29 січня. Пам’ятні дати

В кінці грудня 1917 уряд радянської Росії розпочав відкриту агресію проти Української Народної Республіки. Більшовиків надзвичайно дратувало проголошення Україною самостійності – в концепцію «єдіной і нєдєлімой» Росії це не вписувалось. Спочатку Москва створила окремий «український червоний уряд» зі столицею у Харкові, який фактично оголосив війну незалежній частині держави, а потім двинула і війська – балтійських матросів, червоноармійців-головорізів з Москви, Пітера, Пскова, Смоленська тощо. Подавалося це як «громадянська війна» в Україні. Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 року поблизу станції Крути, між Ніжином і Бахмачем на Чернігівщині, за 130 кілометрів на північний схід від Києва під час наступу на Київ військ більшовицької Росії під проводом полковника Михайла Муравйова. З кінця грудня 1917 року загін Першої Київської юнацької школи ім. Б. Хмельницького під командою сотника Гончаренка обороняв станцію Бахмач, важливий залізничний вузол на кордоні УНР і РСФРР. 27 січня 1918 до них надійшло підкріплення з Києва – 1-ша сотня (115-130 осіб) новоствореного студентського куреня, складена з добровольців – студентів Українського народного університету, київського Університету Святого Володимира (нині ім. Шевченка), гімназистів старших класів українських гімназій на чолі з сотником Омельченком. Українські війська зайняли оборону біля ст. Крути. Вранці 29 січня 1918 розпочався наступ на українські позиції 4-тисячного більшовицького загону петроградських і московських червоногвардійців. Українське військо, якому судилося вступити в криваву сутичку з цією ордою, налічувало близько 300 бійців Студентського куреню, 250 – Першої української військової школи та майже 40 гайдамаків – оце й усе. Бій тривав до вечора, було відбито кілька атак, бойові втрати складали до 300 убитих, поранених, полонених. Чимало полягло й червоноармійців. Командир Аверкій Гончаренко віддав наказ відійти до ешелону, який чекав за 2 км. Відступаючи, частина студентської сотні потрапила в оточення, відчайдушно атакувала, але сили були нерівні. Одна чота (взвод) студентів у сутінках втратила орієнтир і вийшла на ст. Крути, уже зайняту червоноармійцями. 27 полонених юнаків (студентів і гімназистів) було розстріляно. Наймолодшим полеглим було по 16 років. Після розстрілу більшовики не дозволили місцевим селянам поховати тіла загиблих. Лише після визволення Києва від червоних, за розпорядженням українського уряду, 19 березня 1918 року відбувся урочистий похорон полеглих у бою під Крутами на Аскольдовій могилі. В радянський час могили полеглих під Крутами було зруйновано. Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії. Після здобуття Україною незалежності подвиг героїв Крут зайняв гідне місце в пантеоні національної слави, став символом патріотизму і жертовності у боротьбі за державну незалежність. На державному рівні цей день почали відзначати з 2003 року. Щорічне вшанування пам’яті Герої Крут закріплено у Постанові ВРУ від 16 травня 2013 року «Про відзначення подвигу героїв бою під Крутами». У 2006 році на залізничній станції Крути відкрили Меморіальний комплекс «Пам’яті героїв Крут».

Події дня:

400 років тому (1616), в добу Великих географічних відкриттів, голландські мореплавці Якобо Лемер та Віллем Схаутен відкрили мис Горн – мис на півдні Південної Америки, на острові Горн, найпівденнішу точку архіпелагу Вогняна Земля. Мис отримав назву рідного міста Схаутена – Хоорна. До будівництва Панамського каналу (офіційне відкриття відбулося в 1920 році) суднам, які проходили з Тихого океану в Атлантичний або навпаки, доводилося огинати мис Горн, це був єдиний прохідний шлях в обхід Американського континенту. Альтернативи йому не було, тому що північна дорога була практично недоступна тодішнім мореплавцям. Судну потрібно було багато місця для маневрування, а прохід через Льодовитий океан був надто вузьким, і до того ж, заважала сильна зустрічна течія. Отже, доводилося пливти повз мис Горн, а там океан був неспокійним. У результаті за мисом Горн закріпилася «слава» найбільшого кладовища кораблів – за різними даними, там їх затонула майже тисяча. Мис згадується в багатьох літературних творах. Один із найвідоміших – «Аварія корабля «Джонатан» Жуля Верна, писав про нього і Редьярд Кіплінг.

85 років тому (1931) у Києві відкрився кінотеатр «Дев’яте Держкіно» (нині - «Жовтень»). Побудували його на розі вулиці Шолом-Алейхема і Щекавицькій (зараз Костянтинівська) на Подолі. За час свого існування кінотеатр неодноразово піддавався реконструкціям. Це стосується і фасаду, і  технологічного устаткування. Він став одним із перших в СРСР, де було встановлено звукове оснащення, а в подальші роки і устаткування для показу широкоекранних і широкоформатних фільмів. З повоєнного часу кінотеатр носить назву «Жовтень». Він став одним з перших відбудованих кінотеатрів, і, одним з найпопулярніших місць відпочинку киян. 29 жовтня 2014 року під час сеансу у кінотеатрі сталася пожежа. Вогонь пошкодив покрівлю та перекриття даху будівлі, суттєво постраждали також технічні приміщення кінотеатру і кінотехнологічне обладнання. Ремонт будівлі тривав протягом 6,5 місяців. Під час ремонту оновили два фойє, адміністративні та інженерні приміщення. 18 жовтня 2015 року оновлений «Жовтень» знову був відкритий. Наразі він один з найкращих комунальних кінотеатрів Києва, а столична влада виступає з ініціативою присвоїти будівлі «Жовтня» статус історичної пам’ятки.

Ювілеї дня:

156 років тому народився Антон Павлович Чехов (1860-1904), російський письменник. П’ять останніх років свого життя письменник мешкав у Ялті, на знаменитій «білій дачі», яка на сьогоднішній день є всесвітньо відомим музеєм. Тут були написані «Дама з собачкою», «Вишневий сад», «Три сестри».

150 років від дня народження Ромена Роллана (1866-1944), французького письменника, музикознавця, громадського діяча, лауреата Нобелівської премії з літератури (1915). Автор роману-епопеї «Жан-Крістоф» романів «Кола Брюньйон», «Зачарована душа»; драм про Велику французьку революцію, музикознавчих досліджень, художніх біографій.

105 років від дня народження Антона Амвросійовича Шапурми (1911–1987), грецького письменника України. Писав мовою греків українського Приазов’я. Друкувався з 1932 року. Автор збірки віршів і казок «Тост», поетичної книги «Край мій Приазовський». Перекладач грецькою мовою творів Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, М. Рильського.

87 років від дня народження Ірини Олександрівни Молостової (1929-1999), видатного українського театрального режисера, народної артистки України. Працювала режисером у Київському російському драматичному театрі ім. Лесі Українки та в Національній опері України, викладала в Київському театральному інституті ім. І. Карпенка-Карого. Постановка Молостової опери Дмитра Шостаковича «Катерина Ізмайлова» («Леди Макбет Мценского уезда») у Київському оперному театрі у 1965 році і по сьогодні – одна з найкращих. Цей факт неодноразово підкреслював і сам композитор: «У Києві чудова постановка, і якщо б я вмів співати – співав би, як у Київському оперному, якби вмів би грати – то грав би, як грають у Київському театрі. Тут уперше була прочитана партитура так, як я її відчував…» В архіві Ірини Олександрівни зберігалися 22 листи Шостаковича, адресовані їй. Поліна Лазова, актриса театру ім. І. Франка згадує: «Вона була імпульсивною, розумною, інтелігентною, освіченою, талановитою… Загалом – Красива Людина...»

62 роки від дня народження Опри Вінфрі (1954), популярної американської телеведучої, актриси, продюсера, медіамагната, громадської діячки, однієї з найвпливовіших публічних персон США і найбагатшої жінки у світовому шоу-бізнесі. У 2013 році Барак Обама нагородив Опру Вінфрі Президентською медаллю свободи. Народилася Опра Вінфрі в бідній негритянській родині у штаті Міссісіпі. Батьки були надто молодими, тому дівчинку виховувала бабуся-баптистка. Раннє дитинство Опри минуло в сільській глушині, з недільними відвідинами церкви. Бабуся вчила її молитися, а прихожани церкви прозвали дівчинку «Проповідником» за вміння переказувати Святе Письмо. Коли їй виповнилося 6 років, безтурботність закінчилася – довелося жити з матір’ю, потім її забрав до себе батько. Дев’ятирічною дівчинкою Опра зазнала сексуального насилля, у 14 стала матір’ю (дитина невдовзі померла). Попри це, вона закінчила Університет Штату Теннессі (історичний університет для чорношкірих американців), де вивчала комунікацію. Згодом працювала репортером у місцевих ЗМІ (телеканал CBS); стала першою темношкірою жінкою-репортером телебачення Нешвілла. В 1976 році вона перейшла на WJZ-телебачення Балтимора помічником редактора новин, стала однією з ведучих ранкового ток-шоу «Говорить Балтимор». Саме тоді до неї прийшла перша слава. У 1986 році Опра створила власну програму – «Шоу Опри Вінфрі», яка зробила її не тільки знаменитою, але й надзвичайно багатою, а головне впливовою жінкою США. «Величезна кількість людей прагне прокататися зі мною у лімузині, але мені потрібна людина, котра погодиться поїхати зі мною в автобусі, коли лімузин зламається…» (Опра Вінфрі).

Роковини смерті:

Торік пішов з життя Віктор Михайлович Шпортько (1944-2015), український співак (тенор), народний артист України. В 1969–1978 рр. – соліст Дніпропетровської, Одеської та Волгоградської філармоній, з 1978 – Київського мюзик-холу та естрадно-симфонічного оркестру України.