Відвідуючи Росію упродовж 10 років, я не можу бути байдужим до того, що відбувається і там. Але мені досі не зрозуміло ментальне відчуття якогось імперіалізму, яке я інколи бачу у людей, що там живуть. На мою думку, імперіалізм потрібно залишити історії. Це в минулому. Найкращий варіант для розвитку - це взаємна повага, а не наміри контролювати інші нації чи їхні території. Мені шкода від того, що відбувається в РФ, країна потихеньку закривається. Хотілося би, щоб у росіян були нормальні відносини з усіма своїми сусідами. Я не байдужий до долі багатьох людей з цієї країни. Можливо через це мені навіть важливіше займатися проектами в Україні.

- Що ви думаєте про російських діячів культури, мистецтва та кінематографу, які підтримують агресивну політику Путіна?

- Оскільки російська пропаганда потужна, має великий досвід, вона користується великим впливом на російських інтелектуалів. Мабуть багатьом росіянам важко не вірити своїм ЗМІ.

Загалом це явище досить складне. Соціальна еволюція у західних країнах відбулася досить швидко. У Росії, яка має велику історію, власну культуру та традиції, вона відбудеться не так швидко. Там не хочуть, щоб західні цінності мали великий влив на суспільство. На жаль, російські інтелектуали виправдовують цим обмеження свобод, розглядають їх як самозахист.

- А яке ваше ставлення до запровадження Києвом та Заходом санкцій проти Росії?

- Обмеження - це дві сторони однієї медалі. Наведу приклад, до 1995 року у Франції діяв закон, який забороняв проводити ядерні випробування. І коли його дія закінчилася, президент (Жак) Ширак вирішив не продовжувати його і розпочати випробування. Тоді більшість європейських країн засудили політику Франції і бойкотували французькі продукти. У ті часи, як громадянин своєї країни, я обурився, що наші сусіди намагаються вплинути на французьку політику шляхом санкцій. Зараз, краще розуміючи вплив атома на довкілля, я їх би підтримав. Мені зрозуміла така патріотична реакція.

Сьогодні у РФ багато людей сприймають санкції Заходу як агресію проти них. Хоча це не агресія, а реакція на їхню безвідповідальність. Будапештський меморандум, під яким поставили підписи Росія, США та Велика Британія, а згодом Франція і Китай, гарантував безпеку і територіальну цілісність України. Потрібно визнати, що Україна виконала свою частину меморандуму, інші країни повинні дотриматися своїх зобов'язань. Якщо збереження цілісності України під загрозою, то відповідальність Франції та інших країн - зробити усе, щоб надані гарантії було дотримано. Росіяни ж розуміють усе по-своєму. Патріотична реакція, пропаганда у ЗМІ та дії уряду викривляють суть санкцій. Але кожен народ має відповідати за свої дії. Іноді, щоб це усвідомити потрібен час. Це не справа одного дня, місяця, року.

УКРАЇНСЬКА ІДЕНТИЧНІСТЬ - ЦЕ СПРАВЖНІЙ ФЕНОМЕН

- Ви неодноразово відвідували Росію, зняли кілька фільмів про цю країну. Але кілька останніх років, ви захоплюєтеся Україною. Чим ви собі пояснюєте зміну творчих вподобань?

- Справді, упродовж 10 років я бував у Росії. Знімав там фільми про мистецтво, артистів, балет, і помітив, що деякі талановиті артисти є українцями. Коли робив фільм «Балерина» про танцюристів Маріїнського театру з Санкт-Петербурга, одним із моїх персонажів стала Світлана Захарова. Вона народилася в Україні, навчалася хореографії в Києві, у 16 років переїхала навчатися до міста на Неві. У 18 років вона стала прима-балериною цього театру. Сьогодні вона є однією з найвидатніших балерин у світі. Зірки балету Уляна Лопаткіна, Леонід Сарафанов, Денис Матвієнко, Яна Саленко мають українське коріння. Кількість талановитих українців у цій категорії надзвичайно висока. Раніше я також знімав фільм про ностальгічні часи Наполеона, людей, які займаються реконструкцією історичних подій, і познайомився ще з двома талановитими українцями, киянином та севастопольцем. Знімаючи фільми і знайомлячись з українцями, я зацікавився вашою країною, а згодом вирішив приїхати і знайти цікавий сюжет. У цей час стався Майдан. Скажу відверто, я не дуже вірив у перемогу, не вірив, що українцям вдасться змінити президента. Але коли це сталося, я був вражений і дуже пошкодував, що не був тоді з вами.

Українська ідентичність - справжній феномен сучасної історії однієї з європейських країн

На мої плани також мало вплив знайомство з українським тележурналістом та письменником Юрієм Макаровим. З ним я дружу понад 10 років. Два роки тому я мав із Макаровим та письменником Андрієм Курковим розмову в Парижі під час Літературного салону. Обидва є російськомовними, мають російське коріння, але вважають себе українцями. За їхніми словами, звичка жити останні понад 20 років в одній країні, поділяючи спільні цінності, зробила їх, колишніх адептів СРСР, українцями. Це багато в чому змінило хід моїх думок та мої плани. Я вирішив взятися за проект про українську ідентичність. Адже це справжній феномен сучасної історії однієї з європейських країн.

Наприклад, мій рід має вікову історію, мій прадід був італійцем, а решта французи. Питання ідентичності - це для мене дуже стабільне поняття. У мігрантів - це щось інше. І сьогодні ми можемо стати свідками народження цілої нації. Коли багато людей, раптом, розуміють, що вони належать до української нації. І насправді, я був в Україні 14 разів, упродовж 21 місяця відвідав 12 різних міст. І спілкуючись з місцевими мешканцями різних соціальних груп, етнічного походження, я зрозумів, що ваш народ знайшов свою ідентичніть. Я вирішив взятися за цю тему, яку як режисер не маю права ігнорувати.

- Ви сказали, що відвідали багато місць в Україні. Напевно зустрічалися з волонтерами. Що ви думаєте про волонтерський рух в Україні?

- Я був дуже вражений цим явищем. Нічого подібного я ніколи не зустрічав у своєму житті. Я цілком уявив для себе одну з рис української ідентичності - віра в себе, свободу. Мабуть українці, через недоліки всіх урядів, більше розраховують лише на себе і роблять те, на що неспроможна держава. І це надзвичайно. Я познайомився з багатьома українцями, які є частиною волонтерського руху і досі вражений силою їхнього духу, тим, що вони дбають більше про інших, ніж про себе. Спостерігаючи за цими людьми, я з оптимізмом дивлюся на майбутнє України.

- У грудні в Парижі відбувся показ документального фільму «Укропи Донбасу» про українських патріотів-волонтерів на окупованій території Луганщини. Чи бачили ви його, якщо так, що могли би сказати про роботу вашого українського колеги Руслана Горового?

- На жаль, я не потрапив на прем'єру, але я обов'язково перегляну фільм. Мені дуже цікава ця тема. Власне я сам познайомився з волонтерами з Донбасу, які мешкають у багатьох українських містах. Мене здивувало, що луганчани та дончани є великими патріотами України. Мені здається, що попри тяжкі наслідки війни в Україні, мільйон переселенців, чисельні жертви війни, економічні втрати, втрату території, така ситуація насправді допомогла українцям. Вона дозволила багатьом людям зрозуміти себе та свою країну.