Як сотні років тому: на Хортиці будують човен-моноксил
«Майстерню» облаштували просто неба на острові, у балці, що має назву Велика Молодняга. Цілком можливо, десь тут кілька сотень років тому робили справжні моноксили. Науковці намагаються максимально дотримуватися давніх технологій і використовують здебільшого старовинний інструмент, наприклад, сокири XVI століття.
Як це відбувається, бачили кореспонденти Укрінформу.
ПРИРОДНЕ ЛИХО «ПОДАРУВАЛО» ДЕРЕВО ДЛЯ ЧОВНА
Ще до початку російського повномасштабного вторгнення запорізькі науковці хотіли провести історико-археологічний експеримент – власноруч зробити, як то кажуть, «з нуля» човен-довбанку, або ж моноксил. Такі човни вони знаходили під водами Дніпра та на узбережжі Хортиці. Найдавніший зі знайдених датується ІІІ ст. до нашої ери – мовою істориків, це доба скіфів. Тепер він зберігається під водою. Також є більш новітні човни – V, IX, XV століть, а також креслення та чимало інформації про використання цих плавзасобів. Залишалось знайти «правильне» дерево і розпочати роботи.
Рік тому на Хортиці внаслідок сильного буревію впали кілька дерев, вік яких сягав близько ста років.
- Ми давно мріяли це зробити. Та була проблема, де взяти стовбур, бо ж не можемо просто так піти на Хортицю, завалити дерево і почати стругати човен. А коли тополі впали, далі було два варіанти: або вони згниють, або ми увічнимо їх у вигляді човна хортицького, – розповідає реставратор Національного заповідника «Хортиця» Андрій Денисенко.
Одразу уточнюю в нього, чи справді такий човен називали хортицьким.
- Довбанки з такою кормою і таким «носиком» на острові нам траплялися тричі – датовані V, IX, XV століттями. В інших регіонах такої геометрії човнів ми не бачимо. Жартома між собою називаємо цей тип моноксилів «хортицьким» – тільки з огляду на його геометрію. Наш човен має продовжити традицію і буде датуватися ХХ–ХХІ ст., – говорить Андрій.
Над будівництвом працює троє реставраторів. Роботи стартували в квітні, але через різке похолодання та сніг їх доводилося ставити на паузу на кілька днів.
З-ПІД СОКИРИ БІЖИТЬ ВОДА
За словами реставраторів, перші удари сокирами були дуже важкими. Як фізично, так і морально.
- Люди, що робили човни в той час, мали більше навиків. Вони працювали з деревом, вміли краще обробити його, жили цим промислом. Ми намагаємося повторити, але, будемо щирими, – частково використовуємо сучасні інструменти. Наприклад, розпилювали стовбур електропилами, – розповідає гідроархеолог, завідувач відділу реставрації Національного заповідника «Хортиця» Валерій Нефедов.
Андрій підтверджує, що спочатку справді було дуже важко.
- У перший день то був капець. Я сокирою років десять не працював, дрова рубати – то не рахується. Попрацював дві хвилини – і руки заболіли, одразу мозолі, а результату нуль. Тепер уже руки звикли, навіть рукавиць не треба. Мені подобається. Проте 5–10 хвилин працюю – і треба перепочити, сил на більше не вистачає. Але все одно повертається майстерність, – додає він.
Приблизна вага тополі, з якої роблять човен, на початку робіт була 2,5 т. Реставратори жартома говорять, що не знали, з якого боку підступити і як взагалі зрушити з місця деревину.
- У перший день ми вибирали стовбур, щось відрізали, крутили, дивились, що і як має бути, форму обирали. Вирішували, де має бути кіль, знімали кору, бо під нею шкідники заводяться. Тепер у нас дуже важкий етап – видовбати середину. Якщо зайве рубанемо, то все, – каже реставратор, якого звати Дмитро.
Чоловік дуже соромʼязливий, хоча працює в заповіднику чимало років і, здається, знає про човни якщо не все, то дуже багато.
- Зі сокири вода летить, коли працюємо. Дерево має висохнути. Процес висихання відбувається під час роботи, – додає.
Довжина моноксила буде майже 7 метрів. Такими човни робили і кілька століть тому.
- Їх будували для походу. У них могли розміститися дві людини плюс вантаж або чотири людини без вантажу. Тепер маємо видовбати середину, зробити тонкими борти – менш ніж 5 см, і човен буде важити десь 300 кг. Коли ми почали працювати, то побачили труху в деяких місцях, тож будемо смолою чи дьогтем обробляти, як робили і в давнину. Водночас у нас немає вибору: ми взяли ту деревину, яка впала. Це раніше тут були ліси і можна було обирати, що до вподоби, – зазначає Нефедов.
Він додає, що тополі, які впали рік тому і з яких, власне, роблять човен, можна назвати легендарними. Багато людей, що приходять подивитися, як просувається робота, кажуть, що памʼятають їх із дитинства.
- Хочемо порахувати кільця, щоб вік більш точно встановити. Їх не дуже видно, але плануємо це зробити, – каже.
Видовбування човна – навіть на вигляд дуже важка та складна справа. Ще більше, чим тоншими стають стінки човна, тим страшніше робити кожен наступний рух сокирою.
- Головне – не перестаратися і не прорубати наскрізь. Кожен удар сокирою вганяє нас у піт, – сміється Андрій.
Працівники заповідника говорять, що стародавніх човнів із мʼяких порід дерев не знаходять. Проте це не означає, що їх не було, просто вони не такі довговічні.
- Вони не зберігаються, бо нестійка деревина. Але із мʼяких порід дерев човнів було набагато більше, ніж, наприклад, дубових. Водночас дуб дуже важко обробляти, він має схильність до тріскання, – пояснює Валерій Нефедов.
Після того як човен буде видовбаний, його спустять на воду і річкою доставлять до реставраційного ангару, де і проводитимуть обробку, виготовлятимуть весла.
ВІДТВОРИТИ ПОХІД ПО ВЕЛИКОМУ ЛУГУ
- Валерій дуже давно хотів зробити човен. Нещодавно він повернувся з фронту, і ми вирішили, що відкладати цей проєкт не будемо. Ми можемо виділити 2–3 тижні для цього. До того ж поки тут працюємо, до нас більш ніж сто людей приходили, розпитували, хтось фізично допомагав. Ми для чого працюємо? Щоб зберігати культуру і популяризувати. От тепер це на 100% робимо, – говорить Андрій Денисенко.
Сам Валерій Нефедов каже, що, працюючи над човном, відчуває неабияке задоволення, бо це проєкт про вивчення і технології, і річкових традицій.
- Коли знаходили стародавні човни, то думали, що було б круто такі відтворити самим. У цьому році хочемо спустити його на воду. А ще в мене мрія – відтворити похід по Великому Лугу, – додає гідроархеолог.
Після того як росіяни підірвали Каховську ГЕС, Великий Луг почав відроджуватися. Проте частина території нині окупована й замінована. Тож похід може стати реальним лише після завершення війни.
- Ні, не завершення, а після нашої перемоги, – уточнює Валерій. – Хоча ситуація на фронті нині така, що навіть не можу уявити, як далі будуть розгортатися події.
Ольга Звонарьова, Запоріжжя
Відео авторки, фото Дмитра Смольєнка
