Тому опанування критичним мисленням, що є доволі тривалим процесом, який для кожного громадянина чи верстви населення протікає із різною швидкістю та наслідками, є найбільш очікуваним та визначальним антидотом до тривалого та всюдисущого процесу зомбування, застосованого російської державною пропагандисткою машиною. Дослідники та експерти розходяться у твердженнях - роками, десятиліттями чи століттями потрібно рахувати час згубного ментального впливу Москви. Відповідним і буде час повернення до адекватного сприйняття реальності.

- Пане Сергію, а як відрізнити звичайний стан омани людини від психічного стану абсолютної жертви пропаганди? Можливо, останнім необхідне спеціальне лікування?

- Тут варто пригадати роботу «Психологія народів та мас» Густава Ле Бона, одного із засновників такої академічної зараз науки як соціальна психологія. Це хрестоматійний твір, де, власне, доведено, що людина у натовпі та людина наодинці - два різних феномени. Захворіти ми можемо разом, а от видужувати, чи точніше докладати зусилля, доведеться більшою мірою кожному самостійно. Це аналогічно тому, як легко у метро підхопити вірус грипу, а лікуєшся ти вже сам, удома, коли за тебе піклується лише вузьке коло найближчих людей.

- Пане Сергію, в Україні немає чітко визначеної, законодавчо схваленої інформаційної стратегії. Коли і ким вона може бути розроблена? Щоб ви порадили владі у формуванні інформстратегіі, зокрема, з точки зору безпеки?

- Зазначу, що така стратегія і формується, і втілюється одночасно, уповні із стандартами постмодерного часу та глобального інформаційного суспільства. Головним маркером такого стану є не існування відповідних законодавчих чи нормативних документів, системи державних установ на чолі із Міністерством інформаційної політики, а, скоріше, той факт, що навіть за від'ємних стартових можливостей Україна, на думку більшості експертів, таки не програла інформаційної війни, хоча зазнала болючих тактичних поразок у низці регіонів.

У дискусії про майбутнє інформаційної безпеки країни мені доводиться презентувати представників наукових та експертних кіл, проте, маю зазначити, що суб'єктність держави, поряд із громадянином та суспільством, у процесі інформаційного захисту та розвитку - це річ об'єктивна і неминуча. Маю зауважити, що участь держави у питаннях інформаційної сфери залишається полем, де точаться дебати, фіналу яким не видно. Єдиної, узгодженої позиції серед експертів, громадських діячів і державних службовців тут швидко й годі чекати. Висуваються різні аргументи: від необхідності жорстко стати на захист національних інтересів у ворожому оточенні до абсолютизації свободи слова як теми, що табуйована для обговорення.

Формування Експертної ради при МІП засвідчило, що держава на виконання своїх зобов'язань звертається до експертного товариства з проханням надати наукову, організаційну та інтелектуальну допомогу у реалізації спільної мети - визначенні пріоритетів та механізмів побудови сучасної інформаційної безпеки України.

Ліна Клепач, Київ.