4 січня. Пам’ятні дати

Елізабет Анна Сетон (1774–1821) є першою з двох уродженок США, визнаних Католицькою Церквою святими (у 2000 році була канонізована Катерина Дрексель). Вона народилася 28 серпня 1774 року в протестантській сім’ї, що належала до Єпископальної церкви, через два роки після проголошення Декларації незалежності США. Її батько Річарда Бейлі був першим міським лікарем Нью-Йорка. Її мати, донька священика Єпископальної церкви, померла, коли дівчинці було лише три роки. В 1794 році Елізабет Анна одружилася з бізнесменом Вільямом Сетоном. У подружжя народилися три дівчинки і два хлопчика. Разом із чоловіком Єлизавета Анна Сетон була серед засновників і членів товариства з надання допомоги бідним вдовам з маленькими дітьми (1797) на Бродвеї; подружжя активно займалось благодійництвом. Після фінансової кризи 1800 року Сетони збанкрутіли. Вони змушені були залишити свій будинок, до того ж, чоловік Єлизавети захворів на сухоти. Подружжя, сподіваючись, що італійський клімат сприятиме одужанню, вирушило в Італію. Але там, в Ліворно, в будинку друзів пан Сетон помер. В Італії Елізабет Анна вступила до Римо-Католицької Церкви. Після свого повернення на батьківщину вона долучилася до соціальної діяльності Католицької церкви. Прийнявши пропозицію президента коледжу Святої Марії в Балтиморі Елізабет Анна разом зі своїми помічницями відкриває першу безкоштовну католицьку школу в США. Невдовзі жінки вирішують заснувати чернечу общину з назвою «Сестри Милосердя святого Йосипа», яка стала першою жіночою релігійною католицькою конгрегацією в США. У березні 1809 року Елізабет Анна прийняла чернецтво. Відтоді її почали називати матінкою Сетон. Заснована нею община сестер була офіційно затверджена Католицькою Церквою в 1812 році. До 1818 року сестри відкрили два нових притулки і школу. Вона померла від туберкульозу 4 січня 1821 у віці 46 років. На момент смерті заснована нею чернеча конгрегація «Сестри Милосердя святого Йосипа» складалася з 12 общин. Папа Павло VI канонізував Елізабет Сетон 14 вересня 1975 року. Її вважають покровителькою католицьких шкіл. У Нью-Йорку й сьогодні існує будинок Сетонів (James Watson House) – маленький двоповерховий будиночок (зразок американського класицизму), з капличкою на тлі велетів-хмарочосів. Дивовижне явище. Будівля внесена до Національного реєстру історичних місць США.

Події дня:

17 років тому (1999) відбулися перші торги нової валюти – євро – на валютних біржах, щоправда, безготівкового. На час закриття торгів співвідношення євро/долар склало 1,17 до 1. Починаючи з 1 січня 2002 року, євро увійшов і в готівковий оберт. Наразі євро – офіційна валюта у 19 з 28 держав ЄС.

6 років тому (2010) в місті Дубай (ОАЕ) офіційно відкрито новий 162-поверховий хмарочос «Бурдж Халіфа», який і на сьогодні є найвищою наземною спорудою світу. Висота будівлі (зі шпилем) - 829,8 м. Вежа Бурдж Халіфа має форму гігантського сталагміта, і будувалася дуже швидкими темпами - по 1-2 поверхи за тиждень протягом 6 років. Щодня на будівництві були зайняті близько 12 тис. працівників. У хмарочосі містяться офісні центри, фешенебельні готелі, шикарні апартаменти і торгові центри. Повітря охолоджується і ароматизується, а біля будівлі на рукотворному озері, площа якого дорівнює 12 га, розміщений музичний фонтан.

Ювілеї дня:

200 років від дня народження Осипа Остаповича Шухевича (1816-1870), українського галицького греко-католицького священика, письменника, перекладача, громадського та освітнього діяча. Батько Володимира Шухевича, прадід головнокомандувача УПА Романа Шухевича. Закінчив гімназію при монастирі отців Василіян у Бучачі 1832 року. Також навчався у львівських домініканців. Під час навчання у Львівській духовній семінарії (1835–1838) належав до кола «Руської Трійці». Товаришував також з Антіном Могильницьким. Висвячений 1840 року, працював на різних парафіях. Зазнавав утисків влади. З 1845, за іншими даними з березня 1848 року, — парох Тишківців, того року очолив Городенківську повітову Руську Раду. За його ініціативи та сприяння в Тишківцях було встановлено знак на скасування панщини 1848 року, відкрито школу 1856 року. Був інспектором народних шкіл Городенківського повіту. Друкувався в літературно-науковій газеті «Пчола»; перекладав Вергілія, Гердера, наслідував Вальтера Скотта («Подорожній»). Твори Осипа Шухевича видав посмертно його син Володимир Шухевич під назвою «Переводи і наслідування Осипа Шухевича, з портретом і життєписом автора» (Львів, 1883). Автор передмови — Іван Франко. У передньому слові до книги «Переводи і наслідування Осипа Шухевича» І. Франко писав: «Переводи і наслідування, заміщені в цій книжці — пам’ятка життя і праці чоловіка майже не знаного в нашій літературі, а претім заслуговуючого на всенародне визнання. Праці Шухевича свідчать ще й о тім, на які широкі розміри задумували наші патріоти з доби нашого народного відродження працю на збагачення нашої словесності, як сміливо і совісно приступили до діла».

Роковини смерті:

230 років з дня смерті Мозеса Мендельсона (1729-1786), єврейсько-німецького філософа-ідеаліста, основоположника і духовного лідера руху «Хаскала» (єврейського просвітительства). Естетична теорія Мозеса Мендельсона, якого називали «німецьким Сократом», вплинула на формування поглядів Гете, Шіллера і Канта. Дід знаменитого композитора Фелікса Мендельсона-Бартольді.

75 років з дня смерті Анрі Бергсона (1859-1941), французького філософа, письменника. Представник інтуїтивізму та «філософії життя». Лауреат Нобелівської премії з літератури (1927). «Якість викладення – це перше що приголомшує читача Бергсона і захоплює вас настільки, що одразу ж виникає бажання стати його учнем. Це просто диво, він справжній чарівник», - згадував про Бергсона американський філософ Вільям Джеймс. «Престиж Бергсона і його вплив можна порівняти лише з модною популярністю, якою у пізніх сорокових і ранніх п’ятдесятих роках користувався Жан-Поль Сартр», - зауважує відомий польський інтелектуал Лєшек Колаковскі. Проте, якщо вкрай лівого Сартра влада терпіла й він уник ув’язнення тільки через те, що «Вольтера не садять у в’язницю» (Де Голль), то на Бергсона політики, так би мовити, проектували якраз протилежні фантазії влади, ставлячи його у світло давнього платонівського міфу про короля філософів. Цікавий факт: Бергсону, який попри спроби влади, не дозволив зробити із себе апологетичного державного філософа, протягом Першої світової війни дві різні політичні адміністрації Франції (у 1917 і 1918 рр.) доручали офіційну дипломатичну місію переконати президента Уілсона відмовитись від нейтралітету США на користь Антанти. І, згідно із недавніми архівними дослідженнями, Бергсон фактично – і не тільки як балакучий помічник французького посла – приклався до «написання» шматка історії дипломатії. Бергсон помер у січні 1941 року. Вісімдесятирічний, він марно намагався втекти від наступу німецьких військ у ході бліцкрігу в липні 1940, і був переселений на захід Франції, поблизу Бордо. Після проголошення уряду Віші він повернувся в окупований Париж. Відхилив пропозицію позбавити його від негайного регламентування, якому підлягали євреї. Кажуть, що причиною його смерті було запалення легень, яке він підхопив, коли взимку стояв у черзі, аби зареєструватися як єврей. В останні роки життя Бергсон дещо переглянув свою філософську систему: в ній помітно зменшилось оптимізму.