16 лютого. Пам’ятні дати

16 лютого. Пам’ятні дати

1388
Ukrinform
Сьогодні Національне свято Литовської Республіки – День поновлення литовської державності

16 лютого 1918 року у Вільнюсі на засіданні Держради під керівництвом Йонаса Басанавічюса було одноголосно проголошено про відновлення незалежності Литви як самостійної демократичної держави. Вона була визнана 23 березня 1918 року кайзером Вільгельмом, однак лише у листопаді, після поразки Німеччини у Першій Світовій війні, був сформований перший литовський уряд. Зародження Литовської держави відбулося ще на початку ХІІІ століття, а перші згадки про назву «Литва», сягають 1009 року. Впродовж віків не надто численний литовський народ змушений був боронити власну незалежність від зазіхань більш великих і агресивних сусідів. Так, майже століття, литовці стримували навалу Тевтонського ордену, згодом почалося довге й виснажливе протистояння з Росією. Спочатку з Московією, потім з Російською імперією, більшовицькою Росією, і, зрештою, вже в новітній час, з СРСР. У різний час Литва входила до складу Речі Посполитої та Російської імперії. Територію держави кроїли безліч разів, але литовці не полишали надії на поновленні власної незалежності. Боротьба за незалежність по суті тривала з 1558 року (часи початку Лівонської війни) по січень 1991 року, коли за наказом Горбачова у Вільнюс було введено радянські війська, адже Литва першою з радянських республік проголосила незалежність (11 березня 1990 року), що надзвичайно обурило московських бонз. Тоді на захист своєї держави вийшли тисячі громадян Литви. Як відомо, 13 із них було вбито, а сотні – поранено. Литовці брали активну участь у польських повстаннях; у 1944 році близько 230 тисяч осіб було депортовано до Сибіру і Середньої Азії, а рух «лісових братів» тривав до 50-х років ХХ ст. У сталінських тюрмах і таборах разом із українськими борцями за свободу і незалежність сиділи і їхні литовські побратими. Нині Литва, яка пройшла важкий, послідовний шлях виборювання власної незалежності, всіляко підтримує Україну, яка в ХХІ століті знову зійшлася у смертельному герці з Москвою.

Події дня:

40 років тому (1976) у Барселоні представниками 16 країн була підписана Конвенція про охорону Середземного моря від забруднення (Барселонська Конвенція).  Країни Середземномор’я та Європейське співтовариство прийняли План дій у Середземному морі, першу у світі Програму по регіональним морям під егідою ЮНЕП (Програма Організації Об’єднаних Націй з довкілля). Сьогодні Середземне море – найбільш засмічене море світу. За даними міжнародної організації Greenpeace та іспанського Інституту дослідження світового океану, в кожному кубічному метрі середземноморської води міститься 33 види різних відходів, а у кожному літрі міститься 10 г нафтопродуктів. Щорічно у води Середземного моря зливається, навмисно або випадково, більше 400 тис. тонн нафтопродуктів; на кожен кілометр морського дна припадає більше 1900 різних предметів, які є відходами людської діяльності. Особливу небезпеку для флори і фауни моря становлять відходи з пластмаси, концентрація яких особливо висока біля узбережжя. І справа тут не тільки в тому, що щорічно води Середземномор’я борознять 12 тис. суден, 20% з яких - танкери, - основною причиною забруднення є викиди в море відходів з узбережжя, вважають фахівці.

Ювілеї дня:

270 років від дня народження Йоганна Якоба Вільгельма Хейнзе (Гейнзе; 1746-1803), німецького письменника. Один із відомих представників літературного руху «Буря і натиск», що існував у Німеччині в 70-80-х роках ХVІІІ ст.

195 років від дня народження Генріха Барта (1821-1856), німецького мандрівника, професора Берлінського університету. У 1845-1855 роках досліджував Африку; зібрав багатий географічний, історичний, етнографічний і лінгвістичний матеріал. У 1858-1864 роках вивчав Балканський півострів і Малу Азію.

185 років від дня народження Миколи Семеновича Лєскова (1831–1895), російського письменника, публіциста. Упродовж 8 років жив у Києві, працював в Київській казенній палаті (1849-1857). Добре знав українську мову, фольклор, залишив спогади про Київ. Був особисто знайомий з Т. Шевченком, Марком Вовчком, О. Марковичем. Кілька оповідань написав на українському матеріалі. Автор повістей «Леді Макбет Мценського повіту» (за цим твором Д. Шостакович створив у 1934 році однойменну оперу, поновлену 1962-го під назвою «Катерина Ізмайлова»), «Зачарований мандрівник», «Затаврований ангел», оповідань «Однодум», «Лівша», «Людина на варті» та ін.

110 років від дня народження Віри Францівни Менчик-Стівенсон (1906-1944), першої чемпіонки світу з шахів (1927-1944), найсильнішої шахістки світу 30-х років ХХ ст. Загинула у Лондоні під час нальоту німецької авіації.

90 років від дня народження Джона Шлезінгера (1926-2003), англо-американського кінорежисера, актора продюсера. Зняв понад 20 фільмів, у т.ч. культові кінокартини «Опівнічний ковбой» (премія «Оскар») і «Марафонець», а також фільми «Щось на кшталт кохання», «Брехун Біллі», «Улюблена», «Англієць за кордоном», «Фірма холодного комфорту», «День сарани» та ін. З 1973 року працював також і в Королівському національному театрі (Лондон). Джон Шлезінгер – син єврейського лікаря-педіатра, випускник Оксфорду. В дитинстві мріяв стати архітектором, але під час війни розважав солдат різними фокусами, призвичаївся до акторства, тому в подальшому обрав цю професію. У 50-х роках грав характерні ролі в кіно і в театрі. Працював режисером на Бі-бі-сі, вів цикл історичних передач. Знятий Шлезінгером документальний фільм «Термінал», де йдеться про життя велелюдного лондонського вокзалу Ватерлоо, завоював «Золотого лева» Венеційського фестивалю, що дозволило зняти першу ігрову картину «Така ось любов». Історія про молоду робітничу сім’ю з індустріального міста на півночі Британії, отримала в 1962 році «Золотого ведмедя» МКФ у Берліні. Після цього Шлезінгер знімає в Англії ще декілька фільмів на соціальну тематику, а потім виїздить до США. В Америці режисер знімав усе: драму, мелодраму, трилери, навіть комедію («Ліпший друг», 2000; з Мадонною у головній ролі). Але найвідомішими, безперечно, стали «Опівнічний ковбой», «Марафонець» і «День сарани».

«Опівнічний ковбой» (1969) з Джоном Войтом і Дастіном Хоффманом (роль волоцюги Ріццо одна з кращих в кар’єрі актора) був удостоєний трьох премій «Оскар». Нині вважається одним із найвидатніших кінофільмів в історії. У 1994 році «Опівнічного ковбоя» було включено до Національного реєстру фільмів (38-е місце) Бібліотеки конгресу США. На сьогодні шлезінгерівський «Опівнічний ковбой» не є закам’янілою, вкритою пилом класикою, а залишається надзвичайно живою, емоційною кінострічкою про безпритульні душі, що опинилися на узбіччі життя. Переможці ніколи не цікавили Шлезінгера, він звертав свій погляд на тих, хто програв.

85 років від дня народження Микити Олексійовича Струве (1931), французького русиста, публіциста, літературознавця і видавця у Франції, з 1978 року директора паризького видавництва «YMKA-Press». Головний редактор журналів «Вісник російського християнського руху» і «Le messager orthodoxe». Неодноразово бував у Києві; дарував книги  видавництва «YMCA-Press»  Центральній науковій бібліотеці ім. Вернадського та бібліотеці Київської духовної академії Української Православної церкви.

Роковини смерті:

24 роки з дня смерті Олександра Петровича Оглоблина (1899-1992), визначного українського історика, історіографа і археографа, члена НТШ. Народився у Києві в родині нащадків відомих українських козацьких родів. Після закінчення Третьої київської чоловічої гімназії навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету. У 1926 році здобув науковий ступінь доктора історії української культури (Одеса), а в 1941-у – доктора історичних наук (Москва). Був професором Київського університету, Археологічного інституту, Інституту народного господарства в Києві, Одеського університету. За «український націоналізм» його переслідували органи ДПУ. Під час німецької окупації був головою Київсьої міської управи і членом Української національної ради (вересень-жовтень 1941), згодом директором Музею-архіву в Києві (1942). 1943 року переїхав до Львова. За пропозицією митрополита А. Шептицького працював над оформленням і статутом Церковно-археографічної комісії. У 1944 році емігрував до Західної Європи, а в 1951 – до США. О. Оглоблин був співзасновником та головою Українського історичного товариства (1965-1980), президентом УВАН у США (1970-1979, а з 1988 року – почесним президентом академії), професором Гарвардського університету, почесним членом НТШ у Європі, почесним головою Українського історичного товариства (1981), членом редакційної колегії часопису «Український історик». О.П. Оглоблин є автором понад 700 публікацій з історії України, історіографії, джерелознавства та інших галузей науки. Учений обґрунтував положення про те, що ідея української козацької держави після ліквідації Гетьманщини не вмерла. Одним із перших розшифрував анонім старшинсько-козацького товариства «Літопис Самовидця». Похований у м. Спрінгфілді (США).

16 лютого 1919 року під час гастролей в Одесі на 25 році життя від грипу (тоді лютувала іспанка) померла Віра Холодна (1893-1919; у дівоцтві Левченко Віра Василівна), визначна кіноактриса, одна з найвідоміших зірок доби німого кіно. Народилася у Полтаві; навчалася у балетній студії Большого театру, але невдовзі кинула танці заради модного тоді кінематографа. За 4 роки знялася у понад 50 фільмах, з яких збереглися лише 5 («Міражі», «Життя за життя», «Шахи життя», «Мовчи, смутку, мовчи»). В Одесі в останню путь актрису проводжали сотні людей. Її смерть викликала неймовірний ажіотаж – містом ширилися різноманітні чутки: одні вважали, що акторка не померла, а виїхала на Захід, що замість неї ховають невідому жінку; інші шепотілися, що Віру Холодну отруїли, бо вона працювала на французьку контррозвідку. Хтось заперечував – вона працювала не на французів, а на чекістів. Був ще один варіант чуток – нібито, актрису викрали і вбили, бо на ній було багато коштовних прикрас. Однак, ніяких підтверджень жодній із версій не знайшлося. Та, в яку була закохана не тільки кіно- і фотокамера, але й половина чоловічого населення країни, згасла від підступної хвороби. За кілька місяців помер від тифу і її чоловік Володимир. У вересні 2003 року на вулиці Преображенській, біля будинку, де мешкала актриса, їй було відкрито пам’ятник. Цікавий факт: рідний брат чоловіка Віри Холодної – Микола Холодний, став ученим ботаніком зі світовим ім’ям. Він пов’язав своє життя з Україною, став академіком. На його честь названо Інститут ботаніки імені М.Г. Холодного НАН України.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-