24 лютого. Пам’ятні дати

24 лютого. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні національне свято Естонської Республіки – День Незалежності

Саме цього дня 1918 року в Таллінні була ухвалена Декларація про незалежність Естонської республіки – «Маніфест до всіх народів Естонії». До своєї незалежності Естонія йшла тим самим шляхом, що й інші прибалтійські республіки. Здавна естонські землі були об’єктом суперництва Польщі, Росії, Швеції та Данії. Внаслідок Північної війни 1700-1721 рр. територія Естонії була включена до складу Росії. З середини ХІХ ст. почалося потужне естонське національне відродження, на яке російський царат відповів посиленням русифікації та політичними репресіями. Внаслідок історичного зламу (події Першої світової війни) імперія розпалася. Саме тоді й було вперше проголошено незалежність Республіки. Але Росія не мала наміру просто так будь-кого відпускати, тому естонцям довелося воювати за власну незалежність. Лише у грудні 1920 року більшовицька Росія й Естонія підписали договір про взаємне визнання. Після цього Естонія була і парламентською республікою, і президентською. За пактом Молотова-Ріббентропа 1939 року країна потрапила у сферу впливу СРСР. Спочатку на території Естонії було розміщено радянські військові бази, а згодом – у червні 1940, країну було окуповано Червоною армією та включено до складу СРСР. У 1941-1944 рр. відбувалася німецька окупація, а потім знову повернулися «совєти». Майже одразу після встановлення радянської влади тисячі естонців піддалися депортації вглиб СРСР, відбулась імміграція росіян, колективізація сільського господарства. З 1987 року в країні почався рух за економічну самостійність одночасно зі зміцненням національного руху. 16 листопада 1988 року Верховна Рада Естонської РСР ухвалила Декларацію про суверенітет, де вперше в історії СРСР проголошувалось верховенство республіканських законів над загальносоюзними. 8 травня 1990 року Верховна Рада Естонської РСР проголосила Естонську Республіку. Пропозиції Москви зберегти Радянський союз на основі конфедеративної угоди були відкинуті естонським керівництвом. 20 серпня 1991 року в Таллінн прибули підрозділи 76-ї Псковської десантно-штурмової дивізії. Добровольцями була організована охорона Вишгороду в Таллінні (Тоомпеа) і Будинку радіо і телебачення. Народний фронт Естонії на Площі Свободи скликав мітинг, який поставив вимогу підтвердити незалежність Естонії. Цього ж дня Верховна рада Естонії спільно з керівництвом Конгресу Естонії ухвалила рішення «Про незалежність Естонської держави та утворення Конституційної асамблеї», тим самим проголосивши відновлення незалежності Естонії.

Ювілеї дня:

230 років від дня народження Вільгельма Грімма (1785-1863), видатного німецького філолога, одного з основоположників германістики як науки про мову і літературу. Разом з братом – Якобом Гріммом є засновником міфологічної школи у фольклористиці. Брати Грімм видали «Дитячі й родинні казки» та «Німецькі легенди», які перекладено багатьма мовами світу, зокрема й українською.

155 років від дня народження Олексія Миколайовича Лісовського (1861–1934), українського письменника, етнографа і громадсько-культурного діяча. За фахом юрист (закінчив юридичний факультет Новоросійського університету (Одеса)). Служив в Одеській, Харківській судових палатах. З 1890 року був у Миргороді секретарем земського з’їзду, секретарем Полтавської губернської управи. Один з організаторів Товариства любителів симфонічної музики (1897). За подання губернатору протесту проти арешту прогресивних діячів висланий з Полтави. З 1899 року працював в управлінні Катеринославської залізниці. 1905 р. організував страйк залізничників, за що його було ув’язнено. Вийшовши через рік з в’язниці, зайнявся культурно-освітньою діяльністю, читав лекції на історично-літературні і музикознавчі теми. Перед Першою світовою війною оселився в Катеринодарі (тепер Краснодар), працював в управлінні Кубанської залізниці. Автор п’єси «Хто Батька покидає, того Бог карає», досліджень «Нариси вивчення малоросійських дум», «Про малоросійський національний тип», «Біографія і характеристика кобзаря Т.М. Пархоменка». Разом з тим, за редакцією Олексія Лісовського видано «Описание Криворожского рудного бассейна» (1893).  

95 років від дня народження Антона Михайловича Кашшая (1921–1991), українського живописця-пейзажиста, народного художника України (1964). Навчався у Йосипа Бокшая. Серед найвідоміших творів: «Перший сніг», «Перевал», «Пізня осінь», «Туманний ранок», «Весна над річкою», «Гуцульщина».

85 років від дня народження Урі Орлева (1931), єврейського дитячого письменника (народився в Польщі, нині мешкає в Єрусалимі). Автор понад 30 книг, оповідань для дорослих і молоді (в т.ч. «Корона дракона», «Острів на Пташиній вулиці», «Старший брат»), сценаріїв для радіо і телепрограм. Перекладає книги з польської та івриту. Лауреат Міжнародної премії ім. Г.К. Андерсена (1996).

Роковини смерті:

160 років від дня смерті Миколи Івановича Лобачевського (1792-1856), російського математика, творця першої неевклідової геометрії. Його відкриття зробило переворот в уявленнях про природу простору, що понад два тисячоліття базувалися на вченні Евкліда, і значно вплинуло на подальший розвиток математики. Лобачевському належать також праці з алгебри, математичного аналізу й астрономії.

90 років від дня смерті Софії Анастасівни Окуневської-Морачевської (1865-1926), першої жінки-лікаря в Австро-Угорщині, та першої українки Галичини, що здобула університетську освіту. Одна з плеяди великих українок, тих, хто все життя ламав стереотипи, порушував усталені віками звичаї, хто не боявся змінюватися і змінювати світ навколо себе. Народилася Софія Окуневська на Буковині. Здобула медичну освіту в Цюріху. Практикувала у Швейцарії, Чехії, у місті Львові. Дружина відомого польського літературного критика, хіміка і лікаря Вацлава Морачевського. Родичка Наталії Кобринської. Нею захоплювалися Іван Франко і Василь Стефаник. Приятелювала з Ольгою Кобилянською. Саме Софії Окуневській Ольга Кобилянська, тоді ще зовсім не відома письменниця-початківець, завдячувала тим, що почала писати українською мовою. «Заговорила до мене українською мовою, переконуючи, що мені треба писати не по-німецьки, а для свого народу – по-українськи, навчила фонетикою писати, надавала українських книжок», – згадує Ольга Кобилянська в автобіографії. Софія Окуневська і для Ольги Кобилянської, і для інших українських дівчат і жінок стала зразком того, що, попри заборони, закони чи осуд, жінка може досягти омріяної, вищої мети. За свій 61 рік Софія Окуневська встигла зробити чимало, але її особисте життя не можна назвати надто вдалим. Начебто щасливий на початку шлюб розпався у 1918 році. У 1919 сталося ще одне горе – якраз на Різдво наклала на себе руки єдина донька Єва – надзвичайно обдарована дівчина, студентка факультету архітектури в Цюріху. Син Юрій теж помер молодим – у 35 років. Але Софія Окуневська померла раніше – у лютому 1926 року від перитоніту. Після того, як лопнув апендикс, вона потрапила до лікарні аж через два дні, поруч з нею нікого не було. Медичне втручання не допомогло. Почувши сумну звістку, Ольга Кобилянська в статті-спогаді «Д-р Софія Окуневська-Морачевська» наголошувала: «Найкраще і найбільш людське, те, що зробило з неї укінчену жінку, – се була не якась доктрина або якесь «розпочинання» чи «закінчування» якогось діла, чи що, ні – се була величність і сила одинокої душі, що постановила собі за дівочих літ не збуватися своєї жіночності й її гідності, й остала собі в тім вірна до кінця життя».

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-