Хто ділитиме бюджет академії наук?

Хто ділитиме бюджет академії наук?

Укрінформ
Уперше за роки Незалежності Міністерство фінансів спробувало заглянути до "наукової імперії" і викликало цим великий скандал

Ніколи ще наукове співтовариство не відчувало такої напруги і стресу. Ніколи раніше в єдиному протесті не об'єднувалися чесні професори-безсрібники, які все життя служать науці, політичні пройдисвіти екстра-класу, які стали академіками, та спритні ділки, які, будучи нулями в науці, здобули славу "непоганих управлінців",  що "погосподарювали" з центральними будівлями і землями наукових установ на пару-трійку кримінальних справ. Маленьке спостереження. Розмовляючи з одним ученим, якого я знаю дуже багато років і з яким раніше обговорювала тему реформи науки, необхідність інституціональної модернізації, я здивувалася тому, наскільки кардинально цей чоловік змінив думку, щойно ці інституційні зміни постали на його порозі власного будинку.

АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ТА ЇЇ РОВЕСНИК ПАТОН

Для початку, визначимося з поняттями.

В Україні діє Національна академія наук, створена 97 років тому. Її незмінним керівником є 97-річний Борис Патон, який керує нею вже п'ятдесят три роки, двадцять п'ять з яких говорить про реформування Академії. Національна академія наук, з одного боку, - потужна надбудова над університетами, з іншого - вона створена не для того, щоб навчати студентів, як в університетах, а творити науку й готувати вищі наукові кадри. Варто зазначити, що за всієї неповороткості, монструозності Національної академії наук, і унікальні дослідження, і серйозні наукові лабораторії в Україні є, так само, як є вчені зі світовим ім'ям і публікаціями в респектабельних міжнародних виданнях. Гуляє такий стереотип, що в університетах серйозної науки немає через величезну завантаженість викладачів, а в установах Академії наук вона є. Про необхідність зближення університетів, де матеріальна та наукова база слабкіша за базу НАН, говорять уже багато років.

Національна академія наук - це величезна розгалужена мережа наукових установ, регіональні центри, науково-дослідні інститути, близько півсотні організацій дослідно-виробничої бази. У її відомстві - бібліотеки, заповідники, видавництва. Це, по-своєму, імперія. Недоброзичливці з числа політиків подейкують про її непідзвітність і неповороткість. На підтвердження цього, Інтернет-пошуковик видасть десятки посилань на скандали в НАНу, пов'язані з використанням землі та  власності.

При цьому, треба зазначити, що президія, яка керує Національною Академією, - це авторитетні люди, ті, кого можна вважати обличчям української науки. Ми не беремо на себе сміливість оцінювати якість проведених досліджень та якість української науки, просто фіксуємо проблеми.

Роздача академічних звань партократам, віце-прем'єрам, чиновникам Адміністрації Президента та інших структур - звичайна українська практика

Академіки люблять повторювати тезу про свою незалежність та самоврядність, але при цьому деякі з них наукову діяльність поєднували з догідництвом владі й участю в партійних списках. Люди зі світовим ім'ям працювали в режимі штатних політологів Януковича. Академіки з числа партократів, віце-прем'єрів, чиновників Адміністрації Президента та інших структур - звичайна українська практика. Чого варто тільки член-кореспондент, професор НАН Микола Азаров, академік Володимир Семиноженко, Володимир Литвин, Станіслав Довгий, Петро Толочко (у 2009 році він казав журналістам, що "потрібно розділити Україну надвоє").

ГАЛУЗЕВІ АКАДЕМІЇ: КУЧМІВСЬКІ НОВОДІЛИ ДЛЯ ПОЛІТПЕНСІОНЕРІВ?

Плюс до цього, існують також так звані Національні «галузеві» академії: Медичних наук, Педагогічних наук, Правових наук, Мистецтв, Аграрних - з бюджетом на 2015 рік у 2 млрд 896 млн гривень.

Батьком-творцем низки галузевих академій став Леонід Кучма

Галузеві академії - це взагалі дуже цікава історія, усі вони створювалися на початку і в середині 90-х. Батьком цих гнізд науки був президент Леонід Кучма. Академія правових наук з'явилася "для поліпшення темпів проведення правової реформи", що має пояснити присутність там таких "нетлінних і совісних" академіків, як Віктор Медведчук (цей академік уже встиг висловитися з приводу "антисоціальних ініціатив Кабміну"), Дмитро Табачник, Віталій Журавський, Сергій Ківалов.

Серед пріоритетів Академії мистецтв, ні багато ні мало – «відродження нації» ну і, крім того, «розвиток професійного та народного мистецтва, збереження і примноження художніх традицій".

Завдання інших академій, виходячи з написаного на їхніх сайтах, координувати, організовувати, забезпечувати фундаментальне дослідження для процвітання дорученої їм сфери.

Загальний академічний протест викликала стаття 30 проекту Держбюджету на 2016 рік, яка передбачає таку реорганізацію наукових установ.

1.Галузеві академії передаються Національній академії наук.

2. Фінансування Національної академії наук передається в управління Міністерству освіти і науки. Тобто фактично донором наукової історії стає Міністерство освіти і науки.

Цікаво, що ми написали офіційний запит до всіх галузевих академій з проханням прокоментувати ініціативи Кабміну, а також дати розкладку стосовно того, як саме витрачаються бюджети академій, у тому числі, - і які суми стипендій академіків нараховуються колишнім політичним діячам. Відповідь ми отримали лише з Академії мистецтв, чий бюджет 18 мільйонів гривень - найменший порівняно з Академією педнаук, яка освоює 137 млн гривень у 2015 році; Академією меднаук, чий бюджет - 1 млрд 317 млн гривень; правових наук, що за свою участь у правових змінах отримує 30 млн гривень; Академією аграрних наук, яка поліпшує наше сільське господарство на 597 млн гривень. До речі, на сайтах академій міститься загальний річний звіт витрачання бюджетів, без уточнення - які суми йдуть на надбавки якому академіку. Зізнаємося, що обґрунтувати, як витрачається три мільярди бюджетних грошей, міг би і "професор" з двома "ф", але важливо зрозуміти цінність цих досліджень. У британській системі освіти професор зобов'язаний двічі на рік дати статтю до міжнародного журналу, яку "наосліп" оцінюють три рецензенти (рецензенти не знають імені та звання автора).

Але галузеві академії - не єдині незадоволені. До цього хору приєдналися й академіки Національної академії наук.

У листі президії, щедрому на радянські штампи, академіки висловлюють глибоку стурбованість ініціативами Кабміну, просять не допустити руйнування фундаментальної і прикладної науки і закликають порівняти українську науку, на яку йде лише 0,3% ВВП, з Японією та США, яка відпускає 3% ВВП. До критиків ініціатив Кабміну приєдналися і політологи, і народні депутати, і профспілки.

На момент написання матеріалу дискусія тільки набирає обертів, цього тижня в Укрінформі заплановано дві прес-конференції - прихильників і противників реорганізації. А ми вирішили провести власне маленьке опитування як серед науковців, так і серед фінансистів. Деякі з них погодилися розмовляти на правах анонімності. І треба сказати, що, за офф-рекордзе, учені далеко не так одностайні в своїй критиці Кабміну.

Троє з п'яти опитаних нами вчених (два мають звання професора і один - кандидат наук) заявили, що є сенс провести аудит наукових установ і ліквідувати галузеві академії, а не приєднувати їх суто адміністративно до Національної академії наук. На їхню думку, це призведе до перетягування бюджетів, сварок.

"Потужне, безкомпромісне лобі консерваторів НАН, вибори Патона, пролобійовані в новому "Законі про науку" довічні доплати дійсним членам і член-корам НАН та національних галузевих академій, - усе це викликало закономірну реакцію Кабміну, - сказала нам директор фонду "Відкрита політика", експерт Ірина Жданова. - Ідея не фінансувати галузеві академії була і минулого року. Але академічне лобі виявилося сильнішим за політичну волю Кабміну. У цій системі, безумовно, є дієві успішні інститути. Головне, щоб зберегти їх як точки конденсації та розвитку. Можуть вони бути дієвими без фінансування академій? Мабуть, так. Постраждають молоді вчені, наукові працівники середнього віку від значного скорочення фінансування НАН? Однозначно, так. Але потрібна податкова реформа? Теж, відповідь - так. Тоді де знайти кошти? Загальна економічна ситуація важка.

Я вважаю, що кошти від імовірного розпродажу землі та власності, якщо таке станеться, варто спрямувати на добудову соціального житла для молодих учених, евакуйованих із зон окупації інститутів. Є недобудовані санаторії, літні бази відпочинку, в які можна інвестувати для створення містечок молодим ученим, із соціальним житлом, лабораторіями, дитсадками. Кошти від продажу майна неефективних академій та інститутів - це ресурс на кредити для молодих учених, на грантові проекти та інші програми".

ЗАГРОЗИ ТА РИЗИКИ

І хоч у галузевих академій захисників виявилося небагато, але нововведення, пов'язані з перепідпорядкуванням Міністерству освіти і науки, так само, як і скорочення витрат, викликали в учених категоричне неприйняття.

"Документ незрілий, передчасний і погано підготовлений, демонструє непослідовність і несистемність", - такі оцінки вчений Юлія Безвершенко розіслала молодим міністрам.

"Звичайно, поправка Кабміну щодо реорганізації - удар по науці, - вважає заступник директора Інституту соціології Євген Головаха. - Міністерство освіти і науки ухвалюватиме рішення: кого фінансувати, у кого забрати, кого реорганізувати, кого злити, а все це залежатиме від того, хто буде демонструвати міністрам свою лояльність. Формальні реорганізації призведуть до руйнування залишкової наукової бази. Заберуть власність, це вже зрозуміло. Тепер про скорочення фінансування. Будь-який пересічний університет на Заході має бюджет більший, ніж уся наука України. Ну гаразд. Навчилися виживати в будь-яких умовах. Але якщо остаточно добити, ну, буде дика країна. Дике поле. І тільки бігатимуть ці експерти й пояснюватимуть, що все, що не робиться, все на краще. А все-таки, у чому відмінність академічного вченого від навіть вузівського? Він не підпорядковується міністрам, він незалежний, він вільний. Звідси, у нього інший тип мислення. Він не буде раболіпствувати".

Олександра Антонюк, кандидат фізико-математичних наук, старший науковий співробітник управління нелінійного аналізу Інституту математики НАН України так прокоментувала ситуацію:

"Напередодні винесення до парламенту проекту Держбюджету парламентом був прийнятий "Закон про науку", що дає механізм, яким чином перебудувати всю наукову сферу в Україні, прописує, як її реформувати. Але стаття 30, запропонована Мінфіном, фактично перекреслює ту роботу, яку наукове співтовариство зробило разом з Міністерством науки і освіти. Проект Бюджету і нещодавно прийнятий закон у деяких місцях суперечать один одному. У мене таке враження, що у нашої влади права рука не знає, що робить ліва. Реорганізація академій за такий короткий час означає фактично ліквідацію. А пункт про продаж землі через торги у мене створює враження запрограмованого дерибану. Я вивчала, як функціонують наукові інститути на Заході.

Сама ставила собі питання: як поєднати розуміння вченого з можливостями чиновника. У Німеччині зміни розробляє Наукова рада, фактично двопалатний науковий парламент - там і вчені, і чиновники різних рівнів. У Канаді, Великій Британії, Польщі все працює аналогічним чином. Треба сісти та розібратися. А не кавалерійським наскоком намагатися сказати, що треба робити.

Реформа - це та ж децентралізація, але до рівня кафедри. Реформа - не тільки в тому, щоб ліквідувати або приєднувати академії до університетів. Треба дати вченим можливість присвячувати час науці. Міняти систему фінансування загалом. Наприклад, у Франції університет укладає контракт, яким зобов'язується підготувати стільки-то фахівців, зробити стільки-то розробок. Тоді ставка професора залежатиме не лише від викладання. Будь-яка реорганізація - це експертиза, фахівці, можливості. Самоврядність не означає непідзвітність. Я провела в Німеччині майже три роки. І бачила зразки відкритості та конкурентності наукового середовища. Такі ж бачила в Норвегії та Естонії. Я за електронне управління, відкриті звіти, конкурентність, прозорість. І, звичайно, я за аудит університетів. При цьому кожен інститут має оцінюватися відповідно до завдань його діяльності. Для інституту, який робить фундаментальні дослідження - одні критерії, якщо прикладні - інші. Крім того, німецькі колеги говорили: при оцінці наукової установи ви не повинні забирати гроші, ця структура має перерозподілятися на слабкі ланки. Якщо у структури забирати, то в неї не буде сенсу економити.

Стаття 30 несе загрозу фундаментальних наук, тому що в них не бачать миттєвої користі. Я десь чула, що всі біди - від економістів, які не вміють читати теорем. До речі, багато наших академіків хочуть аудиту, але колегіальність прийняття рішення грає проти хорошої ідеї. Коли тридцять п'ять чоловік повинні домовитися, це важко. І тим не менш, все треба робити виважено".

Не приховує своєї тривоги і вчений - аграрниця, професор Інституту економіки та прогнозування НАН Любов Молдаван: "Якщо у нас відріжуть аграрну науку від аграрного сектору, від Міністерства сільського господарства, то це погано. Міносвіти не розуміє специфіки сільського господарства. Аграрне міністерство залишається одним з наших співуправлінців, і це ефективна модель. Якщо з'єднують галузеві академії з НАН для того, щоб урізати бюджет, а не для того, щоб сконцентруватися на чомусь, - теж погано. Ну, припустимо, на Академію загалом давали там мільярд, ось і залишиться мільярд. А той мільярд треба ділити між трьома академіями або чотирма академіями, от і все.

Якщо ж йдеться про те, щоб узагалі академії закрити, як Грузія, то нагадаю такий факт. Грузія перевела на громадські засади академію, ну і сіла там наука повністю, всі розійшлися по всьому світу. У нас не готові виробництво, бізнес не готовий працювати з наукою, він нічого не замовляє науці, йому нічого не потрібно від науки, він просто хапає те, що можна використати максимально. Замовлення немає на науку, отже, ми не зможемо укладати договір з кимось, для когось працювати. А держава візьме й відріже кошти. Ну то й що? Сьогодні перед НАН, перед нашим інститутом узагалі - така сама проблема. Половину грошей дадуть, половину - заробляй. А кому з бізнесу потрібне моє бачення реформування аграрного сектору? Який латифундист захоче, щоб я йому розробила систему сівозмін або перехід на економне землеробство?".

АЛАВЕРДИ ФІНАНСИСТІВ

Я обговорила ту саму тридцяту статтю з людьми з числа експертів Міністерства фінансів і фінансистів інвестиційних кампаній.

Навіть люди, які закликають академіків жити прозоро та згідно з коштами, бояться робити це відкрито, побоюючись сили опору цієї самої науки

Серед іншого, я поставила питання про неузгодженість проекту Бюджету та нещодавно прийнятого Закону про науку і науково-технічну діяльність. Показово, що жоден з респондентів не погодився відповідати відкрито, віддаючи перевагу анонімності. Вони пояснили це вірогідним шквалом обурення на їхню адресу, побоюванням суспільної обструкції.

Цікаво, що співробітники інвесткомпаній були готові ставити під коментарями своє ім'я, але попередили, що я повинна узгодити з піар-департаментами, які "заріжуть коментар" через суспільний резонанс. Сумний факт, що навіть люди, які закликають академіків жити прозоро та згідно з  коштами, бояться робити це відкрито, побоюючись сили опору цієї самої науки. Ми передаємо ці коментарі, скоротивши всі емоційні та особистісні моменти.

Гігантський опір системи зберігає нинішню будову НАН, як парасольку для корупції

Фінансисти згодні з тим, що стаття 30 проекту Бюджету зроблена нашвидкуруч і суперечить Закону про науку. Разом з тим, у самому вищезгаданому законі є суперечності. З одного боку, передбачена єдина пенсійна система, з іншого - збережені спецпенсії для вчених. На думку радників мінфіну, закон не дає стимулів та інституційного оновлення Національної академії наук, а гігантський опір системи зберігає цю будову, як парасольку для корупції.

Фінансисти переконані, що саме грошовий важіль здатний поставити питання продуктивності та підзвітності науки. На їхню думку, тривалі дискусії призведуть до затягування процесу і ніколи академіки не дійдуть до рішення серйозного комплексного аудиту. Активи Національної академії наук залишатимуться де-факто власністю дуже літніх людей, які десятиліттями отримують з неї ренту.

Радники Мінфіну згодні з тим, що стаття 30 - не реформа, це оптимізація витрат. 50 мільярдів - бюджетна діра, її треба закрити. Але при цьому цікавляться ось чим. Чи мають українські вчені, які порівнюють витрати на науку в Україні, з витратами у західних демократіях, таку ж кількість публікацій у західних медіа, патентів і бізнес-замовлень?

Чи не є нездатність відірватися від бюджету і спробувати хоч щось заробити проявом патерналістської свідомості, вихованої, у тому числі співпрацею з владою.

ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ

До кінця грудня (з урахуванням часу на оформлення прийнятого закону) Президент має підписати або ветувати ухвалений парламентом Закон про науку. Тоді стаття 30 проекту Бюджету - фактично примус Міністерства фінансів до модернізації в Академії - втратить будь-який сенс. "Закон про науку", якщо вірити авторам, закладає еволюційний шлях і зберігає довічні спецпенсії для вчених. У будь-якому випадку, ситуація, що виникла, корисна тим, що відкрила тему підзвітності та аудиту науки, можливість вивчити резюме академіків, їхню конвертованість у міжнародному науковому світі і змусила зазирнути в таємницю "академічного" бізнесу

Лана Самохвалова. Київ.
 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-