1 березня. Пам’ятні дати

1 березня. Пам’ятні дати

1363
Ukrinform
Два роки тому Росія прийняла рішення про застосування своїх збройних сил на території України

Два роки тому, 1 березня 2014 року, Рада Федерації РФ підтримала звернення президента Росії Володимира Путіна про дозвіл на застосування збройних сил Російської Федерації на території України, мотивуючи це «захистом прав російськомовних громадян». Це був черговий етап кремлівського сценарію з окупації України, розпочатого, по суті, ще 20 лютого, коли на території Криму з’явилися перші «зелені чоловічки». Як відомо, вже 27 лютого урядові будівлі Криму були захоплені російськими спецназівцями. Де факто чобіт окупанта вже давно топтав українську землю, але російському керівництву знадобилося рішення Ради Федерації, аби надати хоча б якоїсь юридичної легітимності в очах якщо й не світу, то хоча б власних громадян. Самопроголошений «голова Ради міністрів АР Крим» Сергій Аксьонов звернувся до Путіна посприяти у «забезпеченні миру і спокою» на території Криму. 1 березня російський президент направив до Ради Федерації пропозицію про введення російських військ у Крим. Цього ж дня Рада Федерації під головуванням Валентини Матвієнко о 17:20 (шокуюче дійство відбувалося у відкритому режимі) одностайно проголосувала за введення російських військ на територію України, і в Крим зокрема. Завершилося «шоу» «бурхливими оплесками» в кращих традиціях СРСР. Далі теж все пішло за заздалегідь розробленим Кремлем планом. 16 березня 2014 року відбувся «референдум» про статус Криму, на якому за російськими офіційними даними 96,77% жителів АРК та міста Севастополь проголосували за возз’єднання відповідних територій з Російською Федерацією. 17 березня Верховна Рада АРК проголосила незалежність Республіки Крим, а 18 березня у Георгіївській залі Московського Кремля Президент Росії Путін спільно із самопроголошеним керівництвом Криму підписали Договір про прийняття його до складу Росії. 21 березня Рада Федерації Росії прийняла закон про ратифікацію Договору від 18 березня та закон про утворення нових суб’єктів федерації – Республіки Крим та міста федерального значення Севастополь, закріпивши анексію цих регіонів Росією. Проте, вже у червні 2014 року російський президент «запропонував» Раді Федерацій скасувати постанову про застосування російських військ на території України; дозвіл був, звісно ж, відкликаний, але то був лише черговий трюк Путіна (російська пропаганда подала його як «акт доброї волі»), адже відомо, що найкривавіші бої на Сході України за участю російських військ тривали влітку 2014 року, та й потім.

Всесвітній день цивільної оборони. Відзначається в день набрання чинності 1 березня 1972 року Статуту Міжнародної організації цивільної оборони.

У Болгарії починається «Місяць весни» – найдовше народне свято. Його символом є  «мартениці» – різноманітні прикраси, сплетені з червоних та білих ниток. З 1 березня і до кінця місяця болгари, за давнім звичаєм, дарують рідним та близьким ці своєрідні талісмани, які вважаються запорукою щастя та довголіття. Аналогічне свято – Мерцишор святкують у Молдові та Румунії.

Події дня:

95 років тому (1921) на Донбасі відкритий перший вищий навчальний заклад - Донецькі вищі педагогічні губернські курси, які згодом, шляхом реорганізації, стали Луганським національним університетом імені Тараса Шевченка. На сьогодні університет переживає не найлегші часи – виш знаходиться в евакуації, уже втретє за всю історію закладу. Наразі ректорат, значна частина трудового та викладацького колективу знаходяться у м. Старобільську (Луганська область).

15 років тому (2001) набрав чинності додатковий Протокол про заборону клонування людини до Конвенції про захист прав людини і людської гідності в галузі застосування біології і медицини, прийнятої 4 квітня 1997 року (підписаний 12 січня 1998 року на європейській конференції національних комітетів з біоетики в Парижі).

15 років тому (2001) всупереч протестам усього цивілізованого світу, керівництво руху «Талібан» почало знищувати доісламські і буддійські історичні пам’ятки, що складали художній і культурний спадок Афганістану. Одними з перших постраждали дві стародавні гігантські статуї Будди в провінції Баміан, вирізьблені у скелі (53 і 38 м), які вважалися культурним надбанням людства.

Ювілеї дня:

130 років від дня народження Оскара Кокошки (1886-1980), австрійського художника, драматурга чеського походження, одного з найяскравіших представників австрійського експресіонізму. Писав картини в різкій, напруженій манері. Пейзажі вирізняються ліризмом і кольоровою насиченістю. Оскара Кокошку називали «диким дитям Відня» – він завжди був провокативним, непередбачуваним і надзвичайно запальним, що власне і видно по його картинах. Його не жалував Франц-Йосиф. «Що це за потворство?», - запитав августійший монарх, побачивши якусь із картин Кокошки на виставці й насупився; художника-початківця одразу ж виключили зі школи й позбавили стипендії. Але митця обожнювала віденська богема. Він був у шлюбі з удовою Густава Малера Альмою Малер. Одна з його найвідоміших картин – «Наречена вітру» (1914), присвячена саме Альмі – фатальній жінці з важкою поставою й густим темним волоссям, яка відіграла значну роль у житті багатьох відомих австрійських митців. Кокошка написав картину вже після розлучення, яке пережив надзвичайно важко. Після того він воював на фронтах Першої світової війни, був поранений, зазнав всесвітнього тріумфу і майже забуття, тотального безгрошів’я. Нацисти оголосили його мистецтво «дегенеративним», і привселюдно спалювали полотна. Художник змушений був утікати від «коричневої чуми» спочатку в Чехію, потім у Британію. Останні роки свого життя він мешкав у затишній Швейцарії. На ту пору нацизм із моди вийшов, натомість знову повернулася мода на Кокошку. Сьогодні його картини знаходяться у провідних музеях і приватних колекціях світу. В рік смерті 94-річного художника Федеральним урядом Австрії була заснована премія імені Оскара Кокошки (Oskar-Kokoschka-Preis), одна з найбільших і найпрестижніших австрійських нагород у царині сучасного мистецтва.

70 років від дня народження Олександра Васильовича Галуненка (1946), льотчика-випробувача Авіаційного науково-технічного комплексу ім. О.К. Антонова, першого Героя України (1999). Олександра Галуненка знають не тільки в Україні, але й в усьому світі, адже він увійшов в історію світової авіації як командир екіпажу і провідний льотчик-випробувач літака Ан-225 «Мрія», створеного в КБ імені О. Антонова. Галуненко вперше підняв у небо суперлайнер і після повного циклу льотних випробувань демонстрував його на численних авіаційних виставках, зміцнюючи тим самим авторитет і світове визнання України. А після того, як на «Мрії» встановив 234 світові рекорди (в одному польоті – 110, в другому – 124), його ім’я було занесене до Книги рекордів Гіннесса. Особливий інтерес у спостерігачів викликали польоти Ан-225 спільно з космічним кораблем багаторазового використання «Буран» «на спині». Всі, хто знайомий зі специфікою льотної роботи, захоплювалися неперевершеною майстерністю льотчика, який успішно виконував таке надважке завдання. Народився майбутній ас у селі Троїцьке Мелітопольського району Запорізької області. Дворічним залишився сиротою, на його долю випало важке повоєнне дитинство. Хлопчика виховували дідусь та бабуся, а після сьомого класу, побачивши, що стареньким вже не під силу його утримувати, прийняв відповідальне рішення: пішов до сусідного села й оформився до місцевого інтернату. Надалі він змінив їх кілька, але всюди йому траплялися добрі люди, які наставляли на правильний шлях, дарували ласку та любов. Після школи Олександр Галуненко закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків, Ленінградський інститут авіаційного приладобудування, Школу льотчиків-випробувачів Міністерства авіаційної промисловості СРСР. Понад 30 років свого життя він присвятив праці на АНТК ім. Антонова, тому й не дивно, що колектив цього підприємства він вважає своєю другою сім’єю.

60 років від дня народження Далі Грібаускайте (1956), президента Литовської Республіки (2009; переобрана на другий термін у травні 2014). Вона стала першою жінкою-президентом Литви і першою переобрана на другий термін поспіль на найвищу державну посаду Литви. Комісар Єврокомісії з бюджету і фінансового планування (2004–2009), міністр фінансів Литви (2001–2004), віце-міністр закордонних справ (2000–2001) і віце-міністр фінансів (1999–2000). Хтось називає її «Балтійською Маргарет Тетчер», хтось порівнює з не менш «залізною» Меркель, але для більшості литовців вона – типовий self made man – людина, котра сама себе зробила, а ще – втілення розуму, далекоглядності, дипломатичної гнучкості, а коли треба – незламної принциповості та рішучості. Народилася Даля Грібаускайте у Вільнюсі (Литва). Випускниця Ленінградського держуніверситету за фахом «політекономія». У 1992 році навчалася за програмою для керівників у Джорджтаунському університеті (Вашингтон, США). Доктор соціальних наук. У великій політиці – з початку 90-х років. Починала керівником програм в уряді Литви, очолювала департамент з європейських справ у міністерстві міжнародних економічних відносин Литви. Брала участь у переговорах, щодо вступу Литви до ЄС. В 1993 році обіймала посаду директора економічного департаменту міністерства закордонних справ Литви. Була єврокомісаром у Брюселі, відповідала за фінансове програмування і бюджет Європейського союзу. У 2005-му тижневик European Voice визнав Грібаускайте комісаром року за зусилля з реформування бюджету ЄС. Грібаускайте нагороджена багатьма урядовими нагородами й відзнаками, як своєї країни, так і інших держав. Крім литовської вільно володіє англійською, французькою і російською. Має чорний пояс з карате. Президент Литви відома своєю безкомпромісною позицією щодо агресивної політики путінської Росії та всебічною підтримкою України й українців у нелегкий час випробувань.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-