Музейне селфі на фоні квіток персика і протигазів

Музейне селфі на фоні квіток персика і протигазів

Укрінформ
Під час локдауну воно дозволить вам побачити Січовий храм, китайський сувій, народний одяг та атрибути "холодної війни"

За традицією кореспонденти Укрінформу щороку долучаються до Дня музейного селфі. Цього разу в період локдауну це виявилося нелегким завданням. Але ми спробували. Десь кореспондентам удалося потрапити у музейні фондосховища, а десь – цілком безпечно сфотографуватися на фоні експонатів на свіжому повітрі, знайшлося і кілька селфі, зроблених у час між локдаунами.

ЗАПОРІЖЖЯ. СІЧОВИЙ ХРАМ СТАВ МУЗЕЙНИМ ОБ’ЄКТОМ

Церква Покрови Пресвятої Богородиці на Запорозькій Січі – одночасно й діючий храм, і музейний об’єкт. Вона є зменшеною копією храму, що зведений на Сумщині у селі Пустовійтівка – на батьківщині останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського (1691-1803).

З нагоди міжнародного дня музейного селфі кореспонденти Укрінформу побували в храмі-музеї та “заселфилися” з істориком, завідувачем відділу Національного заповідника “Хортиця” В’ячеславом Зайцевим на фоні одного з експонатів – іконостасу XVIII століття.

Петро Калнишевський звів церкву в 1773 році на власні кошти і, начебто, скопіював із Січової. Оскільки точного опису козацької церкви, яка існувала на Запорозькій Січі, немає, то у 2006-2008 роках у Запоріжжі побудували копію церкви Калнишевського. Тобто, відтворили копію копії.

Церква Калнишевського – 35 метрів заввишки, церква на Хортиці – 25. Запорожці говорять, що через брак місця, відведеного під історико-культурний комплекс “Запорозька Січ”, довелося зекономити на “десяти церковних метрах”. Щоправда, заощадили не лише на розмірі, а й на самій технології та будівельних матеріалах.

“За часів Запорозької Січі тут правили службу для козаків-запорожців, – розповів В’ячеслав Зайцев. – Вони ніколи грошей на церкву не шкодували. Коли поверталися з походів, то гроші розподіляли на три частини: третину поміж себе ділили, третину – на скарбницю віддавали і третину – на церкву. Козаки будували з дуба, а ми – з сосни. Вони робили церкву без жодного металевого цвяха. Це можливо відтворити, але це дорого. Приблизно в 5 разів дорожче, аніж церква з цвяхами. Але для запорожців це було принципово, з повагою до Христа, адже його розіп’яли цвяхами. У нас церква з цвяхами, бо грошей було не так багато, як у козаків”.

Храм на Хортиці прикрашають хрести, які є копіями з Покровської церкви з Микитинської Січі, де було обрано гетьманом Богдана Хмельницького. Подібні хрести були й на Січі у Запорожжі.

У церкві мав право служити ченець (ієрономонах), він мав бути високим, красивим, з гарним голосом.

Із внутрішньої сторони храмового склепіння є спеціальні отвори – звучники (вони підсилюють голос, щоби була гарна акустика). Стіни храму наразі прикрашають цифрові копії ікон, а також прапори, які є точними копіями прапорів з військового королівського музею у Стокгольмі (в Швеції).

“Це не просто прикраси. Це козацькі прапори, яким 350 років. У 1651 р. в битві з ляхами загинуло кілька десятків тисяч козаків, ляхи перемогли тоді й взяли багато речей – серед яких і булава Хмельницького, і прапори”, – пояснює В’ячеслав Зайцев.

Сьогодні мало що відомо про Січову церкву, а храмові ікони не збереглися. В історичних описах зазначається, що “царські ворота” в храмі були зроблені з 56 кг срібла. У 2014 році невідомий журналістам меценат привіз із Подолу оригінальний іконостас XVIII століття.

“Він справжній. Нам його подарував меценат. Відомо, що він зберігався в колгоспі, а церква, з якої його зняли, використовувалась як склад. Іконостас зроблений з липи. Над ним добряче попрацювали реставратори. Це все, що нам про нього відомо”, – говорить Зайцев.

ЛЬВІВЩИНА. КИТАЙСЬКИЙ СУВІЙ У СТИЛІ “КВІТИ І ПТАХИ”

Це селфі на фоні китайського сувою «Квіти персика та пара сойок» зроблене в період між локдаунами, коли музеї набирали обертів після весняного простою, виставляючи найкращі експонати своїх фондів і не здогадувалися, що взимку знову залишаться без відвідувачів.

Унікальна можливість торкнутися східного мистецтва випала в Золочівському замку, який входить до Львівській галереї мистецтв ім. Бориса Возницького. Тоді вперше за свою історію галерея виставила на огляд усі 19 сувоїв, що зберігаються в її фондах.

В експозиції були представлені всі три види сувоїв, які відомі у світі: пейзаж, портрет і каліграфія.

«Для багатьох ця виставка стала відкриттям, бо мистецтво Сходу дуже відрізняється від європейського. Не слід від неї чекати яскравого забарвлення чи витонченої техніки, вона має не настільки зорове представлення, як глибокий філософський зміст", – розповіла завідувачка сектору "Музей східного мистецтва" галереї Тетяна Олейнікова.

Проте увагу відвідувачів найбільше приваблював китайський сувій «Квіти персика та пара сойок», скоріш за все тому, що він вирізняється поміж інших кольоровою гамою, цікавою технікою та своєрідним «романтизмом».

«Живописний сувій «Квіти персика і сойки» художника Чжао Вень, у жанрі хуа-няо («квіти і птахи») поетично відображає давні національні уявлення про значущість і символізм кожного явища природи. Квіти персика – символ натхнення, творчості, образ сойки – символ щастя і взаємної любові», – розповіли в музеї.

Розглядати сувої поспіхом не варто, адже китайські картини – мистецтво, яке є неможливим без «співучасті» художника і глядача.

На запитання, як сувій потрапив до фондів галереї, адміністрація зазначає, що китайську картину придбали ще в 1960-х роках у приватного колекціонера, спеціально для Китайського палацу в Золочеві, але за яку суму – вже й не пригадують.

Насправді, дивує і те, що в Галичині, яка завжди пишалася своєю європейською культурою, є картини Далекого Сходу та ще й Китайський палац. Його збудували на території Золочівського замку в кінці XVII - на початку XVIII ст., за правління князя Михайла Казимира Радзівілла як дань моди на “шинуазрі”, що поширилась по всій Європі в ті часи.

У 1986 р. Китайський палац у складі музею-заповідника “Золочівський замок” передали, вже як філію Львівської галереї мистецтв, на реставрацію, що тривала до 2004 року. З того часу в Китайському палаці відкрито музей Східних цивілізацій. Проте, як зазначають працівники, побачити всі сувої в експозиції – це рідкість, адже світло та вологість повітря негативно впливають на картини. Час від часу китайські та японські сувої виставляють почергово в експозиції, а відтак дбайливо зберігають у фондах у спеціальних коробках при сухому повітрі. Саме там вони зберігаються і зараз, та сподіваємось, що в туристів буде можливість побачити «Квіти персика та пару сойок» після локдауну.

ХЕРСОН. ЕКСПОНАТ З ЕПОХИ ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ

У Херсоні потрапити зараз до музеїв проблематично не лише з огляду на карантинні обмеження – ряд з них ще й на ремонті.

Втім кореспондент агентства завдяки сприянню управління туризму та курортів облдержадміністрації змогла все ж зробити селфі біля експоната – для мене відкрили двері Музею влади, який з’явився влітку минулого року в підвалі будівлі, де розташовані Херсонська ОДА та облрада. Раніше тут був обком Компартії УРСР, будівлю споруджено в 1959 році за проєктом архітектора Григорія Трудлера. Серед експонатів Музею влади – і ретротелефони, що стояли у посадовців радянської епохи, і стіл з 30-40 років минулого століття, а ще макет Каховської ГЕС (50-і роки ХХ століття). І, звісно, ретродрукарське обладнання, яке тут колись використовували та багато плакатів. Кажуть, уся техніка хоч і стара, але робоча.

Ходили чутки, що це приміщення – то бункер, куди керівництво області мало сховатися у випадку ядерного удару, та насправді музей розмістили у підвалі, де колись була обкомівська друкарня. А бункер так і залишився закритим для відвідувачів.

Проте одна кімната музею присвячена періоду холодної війни – тут і плакати з написом «Учись владеть противогазом», «Будь готов к противохимической обороне!», «За мир и разоружение!». І власне, самі протигази та спецкостюми, зокрема, й одягнені на манекени, на фоні яких я й вирішила заселфитися – розповіді, що чула з телевізора у дитинстві про можливий ядерний удар чи нейтронну бомбу, важко забути.

Старший науковий співробітник обласного краєзнавчого музею Андрій Микитюк каже, що відвідувачів цього музею старшого віку експонати повертають до спогадів про минуле, якими вони діляться під час екскурсій.

ТЕРНОПІЛЬ. СЕРДАК, БАРШІВКА-”КРЕСАНЯ” ТА БОРЩІВСЬКА СОРОЧКА

А ось наш кореспондент із Тернопільської області Олег Снітовський надіслав фото одразу з трьома музейними експонатами.

В одній із наймолодших в області музейних установ – етногалереї «Спадок» родини Демкур у Тернополі, де зібрано майже 5 тисяч експонатів із різних регіонів, журналіст одягнувся у «брендовий» народний одяг Прикарпаття і Тернопільщини. Це, передусім, етнографічний раритет – самобутня понад 100-літня чоловіча борщівська «бавняна» сорочка із домотканого конопляного полотна із простим кроєм і щільним, об’ємним вишитим орнаментом, у якому домінуючим є чорний колір, а інші лише підсилюють візерунок. До речі, етнографи вважають, що донині борщівська вишита сорочка лишилися практично в первозданному вигляді, починаючи із XV ст., і майже не зазнала впливу інших новітніх течій у вишивці.

І, як доповнення до цієї сорочки – фетровий головний убір з Косова, що на Івано-Франківщині – баршівка-«кресаня», прикрашена різнокольоровими шнурочками та вовняними нитками. А через плече можна перекинути гуцульський сердак із яскраво-червоними та помаранчевими китицями. І знаєте, нічого, отаке поєднання народного одягу двох сусідніх областей виглядає досить органічно.

ХАРКІВ. ОРИГІНАЛЬНІ ГОДИННИКИ ТА “ГІБРИД” ФОРТЕПІАНО З РОЯЛЕМ

У Харківському історичному музеї ім. Сумцова просто неможливо пропустити частину виставки «Слобожани», яка показує інтер’єр заможної дворянської родини XIX століття. Звісно, що шпалери в стилі ампір і камін – просто такі, якими могли б тоді бути, але решта речей – оригінальні, а деякі, до того ж, досі є загадкою для спеціалістів.

«На каміні, що був обов’язково у вітальнях, ми розмістили бронзовий з позолотою годинник у стилі рококо від Самуїла Веля, якого називали «чарівником годинників», його вироби постачалися до двору російського імператора. Годинник термостійкий. Нам невідомо, кому він належав, але ми думаємо, що точно жінці, бо виріб дуже красивий, зі скульптурою дівчини, яка сидить на лавці з книжкою в руках, – розповідає науковий співробітник музею Юлія Стаднік.

Цікавий і настінний годинник у вигляді шафи. Він має напис французькою: «Король Парижа». При цьому виготовлений він у Німеччині. «Або це був рекламний хід, або хитрість, бо ж конкуренція між німецькими виробниками годинників наприкінці XIX - початку XX століття була велика, і тому виробник намагався пов’язати себе з французькою маркою», – зазначає Юлія Стаднік.

Музичний інструмент початку XX століття теж приховує загадку – це і не піаніно, і не рояль, а знайти його виробника в каталогах музейникам поки що не вдається. У Харкові того часу було багато магазинів музичних інструментів. «Є напис, але це не відомий, як-то кажуть, не розкручений німецький виробник. Можливо, якась невелика фірма. Інструмент нетипової форми, більший за піаніно, можна сказати, це щось середнє між фортепіано та роялем», – розповідає науковий співробітник.

Ще в цій вітальні є чудова картина відомого українського художника Сергія Васильківського з серії, присвяченої видам на річку Сіверський Донець. А за каміном – пара красивих стільців, які належали художнику, та софа, що була власністю відомого архітектора Олексія Бекетова.

Ольга Звонарьова, Людмила Гринюк, Ірина Староселець, Олег Снітовський, Юлія Байрачна, Запоріжжя–Львів–Херсон–Тернопіль–Харків

Фото Дмитра Смолієнка, Людмили Гринюк, Ірини Староселець, Тараса Хлібовича, Юлії Байрачної

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-