Рубанівська громада: блекаути, погрози відібрати житло та надія на визволення

Рубанівська сільська територіальна громада на лівобережжі Херсонської області, до складу якої входять села Рубанівка, Веселе, Запоріжжя, Демидівка та Миколаївка, перебуває під окупацією з перших днів повномасштабної війни.

У мирні часи її мешканці мали спокійне життя та займалися сільським господарством. Нині ті, хто лишилися в окупації, живуть під постійним тиском окупаційної адміністрації.

Про те, яка нині ситуація в тимчасово окупованій росіянами громаді, Укрінформу розповів начальник Рубанівської сільської військової адміністрації Дмитро Безрідний.

ПІВ РОКУ ЖИТТЯ В ОКУПАЦІЇ

Дмитро Безрідний із власного досвіду знає, що таке окупація. Коли розпочалася повномасштабна війна, він працював на посаді заступника голови Верхньорогачицької селищної ради Каховського району Херсонської області.

- Наша громада була окупована з перших днів повномасштабного вторгнення, – згадує посадовець. – Вже 27 лютого через неї на Енергодар ішли російські колони. Попри всі труднощі, ми виконували свої повноваження, забезпечували людей продуктами харчування, медикаментами, які отримували через волонтерів і благодійні фонди з підконтрольної Україні території. Звісно, працювати в таких умовах було дуже важко, оскільки до нас постійно навідувалися російські військові і пропонували співпрацю, на яку ми не погодилися. Я не міг поїхати, бо там залишалися наші люди, розповідає Дмитро Безрідний.

Виїжджати з окупації він вирішив після того, як російські військові викрали з дому голову Великорогачицької громади Світлану Коротун. Її утримували в неволі понад два тижні, після чого вона залишила територію громади.

- Я перебував в окупації разом із сім’єю. Рідні наполягали на виїзді, бо переживали, що я можу стати наступним після голови громади, кого викрадуть. Буквально за кілька годин ми зібрали речі, завантажили їх у машину і поїхали на вільні території через Василівку, – ділиться Безрідний.

У черзі на виїзд довелося прочекати тиждень. Були побоювання, що його, як представника української влади, не випустять, але, на щастя, вибратися вдалося всією сім’єю. У День незалежності України, 24 серпня 2022 року, родина Безрідних прибула до Запоріжжя.

За інформацією, якою володіє посадовець, у його оселі спочатку оселилися колаборанти, а нині там живуть російські військові.

На підконтрольній Україні території Безрідний вийшов на зв’язок із керівництвом Херсонської області і йому запропонували очолити Рубанівську сільську військову адміністрацію, якою він керує з 1 листопада 2022 року.

НА СПІВПРАЦЮ З ВОРОГОМ ПІШЛИ ОДИНИЦІ ВЧИТЕЛІВ

До повномасштабної війни в Рубанівській громаді проживали майже чотири тисячі мешканців. За даними 2025 року, з ТОТ на підконтрольну Україні територію виїхали понад 800 людей. Окрім того, є частина тих, хто евакуювалися за кордон, але їх точну кількість складно порахувати.

Громада жила із того, що люди займалися сільським господарством. Її економічним брендом було агропідприємство з млиновим комплексом, яке виготовляло борошно. Після окупації його територію зайняли російські військові й нині підприємство не функціонує.

- Коли набирав собі команду, зіштовхнувся з проблемою, що майже всі працівники залишилися на окупованій території. Проте, за нашою інформацією, на співпрацю з ворогом пішли одиниці. Основна причина, чому люди не виїжджають, це житло, за яке вони тримаються, аби там не оселилися колаборанти чи російські військові. Щодо голови Рубанівської громади, який залишився на ТОТ, він не виходить на зв’язок. Інформації про те, чи пішов він на співпрацю з ворогом і чим займається, немає, – говорить Дмитро Безрідний.

За інформацією Центру журналістських розслідувань, головою окупаційної адміністрації села Рубанівка став гауляйтер Віктор Марченко, який у 2022 році балотувався на посаду голови Рубанівської громади від партії «Наш край». Працював агрономом, різноробочим, вчителем хімії та біології, оператором зерноочисного комплексу. У 2023 році під час організованих окупантами зборів жителів села висунув свою кандидатуру на посаду керівника окупаційної адміністрації, після чого його й призначили. Нині Марченку оголошено про підозру в державній зраді та колабораційній діяльності.

Безрідний зазначає, що на співпрацю з ворогом у Рубанівській громаді пішли тільки одиниці вчителів, які залишилися в окупації. У школу, зокрема, повернулися педагоги-пенсіонери, яких окупанти зуміли переконати. Відомо, що росіяни завозять у Рубанівську громаду своїх учителів та лікарів. Як зауважує начальник СВА, своїм людям вони довіряють більше і замінюють ними місцевих, які раніше пішли на співпрацю.

За інформацією ЗМІ, керівницею створеної окупантами школи в селі Рубанівка стала вчителька української мови та літератури і колишня директорка Великолепетинського ліцею Світлана Недбайло. Вона активно запроваджувала російські освітні стандарти та поширювала ворожу пропаганду. Недбайло заочно засуджена за колабораційну діяльність до двох років позбавлення волі.

Начальник СВА наголошує, що система освіти в Рубанівській громаді нині дуже мілітаризована. Відомо, що дітей одягають у військову форму з приводу різних окупаційних свят, а також відправляють у військові табори на територію РФ.

Два роки тому в школі села Рубанівка окупанти створили шкільний загін російської військово-патріотичної організації «Юнармія».

ПОСТІЙНЕ ЗРОСТАННЯ ЦІН ТА ПОГРОЗИ ВІДІБРАТИ ЖИТЛО

- Громадою переміщатися небезпечно, адже там усюди військові. Був випадок, коли педагогічну працівницю, яка закликала донатити на ЗСУ, окупанти вивезли з дому, арештували і засудили, – додає Дмитро Безрідний.

За його словами, зараз у громаді постійні перебої з електропостачанням через слабку напругу. Буває, що світло відсутнє упродовж трьох діб. Погана і якість зв’язку та мобільного інтернету місцевих операторів.

- Окупанти познімали в місцевих супутникові антени і повстановлювали свої. Потім у них виникли проблеми із супутником, який не міг передавати сигнал, і в підсумку російське телебачення взагалі зникло. Тепер вони ніби підключають Т2. 

Місцеві жителі також скаржаться на неефективність ліків, низьку якість завезених окупантами російських продуктів та зростання цін і тарифів.

Окрім того, люди потерпають від тиску на бізнес. Росіяни одразу поставили вимогу провести його перереєстрацію в РФ, а також запровадили великі штрафи, якщо виявляли, що наймані працівники залучені без трудового договору.

- Вони (окупанти, – ред.) встановили термін до 1 січня перереєструвати весь транспорт, – розповідає посадовець. – Були величезні черги і не всі люди встигли це зробити. Зараз на українській реєстрації взагалі не можна їздити, бо автівки забирають на штрафмайданчики. Так само є дедлайн для реєстрації нерухомості до 1 червня. У сільській місцевості багато людей не мають документів на право власності, тож тепер їм потрібно звертатися до суду, доставляти якихось свідків і доводити, що це їхнє майно. Для цього треба їхати в сусідній Нижньосірогозький район, де є суд і нотаріус. Там величезні черги і не всі встигнуть до визначеної дати це зробити. Людям натомість погрожують, що відберуть майно і заселять туди своїх.

Водночас є випадки, коли батьки, які лишаються в окупації, намагаються відправити своїх дітей на підконтрольну Україні територію. Безрідний розповідає про 17-річну дівчину, котра разом зі своїм хлопцем звідти вибралася. Вона прибула в Запоріжжя і поділилася, що свобода під обстрілами набагато цінніша за життя в окупації.

ЖИТЕЛІ ГРОМАДИ ЧЕКАЮТЬ НА ДЕОКУПАЦІЮ

Нині працівники Рубанівської селищної адміністрації працюють дистанційно звідти, де знайшли собі прихисток.

У Житомирі в лютому почав працювати Центр допомоги херсонцям «Вільні разом», діяльність якого координують Рубанівська та Горностаївська військові адміністрації. За словами начальника СВА, це простір, де люди можуть отримати підтримку та поспілкуватися з такими ж жителями Херсонщини, які вимушено залишили свої домівки.

Як зауважує Дмитро Безрідний, Рубанівська громада має свій бюджет, сформований із залишків коштів, які були на казначейських рахунках до повномасштабної війни, та дотації з держбюджету. Із 2023 року з нього виділяють гроші на допомогу ЗСУ, яка вимірюється мільйонами гривень. Спрямовують також ресурси на соціальну підтримку жителів громади, зокрема мобілізованих, добровольців, контрактників, лікування поранених, сімей полонених та звільнених із полону, а також дітей захисників.

- Узагалі настрою у людей, які лишилися в окупації, немає. Ті, з ким спілкуюся я або мої колеги, розповідають, що чекають на деокупацію і повернення під контроль України, – резюмує начальник СВА.

Ірина Чириця, Житомир

Фото надані Дмитром Безрідним