Сійм Каллас, естонський політик, реформатор
Для реформ потрібні програма, консенсус еліт, народу і - рішучість
25.02.2016 10:11 1357

- Скажіть, як вам вдалося уникнути такої небезпеки, звичайної для пострадянських країн, як олігархізація?

Тонути в довгих дискусіях небезпечно - просто закриється вікно можливостей

- Цікаве питання... торік я був в Україні, в Києві, читав у вас лекції про естонські реформи. І цю тему теж обговорювали - коли дивишся назад, легко бути розумним... Важливо, що ми дуже хотіли піти з Радянського Союзу. На відміну від інших, що заявляють про реформи країн, національна еліта у нас була єдина в окресленні мети: ринок, демократія, ЄС, НАТО. Це все було консенсусно. Інший важливий пункт - таймінг. Під час реформ потрібно мати не тільки чітко поставлені і підтримувані більшістю цілі, але і слід діяти швидко, рішуче. Тонути в довгих дискусіях небезпечно - просто закриється вікно можливостей. Пам'ятаю, МВФ нам навіть рекомендував почекати з грошовою реформою. Але ми відмовилися і провели її, тому що розуміли: народ чекає від нас чітких, ясних рішень. Останнім часом Я багато думав над цим питанням, дивлячись на різні приклади. Чехія, Угорщина, Україна у різні моменти історії втрачали темп і втрачали хороші можливості. Ще важливий момент - принципи приватизації. У нас це була реституція - повернення власності її власникам до 1940 року.

ПІДСУМКИ ПРИВАТИЗАЦІЇ НІХТО НЕ ОСКАРЖУВАВ

- А як з іншим майном, підприємствами?

- Тут ми мали перед очима досвід німецької системи Тройханд (Тройханданштальт/Treuhandanstalt - Опікунська приватизаційна рада, яка займалася приватизацією в НДР після її приєднання до ФРН; приватизація була складною, неоднозначною, багато випадків розслідувалися парламентськими комісіями - О. К.). У нас були відкриті конкурси, на підсумки яких ніхто з організаторів не міг чинити ніякого впливу. І з тих пір підсумків цієї приватизації ніхто не оскаржував. Але, об'єктивно кажучи, нам багато в чому було простіше уникнути олігархізації в російському розумінні слова. У нас і грошей таких не було - країна маленька...

- Але олігархи можуть бути не тільки в російському або українському сенсі. Бувають, наприклад, і в молдавському.

- Так, звичайно. І в Латвії є... У нас було чисто і чесно - такого, щоб щось приватизували ні за що, не було. Для приватизації великих об'єктів приходили закордонні інвестиції. Та це все були реальні банківські гроші.

- Після перемоги Революції Гідності минуло два роки. Що б ви могли сказати про нинішню ситуацію в Україні?

- Я розумію ваше питання. Але і ви зрозумійте мене. Якщо я зараз почну докладно говорити на цю тему, то це буде ковзання по поверхні, переказ чужих статей, що було б не зовсім правильно... Так, між іншим, естонська преса пише про Україну досить детально і зі знанням справи. Принаймні, якщо взяти за зразок ВПС, то в наших медіа українську тему розуміють краще, глибше... Так от, я сьогодні не хочу критикувати Україну, хоча помилки, недоліки - словом, приводи для критики є. Мені просто дуже хочеться, щоб в Україні на всіх рівнях усвідомили: ви самі господарі своєї долі. При правильних діях, ви знайдете в Євросоюзі багато друзів і ще більшу підтримку. Але... можливо тут справа ще й у ментальності. У естонців ментальність маленької країни. У нас завжди було відчуття, що ми самі повинні все зробити, повинні бути першими відмінниками», щоб нас кудись прийняли. А у великих країн дещо інше розуміння. Скажімо, Польщі теж здавалося, що у Євросоюзу має бути якесь особливе ставлення до неї. Трохи інакше, по-іншому, але здається, що щось подібне зараз є і в Україні, коли здається, що Євросоюз винен їй більше, ніж вона Євросоюзу.

- Так, але перетворювати країну після 70 років радянської влади, 20 років олігархії, що так спотворили ментальність, християнську етику, етику приватної власності, дуже важко. Зрозуміло, Україна повинна реформуватися енергійніше. Але чи розуміє все це «нова Європа» і чи може вона пояснити «старій Європі» всі складності цього процесу?

- Так, звичайно. Може - і пояснює. І мені здається, там багато хто розумє.

- У вас було багато різноманітних і цікавих робіт. Наскільки допомагало в такій багатоплановості те, що ви отримали широку університетську освіту в знаменитому Тарту, у часи Лотмана?

- Ну, в політиці дійсно не все просто. Багато критики, ти часто викликаєш чиєсь невдоволення. Деколи це складно психологічно. Іноді робиш помилки. Я теж не все робив правильно. А деколи просто немає однозначно позитивного рішення. І потрібно вибирати кращий варіант з 2-3 не дуже хороших. Тут важлива психологічна готовність до прийняття рішення, і тоді в цьому знаходиш задоволення... Взагалі, на мій погляд, не політика брудна сама по собі. А є нечистоплотні люди в політиці. Просто вони більше на увазі, і про них більше знають. Але подивіться на інші сфери життя! А що в культурі, в мистецтві менше інтриг? Ні. Нещодавно читав про одну народну артистку СРСР. Вона була не настільки талановита, щоб отримувати в театрі, в кіно такі ролі, а потім такі нагороди, які отримувала. Але домагалася їх інтригами. Однак люди не знали про це, оскільки бачили тільки яскраву артистичну картинку... Ні, бруду в політиці не більше, ніж в інших сферах життя. Але, погоджуся, що є типажі, для політики дійсно дуже небезпечні. По-перше, це люди, дуже вже жадібні до влади. Ну і ті, хто хочуть на ній багато заробити. Гроші і голоси - це різні речі. Валюта політика - його голоси. А хочеш заробити багато грошей - іди у великий бізнес.

- Ви згадали про театр, кіно. Це не випадково?

- Так, я люблю театр. Ми з дружиною кожен рік присуджуємо театральну премію за висвітлення історичної теми. Досить велика сума на це йде - моя парламентська пенсія. Люблю симфонічну музику. А ось кінематографом не дуже цікавлюся. Телевізор взагалі не дивлюся. Багато читаю.

- Дуже цікаво. Хто ваші улюблені автори?

- Наприклад, Людмила Улицька. Її роман «Даніель Штайн, перекладач» читав російською. Як і Довлатова. Ще у нас в Таллінні є зараз хороший автор - Андрій Іванов.

- Так, знаю. Він недавно отримував премію «Нова словесність» за роман про становлення російського фашизму «Харбінські метелики».

- Ще була хороша французька письменниця Ірен Немировськи. Її батько - діяч російської еміграції. Вона ж як єврейка була арештована в 1942 році і загинула в Аушвіці... Ну і, звичайно, естонські автори. Маті Унт, Арво Валтон. Юхан Війдінг - я його знав. По-моєму, геніальний поет. Пауль-Ерік Руммо. З письменників Тину Иннепалу, Рейн Рауд. З класиків - Аугуст Гайліт, Фрідеберт Туглас. Не знаю, чи скажуть українцям або вам особисто що-небудь ці імена.

- Так. Деяких я знаю. У мене, наприклад, в планах інтерв'ю з сучасним письменником, лауреатом премії імені Фрідеберта Тугласа за кращу новелу.

- Добре... Повторюся, дуже люблю читати. Стільки хорошого. Все цікаво. Не обов'язково нове. Іноді візьмеш якогось улюбленого автора, наприклад Кафку. Перечитаєш, подивишся навколо - як же це все актуально.

Олег Кудрін, Таллінн

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-