11січня. Пам’ятні дати

11 січня у світі відзначається Міжнародний день «дякую» (International Thank You Day). Хоча це досить відоме свято, однак походження його достеменно не відоме. Дехто вважає, що це рекламний винахід якоїсь компанії. Як би там не було, слово «дякую» одне з найуживаніших у світі, а День «дякую» у світі відзначається кожного року. Сьогоднішній день – гарний привід зайвий раз згадати, що наше повсякденне життя складається із маленьких дрібниць. Почніть день з чарівних слів - скажіть слова подяки у першу чергу своїм рідним і близьким, зателефонуйте тим, хто далеко, згадайте тих, кому колись забули подякувати, бо це гарна нагода виправити ситуацію. І, взагалі, робіть приємні маленькі дрібниці на кожному кроці – кажіть «дякую» частіше, ніж ви це робили раніше. Психологи вважають, що слова «дякую» та «спасибі» дійсно чарівні, вони здатні змінювати наше життя на краще, налаштовувати людей на позитив, гармонізувати взаємовідносини. Деякі дослідження показали: якщо частіше висловлювати подяку іншим людям, покращується фізичне здоров’я, зміцнюються соціальні відносини, а позитивний емоційний стан допомагає впоратися зі стресом. Дякуємо за увагу!

День повноліття в Японії. Кожен другий понеділок січня вся Японія відзначає Сейдзін-но Хі - День Повноліття або вступ у доросле життя. Офіційно свято встановлено у 1948 році, і спочатку відзначалося фіксовано - 15 січня. В 1998 році був прийнятий закон, за яким з 2000 року свято перенесли з фіксованої дати на другий понеділок січня. Таким чином, молодь отримала три дні на святкування, а всі японці стали називати цей день «щасливим понеділком». Цього дня усі ті, хто досяг 20-річчя, отримують благословення на спеціальній церемонії. Зазвичай міська влада влаштовує урочисті збори та вечірки на яких винуватцям торжества вручаються пам’ятні подарунки. Саме у 20 років японські хлопці і дівчата отримують права і обов’язки дорослих: з цього віку вони можуть брати участь у виборах, несуть повну відповідальність перед законом, на них поширюється трудове законодавство. Крім того, саме з 20 років молодим людям офіційно дозволяється палити і вживати спиртні напої.

Події дня:

Рік тому (2015) у Парижі відбувся Марш єдності проти тероризму у зв’язку з терористичною атакою на редакцію сатиричного журналу Charlie Hebdo, яка сталася 7 січня та терористичними нападами 8-9 січня. Ця трагедія забрала життя 17 людей. За оцінками поліції, у марші взяли участь близько півтора мільйони осіб. Згодом цю подію назвали історичною, бо засудити насилля у Франції прибули ще й понад 40 світових лідерів. Водночас подібні Марші єдності пройшли і в інших містах Франції. Зокрема, в низці французьких міст, серед яких Тулуза, Ліон, Бордо, Марсель. Французькі правоохоронці оцінили загальну кількість демонстрантів у країні у 3 мільйони 700 тисяч осіб.

Ювілеї дня:

205 років від дня народження Александера (Лешека) Борковського-Дуніна (1811–1896), польського поета і публіциста. Навчався у Львівському і Віденському університетах. Учасник польського повстання 1830-1831 рр. Представник групи львівських романтиків, один з організаторів їх видань. Автор віршів, оповідань з польської історії, літературно-критичних і публіцистичних нарисів, статей.

141 рік від дня народження Рейнгольда Моріцовича Глієра (1875-1956), вітчизняного композитора, педагога. Директор (1914-1920) Київської консерваторії, диригент її симфонічного оркестру і керівник оперної студії. Професор Київської консерваторії. Автор 5 опер, 7 балетів, зокрема на українську тематику – «Тарас Бульба», картини-балету «Запорожці», симфонічної поеми «Заповіт» (пам’яті Т. Шевченка), «Подражаніє Ієзекіїлю» (за однойменним віршем Шевченка), музики до драматичних вистав. З 2008 року ім’я Глієра носить Київське державне вище музичне училище.

Роковини смерті:

100 років з дня смерті Леся Мартовича (Олекса Семенович; 1871-1916), українського письменника і громадсько-культурного діяча. Доктор права (закінчив Львівський університет); працював помічником адвоката в містечках Галичини. Брав активну участь у селянському русі, був членом Русько-української радикальної партії. Редагував газети «Хлібороб», «Громадський голос». Літературну діяльність почав у 1889 році віршами. Перше оповідання опублікував на кошти Василя Стефаника у Чернівцях. «Мала» проза Мартовича представлена новелами, оповіданнями і нарисами, пройнятими то добродушним гумором, то дошкульною іронією, їдким сарказмом. «Мартович надзвичайно пильний спостерігач галицького народу, - відзначав Іван Франко, - причому він обдарований неабияким гумористичним талантом. Як ніхто інший, уміє він відмітити в житті нашого народу ту іронію фактів, яка змушує людину цілу свою поведінку виявляти в зовсім іншому світлі, ніж вона є насправді. До того ж його стиль наскрізь оригінальний, легкий і далекий від будь-якого шаблону». Письменник виступав і з публіцистичними статтями. Написав правознавчу працю «Реформи подружнього закону». У с. Торговиці Городенківського району Івано-Франківської області у 1966 році засновано літературно-меморіальний музей Леся Мартовича.

5 років тому пішов з життя Ерік Ромер (1920-2010), видатний французький кінорежисер, кінознавець, філолог. За 90 років життя зняв декілька десятків фільмів («Моя ніч у Мод», «Коліно Клер», «Дружина льотчика», «Маркіза фон О…», «Кохання Астреї і Селадона»). Він ніколи не гнався за модою. Був радше традиціоналістом, надаючи перевагу Бальзаку перед Беккетом, а Гюго – Дос Пассосу. У кінематограф прийшов не відразу: впродовж деякого часу вчителював (викладав літературу), працював журналістом, згодом редагував легендарний журнал Cahiers du Cinema, який вважають колискою «нової хвилі». У нього була довга й досить успішна доля у сенсі кар’єри, хоча дебютував досить пізно – наприкінці 50-х. Він отримував фестивальні нагороди, визнання, його фільми стали національним надбанням Франції. Роботам Еріка Ромера притаманні стриманість, ясність, увага до внутрішнього, а не до зовнішнього; він акцентує увагу на відтінках почуттів і нюансах людських стосунків. Крім того, його фільми тісно пов’язані з літературною традицією, передусім з французькою літературою ХVІІІ ст. Одним із відомих шанувальників творчості Еріка Ромера (не зважаючи на абсолютно різні манери кіновисловлювання) є Квентін Тарантіно. «Фільми Ромера я люблю здавна. Ще в молодості, коли працював у відеосалоні, то завжди рекомендував відвідувачам касети з його картинами. Ромер дивовижний майстер…», – зазначає Тарантіно в одному з інтерв’ю. Сам Ромер (до речі, віруючий католик) сприймав кіно як засіб, спроможний відкривати красу світу – божественного творіння – вже за рахунок механічної фіксації образу на плівці. В одному з інтерв’ю 1971 року він говорив про фільми братів Люм’єр: «Ці фільми справляють на нас враження тим, що дозволяють нам поглянути на світ іншими очима і захопитись, як каже Паскаль, речами, оригіналом яких захоплюватися не вмієш. По вулицях ідуть люди, граються діти, їдуть поїзди: нічого крім найбуденнішого. Але для мене саме це й є найважливішим – ця первинна чарівність світу». Хоча Ромера й називають однією з головних дієвих осіб французької «нової хвилі» (разом з Жан-Люком Годаром і Франсуа Трюффо), серед фільмів, які свого часу зробили «хвилі» ім’я, немає жодної його роботи. Митець доволі скептично ставився до слави, майже не знімав «зірок», відкрив чимало нових молодих акторів, все життя викладав у виші, знімав документальні фільми для телебачення (присвячені Паскалю, Сервантесу та ін.).

Торік пішла з життя Аніта Екберг (1931-2015), американська кіноактриса, фотомодель шведського походження. Знімалась у кінострічках «Війна і мир», «Зізнання черниці», але в історію світового кінематографа увійшла завдяки ролям у фільмах Федеріко Фелліні: «Солодке життя», «Бокаччо-70», «Клоуни» та «Інтерв’ю».