5 лютого. Пам’ятні дати

День Рунеберга відзначається щороку 5 лютого в день народження фінського поета, прозаїка, драматурга, есеїста і філософа Йогана Рунеберга (1804-1877), автора слів національного гімну Фінляндії. Всі свої твори Рунеберг писав шведською мовою. Найвідоміший цикл віршів – «Оповідання прапорщика Столя» (присвячений боротьбі шведської армії проти інтервенції Російської імперії 1808-1809); один із віршів цього циклу – «Наша земля» – став гімном Фінляндії. «Оповідання» були надзвичайно популярними і поряд з «Калевалою» Еліаса Леннрота вважаються частиною фінського національного епосу. Образ маркітантки Лотти з цієї поеми надихнув Бертольта Брехта на створення «Матінки Кураж». Цікаво, що в Швеції вже перша збірка віршів Рунеберга була оцінена як літературне явище, яке належало «не тільки за мовою, але й за духом шведській літературі», що викликало відповідну реакцію з боку фінів: «…Співець наш, тільки наш, тільки для Суомі дзвенить його ліра…» (хоча за національністю Йоган Рунеберг швед). Як відомо, Фінляндія впродовж тривалого часу входила до складу Швеції (а потім Російської імперії), але фіни завжди пам’ятали про свою національну ідентичність і плекали мрію про незалежність країни. На пропозицію залишитися у Стокгольмі на вигідному місці, Йоган Рунеберг сказав: «Фінляндія – бідна мати, якій потрібні всі її сини». І принадну пропозицію відхилив. Цього дня в якості святкового атрибута рекомендовано вивішувати національний прапор Фінляндії. А ще є звичай частувати гостей тістечками Рунеберга, виготовленими за фірмовим рецептом дружини поета Фредеріки. Пані Рунеберг була особистістю непересічною – вона не лише була бездоганною господинею, матір’ю 8 дітей, вона ще й писала  історичні романи у стилі Вальтера Скотта (її роман «Пані Катаріна Боє та її доньки», який вийшов друком у 1858 році вважають першим історичним романом у фінській літературі). А щодо класичного рецепту тістечок, то до їхнього складу входить подрібнений мигдаль, цукор, ром, а також обов’язково – малиновий джем. Одна з престижних літературних нагород Фінляндії – премія Рунеберга, теж вручається 5 лютого.

Події дня:

Рік тому, потрапивши в засідку під час виконання бойового завдання в околицях села Широкине Новоазовського району поблизу Маріуполя, загинув Степан Гаврилович Криворученко (1969-2015), капітан Національної гвардії України, командир взводу. «Вуж», саме з таким позивним знали побратими Степана Криворученка, прикрив вогнем своїх товаришів, надав їм змогу вийти з оточення, але сам загинув від міни ворога. Указом Президента України № 176/2015 від 25 березня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», Степана Криворученка нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

45 років тому (1971) з’явився фондовий індекс NASDAQ (абревіатура від англ. National Association of Securities Dealers Automated Quotation). NASDAQ – це американський позабіржовий ринок, що спеціалізується на акціях переважно високотехнологічних компаній (виробництво електроніки, програмного забезпечення тощо). Історія NASDAQ почалась 45 років тому з Національної асоціації дилерів з цінних паперів або скорочено NASD. Тоді з’явились перші задумки, яким чином комп’ютеризувати ринок, який майже століття зводився до «персонального» продажу цінних паперів. У чудово організованому і бездоганно відлагодженому біржовому світі впродовж тривалого часу спостерігалась конкуренція між Нью-Йоркською (найбільшою), Токійскою, Лондонською, Франкфуртською та ще декількома флагманськими біржами. Система перевірена і надзвичайно консервативна. І раптом з’являється амбіційний новачок-суперник, який за якихось 20 років досить енергійно обходить усіх фінансових велетнів-аристократів. На початку лютого 1971 року NASDAQ представила світу позабіржові усереднені котирування по 2500 цінних паперах. Тут змогли залучити необхідний на початкових етапах капітал такі компанії, як Intel, Microsoft, Apple, Cisco, Oracle і Dell. Існує таке висловлювання: «NASDAQ – це не місце, це стан душі». Хтось із цим погоджується, дехто ні, але ніхто не може заперечити того факту, що на сьогодні це лідер позабіржевого ринку, який створює надзвичайно серйозну конкуренцію найбільшим фондовим біржам світу – NYSE Euronext, чиказькій CME Group Inc., німецькій Deutsche Börse AG. ).

39 років тому (1977) у Києві було заарештовано членів Гельсінської групи Миколу Руденка та Олексу Тихого.

Ювілеї дня:

148 років від дня народження Миколи Коваль-Медзвецького (1868-1929), українського військового діяча, генерал-поручника Армії УНР. Народився на Поділлі, закінчив Московську військову артилерійську школу, в 1901 – геодезичне відділення Академії Генштабу у Петербурзі. З 1905 – помічник начальника геодезичного відділу Генштабу російської армії, з 1911 – начальник Військово-топографічної школи. Брав активну участь у житті української громади Петербурга. Навесні 1917 одним із перших генералів російської армії прибув до Києва і зголосився до служби у Збройних Силах України. В 1917 році Українською Центральною Радою був призначений начальником Головної геодезичної управи. З 1919 член ради Військового міністерства УНР, з 1920 – генерал-поручник, здійснював зв’язок Головного Отамана С. Петлюри з Галицькою Армією, очолював комісію УНР в Проскурові для вирішення подальшої долі роззброєних у травні 1920 року частин Червоної Української Галицької Армії. Після інтернування Армії УНР в Польщі перебував у Кракові, працював в астрономічній обсерваторній станції Ягеллонського університету. Останні роки працював у Варшавському бюро мір і ваг, вів гравіметричні спостереження у Гдині, Варшаві. Помер і похований у Варшаві.

148 років від дня народження Григорія (Грицька) Олексійовича Коваленка (1868-1937), українського письменника, художника, етнографа. Лікар за фахом. Один із організаторів і редакторів (1905–1906) журналу «Рідний край», видавець і редактор медично-природничого журналу «Життя і знання» (1913–1914). Жив у Полтаві, був членом губернської вченої архівної комісії. Після Жовтневого перевороту займався редакторською роботою та літературно-мистецькою діяльністю. Писав вірші, оповідання, п’єси, літературно-критичні статі і нариси, підручники («Українська історія» видавалася 6 разів). Створив ряд живописних полотен, портретів письменників, ілюстрував власні книжки. У 1937 році був незаконно репресований.

129 років від дня народження Костянтина Олексійовича Калініна (1887-1938), українського авіаційного конструктора, фундатора української цивільної авіації, одного з організаторів і перших викладачів Харківського авіаційного інституту; льотчика. Роками його ім’я замовчували, викресливши на тривалий період з історії країни. Намагалися затаврувати понад десяток літальних апаратів оригінальних конструкцій, що свого часу були неперевершеними у вітчизняній і європейській авіації. Протягом 1923–1938 рр. під керівництвом Калініна було створено 25 типів літаків та їх модифікацій. Серед них 19 цивільних машин і 6 військових. Серійно виготовлялися тільки 8. Випущено 12 типів дослідних машин. У квітні 1938 році Костянтина Калініна було арештовано у підмосковному селищі Пушкіно, на дачі конструктора Гроховського, де він тимчасово мешкав із сім’єю, беручи участь у заводських випробуваннях літака К-13. Невдовзі, за вироком Військової колегії Верховного суду СРСР від 22 жовтня 1938 р. «за участь в антирадянській діяльності, шпигунство і проведення шкідницької діяльності» авіаконструктора розстріляли. Його кликав з собою в Америку Сікорський, але він вирішив залишитись на батьківщині. Відомий учений математик Іван Артоболевський у 1972 році, коли не стало Ігоря Сікорського, сказав: «Ось були два великих авіаконструктори – Ігор Сікорський і Костянтин Калінін. Першого Америка похоронила як національного героя, а іншого у нас ніхто не знає. Його на вершині слави знищили молодим у себе вдома». До речі, американці знали і пам’ятали про розстріляного Калініна. У 1990 році, коли на батьківщині його навіть і не згадували, Міжнародний планетний центр (США) присвоїв планеті № 3347 назву «Костянтин». Як ішлося в тексті офіційного повідомлення — «На честь Костянтина Олексійовича Калініна (1889-1938) – видатного льотчика та талановитого конструктора, який розробив низку аеропланів різних типів, один з яких дістав Золоту медаль на Міжнародній авіаційній виставці у Берліні 1928 року». У серпні 2014 року на території КПІ було відкрито пам’ятник видатному авіаконструкторові. У Київському політесі він не тільки навчався, але й викладав.

75 років від дня народження Володимира Івановича Тимофієнка (1941–2007), відомого українського історика архітектури. Доктор мистецтвознавства, академік, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі архітектури (2002, 2007); провідний науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського. Підготував кілька десятків фундаментальних наукових видань: «Архітектурна спадщина», «Зодчі України», «Міста Північного Причорномор’я», «Історія української культури». Науковий редактор щорічника «Архітектурна спадщина України» (1994-2002).

70 років від дня народження Шарлотти Ремплінг (1946), англійської актриси кіно. Знімалась у фільмах: «Загибель богів», «Джордано Бруно», «Нічний портьє», «Макс, моя любов», «Серце ангела», «Вердикт», «Під піском», «Басейн» (2003, премія Європейської кіноакадемії за кращу жіночу роль), «Шпигунська гра», «На південь», «Леммінг», «Неспокійна Анна». Першою сходинкою в зірковій кінокар’єрі Шарлотти Ремплінг була роль Елізабет Тальман у «Загибелі богів» (реж. Лукіно Вісконті). Актрисі на той час було 22, вона навіть уявлення не мала, хто такий Вісконті і за сценарієм мала грати жінку, котрій за 30. «Вона ж зовсім дівчисько, а вам потрібна зріла жінка», - доводили режисерові помічники та асистенти. Але метр наполіг на своєму: «Це дівчисько зіграє кого завгодно. Вона велика актриса… У неї в очах тягар пережитих років. Вона все зможе». А самій акторці сказав: «Не потрібно грати, мені лише потрібно те, що криється у ваших очах». Як виявилось, Ремплінг впоралася з роллю на сто відсотків. Крім того, співпраця з одним із найвидатніших режисерів ХХ ст. дала їй величезний досвід. Згодом вона скаже в одному з інтерв’ю: «Вісконті показав мені якість – відтоді я прагнула саме якості, а не слави». Потім був «Нічний портьє» Ліліани Кавані – шокуюча, відразлива, але в чомусь і надзвичайно красива історія кохання колишньої ув’язненої одного з нацистських таборів до свого ката (партнером Шарлотти Ремплінг був Дерк Богардт). Кінокартина викликала шквал емоцій і навіть була заборонена для показу в Італії. Втім, дует Ремплінг-Богардт був бездоганним – не визнати цього не міг навіть найприскіпливіший критик. Згодом актриса зіграла головну (і не менш скандальну) роль у комедії Нагіси Осіми «Максе, любове моя», та свої зіркові ролі у фільмах Франсуа Озона - «Під піском» та «Басейн». На сьогоднішній день за Шарлоттою Ремплінг закріпилась репутація однієї з найекстравагантніших актрис європейського кінематографа. В минулому році в Берліні Ремплінг була удостоєна головного акторського призу за роль у британській драмі «45 років». За цю ж роль актриса номінована і на цьогорічний «Оскар».

Роковини смерті:

135 років з смерті Томаса Карлейля (1795-1881), англійського публіциста, історика, філософа. Одними з найбільш відомих творів Карлейля є «Французька революція» та цикл лекцій «Герої, вшанування героїв і героїчне в історії». За Карлейлем «історія світу – біографія великих людей», а маси – «натовп, знаряддя в їхніх руках»; героїчне начало в суспільстві час від часу послаблюється, і тоді приховані в натовпі сліпі руйнівні сили вириваються назовні, допоки суспільство знову не віднайде у собі «істинних героїв» (наприклад, Кромвель, Наполеон). Таким є замкнуте коло історії. Томас Карлейль є автором філософського роману «Сартор Резартус», книг, присвячених історії періоду правління Фрідріха ІІ Прусського.

90 років з дня смерті Кирила Івановича Геника (1857-1926), українського громадсько-культурного діяча, журналіста. Вчителював на Прикарпатті. Підтримував дружні стосунки з Іваном Франком, Михайлом Павликом, допомагав їм матеріально. Під впливом Франка заснував школу у рідному селі Нижній Березів (Косівського р-ну). У 1896 році виїхав до Канади. Був одним із засновників першої в Канаді української читальні і газети «Канадійський фермер» (1903). Публікував статті про життя і діяльність українців-емігрантів, пропагував творчість Шевченка, Франка та інших письменників.