9 лютого. Пам’ятні дати
Мета Дня – пропаганда більш безпечного і більш відповідального використання онлайн-технологій і мобільних технологій перш за все серед дітей і молоді. Проводиться з 2004 року в країнах Європейського союзу під патронатом Європейської комісії з інформаційного суспільства і ЗМІ у другий вівторок лютого. Головним координатором Дня безпечного Інтернету в світі є некомерційна організація Insafe (European Safer Internet Network), яка складається з національних центрів, створених за участю Єврокомісії. В Україні День безпечного Інтернету відзначається з 2009 року за підтримки «Майкрософт Україна». Цього дня (й протягом тижня) проводяться різноманітні конференції, круглі столи, «прямі лінії» за участю експертів, спрямовані на популяризацію механізмів безпечної роботи в мережі, обговорюються питання інтернет-етики, загроз протизаконного контенту, а також ведуться дискусії та діалоги з пошуку компромісу між ефективністю та безпечністю використання Інтернету з урахуванням української специфіки. Всесвітній день безпечного Інтернету давно вийшов за межі європейського континенту, на сьогодні його відзначають у понад 110 країнах світу.
Події дня:
20 років тому (1991) у Литві відбувся національний референдум, на якому понад 90 % громадян проголосували за незалежність країни. Через сім місяців, 6 вересня того ж року, країна вийшла зі складу Радянського Союзу - Державна Рада СРСР визнала таки незалежність Литовської Республіки разом з Латвією та Естонією. 17 вересня 1991 року Литва стала членом ООН.
Ювілеї дня:
575 років від дня народження Нізамеддіна Мір Алішера Навої (Алішер Навої; 1441–1501), видатного узбецького поета, мислителя, просвітителя, державного діяча. Писав перською, давньоузбецькою (тюркі) і таджицькими мовами, а також фарсі. Залишив близько 30 збірок віршів (переважно газелей, касид, рубаїв), поем, прозових творів і наукових трактатів. Вершина творчості Навої – «П’ятериця», до якої увійшло 5 поем: «Неспокій праведних», «Фархад і Шірін», «Лейлі і Меджнун» та ін. Навої входив до дервішського суфійського ордену Накшбанді, чиїм девізом було «задовольнятися малим»: він дав обітницю безшлюбності, не мав гарему, вів досить скромний спосіб життя (по суті був монахом).
190 років від дня народження Костянтина Олександровича Трутовського (1826-1893), українського живописця, графіка, творчiсть якого завжди була тісно пов’язана з Украïною. Народився у селі Яковлівка Курської губернії на Східній Слобожанщині. Раннє дитинство провів у маєтку батьків на Харківщині. Навчався у Миколаївському Інженерному Училищі в Петербурзі, де товаришував з Федором Достоєвським, учнем того ж самого навчального закладу. Особисто був знайомий з молодим ще тоді Тарасом Шевченком. Здобувши художню освіту в Академії мистецтв, повернувся до України, де жив, як і у дитячі роки, то в Харківській, то у Курській губерніях. Метою своєї художньої творчості Трутовський вважав зображення звичайного життя українського селянства тодішньої Слобожанщини, життя, що зникало під впливом русифікаторської політики російського царату та зламу старих патріархальних традицій українського народу. Художник жадав зберегти величний світ української духовності хоча б на своїх полотнах. Найкращі його картини: «Тарас Шевченко з кобзою над Дніпром», «Весільний викуп» (обидві зберігаються у Національному художньому музеї України), «Дівчина зі снопами», «Повінь». Трутовський також ілюстрував твори Марка Вовчка, Миколи Гоголя, Тараса Шевченка. Цікавила художника і етнічна межа між зонами розселення українського і російського народів, яка проходила саме через його Курську губернію. Цій темі присвячені дві його картини – «Переселенці в Курській губернії» і «Хоровод в Курській губернії». На першій картині зображені російські селяни, які за наказом уряду переселяються на українські землі. У цей колись веселий і квітучий край вони несуть з собою убозтво і злиденність. На другому полотні – люди у російському народному вбранні танцюють танок біля українських біленьких хат. Так, на думку художника, одна національна культура вбирає у себе елементи іншої національної культури. Всі свої українські картини Костянтин Трутовський мріяв об’єднати в два великих цикли – «Альбом сцен українського життя» (акварелі) та «Живописна Україна». Помер художник на своїй рідній Східній Слобожанщині 17 березня 1893 року.
170 років від дня народження одного з найвідоміших німецьких інженерів і підприємців, конструктора перших автомобілів «даймлер» і «мерседес», «Короля конструкторів» Вільгельма Майбаха (1846-1929). Спочатку співрацював з Готлібом Даймлером, у 1909 році разом із сином Карлом заснував власну фірму Maybach-Motorenbau GmbH. Спочатку компанія займалась виробництвом моторів для дирижаблів «Цеппелін», а після Першої світової війни почалось виробництво знаменитих автомобілів марки Maybach. По смерті Вільгельма Майбаха фірму очолив його син Карл. Під час Другої світової війни Maybach постачав двигуни для танків нацистської Німеччини. У лютому 1945 року завод Maybach у Фрідріхсгафені піддався бомбардуванню американськими літаками, а самого Карла Майбаха арештували і відправили разом з іншими інженерами у Францію, де він займався розробкою надпотужних двигунів на замовлення французького уряду. У 1960 році компанія «Майбах» була придбана концерном Daimler. Протягом кількох десятиріч випускалися нові моделі Maybach люкс-класу, але у 2012 році марка Maybach була ліквідована. Королем авто у люкс-сегменті сьогодні залишається Rolls-Royce.
145 років від дня народження Іполита Івановича Корабльова (1871–1951), українського вченого у галузі бджільництва. Професор Уманського сільськогосподарського інституту. Одночасно завідував створеною ним учбово-дослідною пасікою, яка була центром поширення в Україні знань з бджільництва. Автор ряду книг і багатьох статей з бджільництва.
80 років від дня народження Валерія Валентиновича Мігунова (1936), вітчизняного льотчика-випробувача, заслуженого льотчика-випробувача СРСР, Героя Радянського Союзу (1984), полковника. Працював конструктором-методистом на Авіаційному науково-технічному комплексі (АНТК) ім. Олега Антонова. Народився у Харкові.
Роковини смерті:
135 років від дня смерті Федора Михайловича Достоєвського (1821-1881), автора безсмертних романів «Брати Карамазови», «Біси», «Ідіот», «Злочин і кара», «Записки з Мертвого дому». За свідченням очевидця, похорони письменника стали «справжнім явищем, яке всіх вразило… Можна констатувати, що до того часу ніколи таких похоронів ще не було». Труну приватної особи, колишнього каторжника, супроводжував 30-тисячний натовп (газети називали ще більшу цифру) – видовище для Петербурга і дійсно небачене. Це було справжнє народне єднання. Похоронили Ф.М. Достоєвського на території офіціозної Олександро-Невської лаври. Рідні гадали спочатку поховати його на цвинтарі Новодівичого монастиря (ближче до могили Нєкрасова), але настоятелька зверхньо відмовила, назвавши таку непідйомну для Достоєвських суму за місце, що ті лише руками розвели. Про Лавру навіть і не думали – «не по чину». Але зібралася делегація відданих шанувальників покійного Федора Михайловича, яка пішла з «челобитной» до намісника Лаври митрополита Ісидора. Той холодно відмовив. Церковники індиферентно ставилися до Достоєвського і жодної «духовності» в його творчості не бачили, а часом і взагалі називали його романи «прельстительными». До останньої миті Анна Григорівна Достоєвська не знала, де ховатиме чоловіка, але тут втрутились «высочайшие силы». За те, щоб Достоєвського похоронили саме на території Олександро-Невської Лаври, ходатайствував не хто інший, як сам обер-прокурор Святійшого Синоду Костянтин Петрович Побєдоносцев (а це ходатайство прирівнювалось фактично до наказу) – він чудово розумів Хто помер і Кого ховають. Держава брала на себе всі витрати з організації похорон. Як відомо, Достоєвський в останні роки свого життя не те щоб товаришував, але спілкувався з ультраконсерватором Побєдоносцевим і їхні погляди збігалися в багатьох питаннях. Рішення про поховання Достоєвського в Олександро-Невській Лаврі було політичним рішенням – таким чином, Церква і держава – в першу чергу вони – проводили покійного в останню путь. Цікаво, що похорони єдиного і одвічного суперника Достоєвського Льва Толстого, якого той таки ж Побєдоносцев відлучив від церкви, були підкреслено бездержавними і безцерковними за своєю формою – прямою протилежністю проводів 1881. Але за своїм внутрішнім смислом обидві ці події перегукувалися між собою. Якщо похорони Достоєвського ще могли знаменувати можливість якогось історичного компромісу між російським суспільством і владою, то смерть Толстого і викликані нею маніфестації свідчили про цілковитий і остаточний розрив між урядом і суспільством. До 1910 року будь-які ілюзії зникли, було зрозуміло, що Росія рухається до 1917 року.
15 років з дня смерті Герберта Саймона (1916-2001), американського економіста і соціолога німецького походження, члена Національної академії наук США, одного з творців сучасної теорії управлінських рішень і моделювання соціальних процесів, лауреата Нобелівської премії з економіки (1978). Автор досліджень «Організації» (спільно з Дж. Марчем), «Адміністративна поведінка» і «Нова наука управлінських рішень». Багато з його більш пізніх праць присвячені проблемам штучного інтелекту та комп’ютеризації науки. Свої погляди він характеризував як поєднання «технологічного радикалізму» і «економічного консерватизму», вважаючи, що не існує меж для науково-технічного прогресу в рамках сучасного суспільства. Книги «Науки про штучне» та «Теорія прийняття рішень» були опубліковані російською мовою. «Причина моєї популярності, -наголошував учений, - у тому, що я займаюсь своєю справою».
