки мільярд років - він і є мільярд.

Правда, і у патрульного Олійника громадськість знайшла скелет у шафі. І це правильно, що знайшла. Все має бути по справедливості: за гріхи проти активістів Автомайдану він повинен бути покараний, а у справі про вбивство з необережності під час затримання машини, в якій цілком могли бути особливо небезпечні злочинці - має бути виправданий. Хоч би як намагалися перешкодити цьому суди і прокурори, які ведуть війну з поліцією. Я думаю, він буде прощений.

Євген Якунов, Валентина Сямро.Київ.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-