21 січня. Пам’ятні дати

Героїчна оборона Донецького аеропорту, яка стала символом незламності і мужності українських військових, тривала 242 дні: з 26 травня 2014 року по 22 січня 2015 року. 242 дні українські військові, добровольці, медики та волонтери протистояли навалі російських військ, проросійських найманців та сепаратистів. Все почалось 26 травня 2014 року, коли проросійські сепаратисти та чеченські бойовики захопили будівлі аеропорту тоді ще мирного Донецька. Цього ж дня українські силовики, завдяки скоординованим діям українських Повітряних сил та високомобільних десантних військ, завдали удар по позиціях терористів та встановили контроль над Донецьким летовищем. Пізніше була повна дестабілізація міста Донецьк, початок окупації та нескінченні спроби ворога відібрати контроль над аеропортом. Наші воїни вгризалися в землю і навіть під шквальним вогнем тримали оборону. За стійкість, безстрашність і непереможність українських захисників Донецького аеропорту назвали «кіборгами», а форпост українських кіборгів став символом української мужності, оплотом українського духу. У різний час в аеропорту та прилеглих Пісках воювали спецпризначенці 3-го окремого полку, бійці 79, 80, 81, 95 окремих аеромобільних та  93 окремої механізованої бригад, 57 окремої мотопіхотної бригади, 90-го окремого аеромобільного та 74-го окремого розвідувального батальйонів, бійці полку «Дніпро-1», вояки Добровольчого українського корпусу (ДУК) та багато інших. Багатьох із них було відзначено державними нагородами, деяких із них – посмертно. А ім’я загиблого Героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова присвоєно 90 окремому аеромобільному батальйону 81 окремої аеромобільної бригади високомобільних десантних військ ЗСУ. Оборона Донецького аеропорту завершилась тільки після остаточного його зруйнування. 18-21 січня 2015 року внаслідок підриву терміналу ДАП загинуло 58 захисників-«кіборгів», які відстоювали цей плацдарм до останньої краплі крові. 21 січня 2015 року було прийнято рішення відвести українських військовослужбовців з нового терміналу - цей об’єкт був повністю зруйнований і не придатний для оборони. В обох терміналах не залишилося жодного укріплення, яке б забезпечувало захист військовим від снайперів та танків. На переконання Президента України Петра Порошенка, саме завдяки героїчному прикладу захисників аеропорту, стійкості та мужності «кіборгів» Донецький аеропорт став символом, який сприяв підйому бойового духу українських воїнів та відродженню війська.

Ювілеї дня:

165 років від дня народження Івана Францовича Павловського (1851–1922), українського історика-архівіста. У 1909-1918 рр. – завідувач музею Полтавської битви. Основні праці вченого присвячені історії Полтавщини.

145 років від дня народження Єгора Степановича Главче (1871–1919), вітчизняного дерматовенеролога. Після закінчення медичного факультету Московського університету працював в Одесі, де створив (1917) першу в країні поліклініку для хворих на шкірні, венеричні та сечостатеві хвороби. В 1922 році її було перетворено на науково-дослідний інститут ім. Главче. Спогади про славетного одеського лікаря залишив письменник Юрій Олеша.

135 років від дня народження Мелетія Омеляновича Кічури (1881–1938), відомого українського правника, поета, перекладача, літературного критика. Закінчив юридичний факультет Віденського університету. Працював адвокатом у Коломиї. Поширював соціалістичні ідеї серед селян Прикарпаття, у 1908 році став довіреною особою Василя Стефаника під час виборів до австрійського парламенту. Учасник 1-ї світової війни, був у російському полоні. З 1918 жив у Києві, працював у редакціях, завідував канцелярією Української академії мистецтв, викладав німецьку мову у Київському художньому інституті. Належав до літературної організації «Західна Україна». З першими віршами виступив у 1900 році, друкувався у львівських журналах, а згодом у пресі Канади, США, Чехословаччини. Автор збірок «Минулі часи», «Відблиски криці», «Останні могікани. Політична сатира», «Передодні. Поезії». Вірші «Останній промінь згас», «Шумить безлистий бір», «Зрубали гай» покладені на музику композитором Павлом Сеницею. Перекладав українською мовою вірші Шіллера, Бодлера, німецькою – ряд віршів Тараса Шевченка й Лесі Українки. У 1933 році був незаконно репресований.

95 років від дня народження Анатолія Саркисовича Арутюнянца (1921–1999), українського графіка. Заслужений художник УРСР (1980). Оформлював книжки сучасних українських письменників-гумористів (Степана Олійника, Петра Лубенського, Юрія Кругляка); був постійним автором (з 1947 року) журналу «Перець» і газети «Вечірній Київ» (з 1954).

75 років від дня народження Пласідо Домінго (1941), видатного іспанського співака (тенор), оперного диригента. Пласідо Домінго називають «королем опери», «людиною епохи Відродження в музиці» і «найбільшим оперним артистом сучасності». За свою більш ніж півстолітню кар’єру він вийшов на сцену близько 4 тисяч разів в 145 партіях – жодний оперний співак в історії не виконував такої кількості партій. Пласідо Домінго народився в Мадриді в сім’ї зірок сарсуели (іспанського музично-драматичного жанру, близького до оперети), у віці восьми років разом з батьками переїхав до Мексики. Навчався в Національній мексиканській музичній консерваторії, де навчався диригуванню і фортепіано, але коли виявився його вокальний талант, він також почав відвідувати і уроки вокалу. У вісімнадцять років співак дебютував на сцені в ролі Борса в опері «Ріголетто» в Мексиканському національному оперному театрі, а його перший виступ у якості ведучого тенора - в опері «Травіата» - відбувся два роки потому в місті Монтеррей. Світова слава прийшла до нього у другій половині 1960-х років. З тих пір Пласідо Домінго виступає у провідних оперних театрах світу.

Роковини смерті:

205 років з дня смерті Жана Франсуа Шальгрена (1739–1811), французького архітектора. Автор споруд у стилі класицизму: церква Сен-Філіп-дю-Руль (1769-1784), тріумфальна арка на площі Зірки (тепер площа де Голля, 1806-1837) та ін.

90 років з дня смерті Камілло Гольджі (1844-1926), італійського гістолога, лауреата Нобелівської премії з фізіології і медицини (1906) за дослідження нервової системи (спільно з Сантьяго Рамон-і-Кахалем).

85 років з дня смерті Фелікса Михайловича Блуменфельда (1863-1931), вітчизняного піаніста, диригента, композитора і педагога. Професор Петербурзької консерваторії; в 1895-1911 рр. – диригент Маріїнського театру в Петербурзі. З 1918 року – у Києві: професор і директор Музично-драматичного інституту ім. М.В. Лисенка (1918-1920), ректор консерваторії (1920-1922). Серед учнів Фелікса Блуменфельда – Володимир Горовиць, Гліб Таранов, Микола Покровський. Виступав як диригент Симфонічного оркестру ім. Миколи Лисенка, Київського оперного театру, як піаніст-ансабліст (акомпанував Ф.І. Шаляпіну). Автор романсів, вокальних циклів, фортепіанних п’єс, струнного квартету, 10 українських пісень для фортепіано. Народився в с. Ковалівка (тепер Миколаївський р-н, Миколаївської обл.). Брати Фелікса Блуменфельда – Сигізмунд і Станіслав були також відомими вітчизняними музичними діячами. Крім цього, старша сестра Фелікса Блуменфельда була одружена з Густавом Нейгаузом – батьком Генріха Нейгауза, а Кароль Шимановський доводився йому двоюрідним племінником.