Футурологія: дві черепахи напали на равлика
Давним-давно, на початку 60-х минулого століття, моя мати вперше в житті повела мене в кіно в Будинок офіцерів, «палац культури» місцевого військового гарнізону (телевізорів в провінції ще не було). Над екраном висіло гасло, добре відоме усім, кому сьогодні більше, ніж 60 років. «Партія урочисто проголошує, що майбутнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі». Я повернувся до матері і гордо запитав: «Мамо, а чи я є майбутнє покоління?».
З того часу пройшло більш як п'ятдесят років. Вже давно немає СРСР, канула в небуття та сама партія, яка обіцяла рай на землі, як немає і комунізму. Але між тим, хочу наголосити, що в загальних рисах, ми, пацани, знали і вірили в міфи комунізму. Ну, типу: від кожного за здібностями, кожному за потребами, кисільні береги і молочні ріки, всебічно розвинена особистість, ну і, звичайно, висновок вождя світового пролетаріату про те, що «комунізм - це радянська влада плюс електрифікація всієї країни». Авторитарні політики завжди продають громадянину вислизаюче світле завтра, заради якого іншим треба вмирати і вбивати.
А якщо серйозно, то цілком природно, що людина живе надією відродження людського в людині, живе майбутнім. Нам так хочеться зазирнути, що буде через рік, десять років, коли війна з Росією і українська політична руїна стануть історією. Адже цікаво, що буде з нами завтра?! Хоча сьогодні всі прогнози носять апокаліптичний характер. Навіть «король часу», англійський учений Стівен Хокінг вважає, що світ скоро загине від ядерної війни, глобального потепління або генно-інженерного вірусу.
Крім цих наукових прогнозів і простих очікувань, емоцій, є концептуальні формули, навіть наука - футурологія. Її витоки - утопічні вчення, яких в історії була тьма тьмуща - від Платона до засновника школи утопічного соціалізму Сен-Сімона. (Колись в академії цілий рік вивчав біографії та теорії «сотень Нострадамусів»). Вже не кажу про класиків футурології - Маркса, Маркузе, Тоффлера або Френсіса Фукуяму, які і сьогодні чинять колосальний вплив на сучасну політику і політиків. До речі, з видатним ясновидцем, нашим сучасником Вольфом Мессінгом у свій час домагалися поговорити президенти і банкіри, авантюристи і божевільні і тисячі-тисячі простих людей, яким життя не залишило нічого, крім останньої надії на диво.
Навряд чи нинішній український обиватель, занепокоєний тим, як дожити до наступної зарплати або пенсії, думає про те, що буде через десять чи двадцять років. Але, погодьтеся, що початок року - прекрасний привід поміркувати про майбутнє, а головне, що ж живить наші надії на «благо в необмеженому вигляді»?
Всі ми так хочемо побачити, що буде з нашою країною Україною і з нами «за рогом» 2016 або 2017 року? До речі, останній рік (2017-й) трагічний. Сто років тому була та сама Жовтнева революція, коли влада більшовиків обрушила долі мільйонів людей, і настало століття, як писав Василь Гроссман, «знищення живого життя». Це до того, що такий сценарій теж існує на запасних коліях сучасної української історії.
Але правда і в тому, що соціальні мрії, якщо вони матеріалізуються у політиці мас, є потужним фактором мобілізації суспільства, проектом «нової хвилі», коротше: мрій про краще. В офіційній політичній пропаганді ця надія - завжди головний ідеологічний тренд у будь-якій системі світоглядних координат або ідеологічних цінностей. Водночас, ці мрії, як марево, серпанок, конкретними не бувають, вони метафізичні, і здорового глузду в них, як у закадровому коментарі культового радянського фільму: «П'янке повітря свободи зіграло поганий жарт з професором Плейшнером». Або спробуйте відповісти на нескладне запитання: «Вітер гасить свічку чи розпалює вогонь?».
У всіх цих значеннях і міркуваннях така невизначеність, що зрозуміти - чи є в України якесь майбутнє, навряд чи можливо, покладаючись лише на здоровий глузд. Ось, наприклад, модний американський гуру (автор відомої книги «Чорний лебідь») Нассім Талеб впевнений, що не порядок, а хаос є першопричиною всякого розвитку, а непередбачуваність - запорукою успіху. Більш того, у сутності людини закладена "антиламкість", яка дозволить їй завжди залишатися переможцем.
Тут важливо пам'ятати, що вся пропаганда «надій на краще» розрахована на коротке людське життя. Людина (політик),яка йде у владу, взагалі обіцяє через рік-два золоті гори. Але індивідуальний час не збігається з часом соціальним (а є, між іншим, і геологічний, і космічний час). Ви ніколи не замислювалися, чим керувався Мойсей, коли євреїв 40 років по пустелі водив? Політичні системи, як і суспільство, дуже консервативні у своєму розвитку. Не можна сьогодні переспати з дружиною, а завтра чекати дитину або мріяти про те, що слідом за осінню настане літо. Ніякого «кіношного монтажу» у соціальному житті не буває.
Перший і головний меседж сподівань, якщо хочете надій на хороше майбутнє України, зовсім не в економіці, не в нових технологіях і навіть не в інформаційній революції. А у відносинах людей, у філософії цінностей дихотомії: краса-неподобство, доброта-злостивість, істина-брехня, чеснота-порок. Ще - у становленні нової ідентичності людини, народу, ядром якої, як відомо, крім пам'яті і звичаїв, є національні забобони, нескінченні забобони про те, що ми, українці, особливі і неповторні, кращі за інших. Та ще, як було б добре, - швидше розлучитися з радянською ментальністю.
Але розпрощатися зі старим, віджилим кляті традиції не дозволяють. Як кажуть: «по краплі треба раба видавлювати». Все нове викликає страх, невпевненість. Пересічний українець сильний своєю «нивкою і свинкою». Навіщо змінювати хороше на ще краще, а раптом буде гірше? У цій дурній формулі стільки здорового глузду, розсудливості. Причому, мрії про майбутнє - не обов'язково народні пристрасті, соціальні архетипи, вони персоніфіковані у кожному з нас.
Читаючи чудову біографію Гегеля француза Жака д'Онта, я, наприклад, заново відкрив для себе діалектику (мотор) прогресу. І був вражений словами німецького філософа про те, що «там, де протиріччя - там істина, а де їх (суперечностей) немає - брехня!». Методологія генія! Тобто, наш нинішній український крихкий мир життя, розбрат і численні смути є (за Гегелем) ефективними інструментами і умовою змінити життя на краще. Уточнюю для найбільш просунутих - там, де є «єдність і боротьба протилежностей», знаходиться чарівний ключ для становлення нової України. (Хочу наголосити, що це гегелівський, а не марксистський імператив).
Тобто, всі бійки біля Верховної Ради, рейдерство, революції і війни, наша бідність, злидні, Майдан, «народні політики» Сашко Білий і Олег Ляшко, як і падлюка Янукович - це і є атоми і молекули, наріжні камені якихось довготривалих, об'єктивних процесів, які приведуть, сподіваюся, до позитивних змін соціуму. Хотілося би швидше потрапити у рай земний, пожити в достатку, творити і ростити дітей у щасті. Але, як зазначалося вище, особистий і соціальний час - це не одне і те ж. В середньому людина живе 60-80 років, а соціальні або цивілізаційні метаморфози тягнуться іноді століттями-століттями і не збігаються з часом технологічних та інформаційних революцій.
Правда й те, що «світле майбутнє», як сенс та ідея людства чи окремого народу, безнадійно скомпрометовані. Тому що найбільш райдужне у світі, стверджують песимісти, - це мильна бульбашка. Пам'ятаєте гасло: після нас - хоч потоп. Тільки круглий дурень в Україні не задає собі запитання: чому 25 років змінюються лідери, парламенти, уряди, а результат завжди негативний? Де зарита таємниця сущого: всі наші проблеми - у нас самих або у тих, хто нами керує? Наприклад, в Соловках на воротах табору висіло гасло «Заженемо людство в рай». Не покидає відчуття, що і сьогодні нас женуть кудись не туди. Негативний досвід. Адже всі політичні криваві походи в новітній історії у краще життя завжди закінчувалися погано, трагічно, хоча кожне покоління людей має свої граблі.
Але говорити і пророкувати, кликати в майбутнє, популяризувати соціальний прогрес треба. По-перше - це природно! Французький поет Беранже так писав про мрійників: «Панове! Якщо до правди святої світ дорогу відкрити не зуміє, честь безумцю, який навіє людству сон золотий». Чи можуть бути плани науковими? Можуть, наприклад, в розвитку друкарства або сільського господарства, видобутку бурштину або будівництва доріг.
Але навряд чи можливі плани, засоби, методи конструювання суспільства за якимись схемами, кресленнями, ідеями. Створювати рай на землі - це утопія, «місце, якого немає». Відповідати на дзвінки в режимі реального часу - ось найкраща порада. Ще передбачити, наприклад, прихід Гітлера до влади або важке психічне захворювання Володимира Путіна. Тоді, як писав класик: чим сильніший виклик, тим сильніша відповідь. Хто міг подумати, що біди («Чорні лебеді»), що звалилися на Україну у 2014 році, оскільки успішно і ефективно зможуть консолідувати українське суспільство, створити політичну націю, зміцнити державу, оновити політичну еліту країни!
І насамкінець, підсумовуючи написане. Щоб зрозуміти, якими темпами ми йдемо у майбутнє, і що нас чекає у майбутньому, хочу розповісти анекдот про нас, українців: «Дві черепахи напали на равлика і пограбували його. Після події равлика запитали у поліцейській дільниці: як все сталося? Він відповів: "Не знаю... Все сталося надто швидко!».
І останнє. Загадка Путіна полягає в тому, що йому вдалося штучно зупинити час в Росії. Більше того, зробити його зворотним. Путінський проект цілком можна назвати «назад у майбутнє», а точніше «вперед у минуле». Але час не зупиниш, він не підвладний навіть Богу. На кільці царя Соломона було написано: «І це мине».
Для України час йде вперед, без зупинок, вперед у майбутнє.
Іван Воротинський, прихильник Львівської філософської школи
