25 січня. Пам’ятні дати
25 січня 1924 року у французькому містечку Шамоні почались I зимові Олімпійські ігри, щоправда, проводилися вони як Тиждень зимового спорту. Перші міжнародні змагання з цілого комплексу зимових видів спорту відбулись у Швеції у 1896 році. Вони називалися Північні ігри і також проводились кожні чотири роки, однак, участь в них брали лише представники скандинавських країн. Можливо, тому в програмі літніх змагань Лондонської олімпіади 1908 року було фігурне катання. У 1911 році МОК запропонував провести в 1912 році у Стокгольмі окремі змагання із зимових видів спорту, але Швеція не погодилась. Після Першої світової війни у 1920 році на Олімпіаді в Антверпені до програми літніх ігор було додано хокей на льоду. І лише після цього МОК зумів досягти домовленостей із скандинавськими країнами щодо проведення в 1924 році Тижня зимового спорту. В цих змаганнях брали участь представники 16 країн (293 спортсмени, у т. ч. 13 жінок). Медалі були розіграні у 16 видах змагань з 9 видів спорту (бобслей, лижі, біг на ковзанах, фігурне катання, хокей); жінки змагалися лише з фігурного катання. Перша золота медаль дісталася спортсмену з США Чарлі Джутроу за перемогу в бігу на ковзанах на 500-метровій дистанції. Разом з тим переможцями в Шамоні стали норвезький лижник Торлеф Хауг, фінський ковзаняр Клас Тунберг, австрійці Гелен Енгельманн та Альфред Бергер і Герма Планк-Сабо у фігурному катанні; в хокеї беззаперечними лідерами стали канадці - закинувши 110 шайб і пропустивши лише три, вони здобули золоті медалі. Тиждень зимового спорту, що тривав з 25 січня по 5 лютого, виявився настільки популярним, що в 1925 році МОК офіційно оголосив про організацію регулярних Зимових Олімпійських ігор, а змагання 1924 року в Шамоні стали першими з них. Наразі відбулись вже 22 зимові Олімпіади. Наступні зимові Олімпійські ігри пройдуть у 2018 році в південнокорейському місті Пхьончхан.
Православна церква відзначає День великомучениці Тетяни.
Ювілеї дня:
285 років від дня народження Августа Мощинського (1731–1786), польського архітектора. Директор королівських будинків у Польщі. Збудував у стилі бароко домініканський костьол у Тернополі (1749) та костьол у с. Микулинцях (тепер смт Тернопільської обл.).
280 років від дня народження Жозефа Луї Лагранжа (1736-1813), видатного французького математика і механіка, одного з основоположників загальних аналітичних методів у варіаційному численні. Член Берлінської академії наук (у 1766-1787 рр. її президент), член Паризької АН. З 1787 року жив і працював у Парижі. Автор праць з варіаційного числення, теорії чисел, алгебри, диференціальних рівнянь, математичного аналізу, небесної механіки та астрономії.
270 років від дня народження Жанліс (Мадлен Фелісіте Дюпре де Сент-Обен; 1746-1830), французької письменниці, графині. Народилася в знатній, але збіднілій родині. У 15 років вийшла заміж за полковника, графа де Жанліс. Виховувала дітей герцога Орлеанського, для яких написала декілька дитячих книг («Виховний театр», «Адель і Теодор», «Вечори у замку»). Після страти чоловіка за наказом революційного трибуналу (1793) Жанліс емігрувала. Жила в Бельгії, Німеччині, Швейцарії. За правління Наполеона повернулася до Франції, де навчала його «гарному тону» й отримувала пенсію. Вже тоді, а потім і в епоху Реставрації, Жанліс писала сентиментальні романи з життя світського товариства, переважно на історичні теми. Найбільш відомими є «Мадмуазель де Клермон», «Герцогиня де Ла Вальєр», «Мадам де Ментенон» та ін. Твори Жанліс – легкі та захоплюючі, з яскраво вираженою моралістичною тенденцією, свого часу були надзвичайно популярні. Письменниці належать малодостовірні, але цікаві «Мемуари».
210 років від дня народження Ореста Марковича Новицького (1806-1884), українського філософа, представника «філософії неортодоксального православ’я». В 1834-1850 рр. – професор Київського університету; викладав філософію, психологію і логіку. Висунув ряд передових на той час положень з психології.
165 років від дня народження Арне Евенсена Гарборга (1851–1924), норвезького письменника. Учасник культурницького руху «Молода Норвегія», боровся за національну мову й культуру. Сприяв розвиткові реалізму, розквіту соціально-психологічного роману в норвезькій літературі. Автор романів: «Селяни-студенти», «Чоловічий світ», «Втомлені люди»; переклав «Одіссею» Гомера.
130 років від дня народження Вільгельма Фуртвенглера (1886-1954), німецького диригента, композитора, одного з найвизначніших диригентів ХХ ст. Пожиттєвий (з 1952 р.) диригент Берлінського симфонічного оркестру. Після його смерті оркестр очолив австрійський диригент Герберт фон Караян (1908-1989).
90 років від дня народження Юсефа Шахіна (1926-2007), єгипетського кінорежисера, сценариста, актора і педагога, одного з основоположників єгипетського кінематографа. Поставив фільми: «Небо пекла», «Джаміля», «Земля», «Горобець», «Повернення блудного сина», «Баб ель-Хадід». В його фільмі «Демон пустелі» дебютував Омар ель-Шаріф.
85 років від дня народження Вадима Михайловича Гречини (1931–2005), українського архітектора. Вадим Гречина є автором проектів «Українського дому», готелю «Турист», Бібліотеки АН України (всі – у Києві, у співавторстві). Лауреат Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка (1985).
78 років від дня народження Володимира Семеновича Висоцького (1938-1980), російського поета, автора і виконавця пісень, актора. Слава Висоцького ще за його життя була безпрецедентною. Його обожнювали всі: від алкаша до академіка, від урки, що відмотав декілька строків на Колимі, до генерала КДБ. Він був не тільки своєрідним реверсом радянської естради (аверсом, звісно, був монументальний Кобзон – до речі, лише на рік старший за Висоцького), - він був реверсом, зворотнім боком усієї радянської, непохитної сіро-брежнівської дійсності з її шамотінням пустопорожніх лозунгів. Його пісні не співали хором в компаніях: хіба ж можна співати гуртом «Кони привередливые», «Двери настежь у вас, а душа взаперти», або ж «Все не так, ребята…» - їх лише слухали: напружено, затамувавши подих, всотуючи шалений високовольтний хрип, що рвався з магнітофонних бобін. Крик Висоцького був криком мільйонів, що звикли все життя мовчати («помалкивать»), дозволяючи собі хіба що тихе скавуління на кухнях з дешевим портвейном і ковбасою за 2.20. Слухаючи Висоцького, вони компенсували відсутність власних принципів і власної сміливості. У безголосої, інфантильної, забито-заляканої країни з’явився голос – справжній голос, свій голос! Цей хрип розірвав пелену мовчазної покірливості, поновивши в правах кастровані комуністичною пропагандою поняття громадянської гідності й мужності. Тисячам людей цей голос дарував надію пересилити страх, приниження, випрямитись і гордо, по-чоловічому підвести голову. Віднайти власний голос, власне «я» в безликій, видресируваній зграї «будівників комунізму». Останнім часом Висоцького намагаються «ошансонити» і «опопсити», звівши його непокірливу громадянську лірику, яка била навідліг, до примітивного блатаря, а постать самого поета до такого собі середньостатистичного «советского гражданина с буржуазными замашками» (мовляв, «да был как все») – новітні телепропагандисти стали більш витонченими у методах приборкування громадського духу. Але, попри старання, навряд чи їм вдасться перетворити «охриплий його баритон», «відчаєм зірваний голос» на приємний фальцет. Що він, до речі, теж передбачав.
65 років від дня народження Леоніда Петровича Телятникова (1951-2004), українського пожежника, генерал-майора внутрішньої служби, Героя Радянського Союзу (1986). Начальник воєнізованої пожежної частини Управління внутрішніх справ Київського облвиконкому (охорона Чорнобильської АЕС). Разом з іншими пожежниками (В. Ігнатенком, В. Кібенком, В. Правіком та ін.) брав участь у ліквідації пожежі у перші години після аварії на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року. Отримав високу дозу опромінення. Після лікування служив у Внутрішній військах МВС України. Помер у грудні 2004 року від раку.
Роковини смерті:
50 років з дня смерті Дмитра Омеляновича Мілютенка (1899-1966), українського актора, народного артиста СРСР. На професійній сцені – з 1920 року. Майже 35 років грав на сцені Київського українського драматичного театру ім. Франка (у 1927-1936 рр. – актор Харківського театру «Березіль»; саме Лесь Курбас вплинув на формування творчої особистості актора). Крім плідної праці в театрі, Дмитро Мілютенко виступав на радіо, знімався в кіно, зокрема, в кінофільмах «Богдан Хмельницький», «Тарас Шевченко», «Сон». Помер 25 січня 1966 року в Ташкенті (Узбекистан), де знаходився на зйомках художнього фільму «Криниця для спраглих».
Торік пішов з життя популярний грецький естрадний співак Деміс Русос (1946-2015).
