Чернігівський скарб, який знайшли двічі

Чернігівський скарб, який знайшли двічі

Музейний експонат
Укрінформ
Вдруге його шукали понад 30 років, а вперше показали через століття

Так повелося, що скарби зазвичай шукають довго і важко, а, знайшовши, бережуть як зіницю ока. Іноді їх крадуть, тоді - шукай вітру в полі. Проте бувають випадки, коли скарб нібито розчиняється у часі, просторі й вирі буремних подій, а потім сам вказує шлях, як його віднайти і зібрати докупи. Одну з таких дивовижних розповідей можна почути в Чернігівському обласному історичному музеї ім. Василя Тарновського, а стосується вона цінної колекції срібних виробів давньоруської доби. Нині ці предмети представлені в експозиції музею, а в різний час їх шукали славетний археолог, студенти, науковці й навіть арештанти...

КОПАЛИ БАГАТО І ДОПІЗНА

Коли в 1923 році у Чернігові вирішили дослідити один із найдавніших храмів Східної Європи - Спасо-Преображенський собор XI століття, то запросили для цього дуже відомих на той час київських професорів: археолога Миколу Макаренка та історика архітектури Іполита Моргилевського. Першому доручили керувати розкопками, другому - обстежувати розчищені від землі стіни. А культурний шар довкола останніх за сотні років утворився чималий.

Як розповіла старша наукова співробітниця відділу фондів Чернігівського історичного музею ім. Василя Тарновського Людмила Сита, частина будівлі храму вже була під землею, від прибудов залишились тільки фундаменти, й на той час ніхто поняття не мав, що зосталося під багатовіковим шаром ґрунту.

Людмила Сита
Людмила Сита

- Археологічні дослідження проводилися з 7 липня по 11 вересня 1923 року. У ході робіт були досліджені зовнішні стіни Спаського собору, фундаменти прибудов і склепів з його північного та південного боків (зараз кладка тих фундаментів виконана червоною цеглою). Усередині собору археологи зробили 8 шурфів. До розкопок були задіяні члени історико-архівного гуртка, студенти Інституту народної освіти, а також в’язні ДОПРу (російською ДОПР - це "Дом принуждения", сучасною мовою - СІЗО). В архівних документах згадується про те, що міліція безперервно охороняла і арештантів, і місце розкопок. Коли дослідження були в розпалі, її попросили подвоїти кількість в’язнів і час їх перебування на роботі - до 21 години замість 19-ї. Обсяг земляних робіт був дуже великий, - підвела до найцікавішого пані Людмила. Саме з її слів ми й дізнаємося, що було далі.

СКАРБ МАКАРЕНКА

Кваліфіковані роботи на розкопках, розчистку стін, приміром, виконували спеціалісти. І от, коли професор Макаренко власноруч розчищав стінку південно-східної прибудови, у нижній її частині, в щілині між камінням, він знайшов загорнутий у полотняну тканину скарб. Це були срібні вироби, переважно жіночі прикраси. Оглянувши речі, археологи дійшли висновку, що вони належать до періоду Давньої Русі, а в храмі їх заховали, найімовірніше, у хвилину небезпеки. Можливо, під час монгольської навали, коли Чернігів у 1239 році захопили війська хана Менгу. Заховати то заховали, а от забрати вже, очевидно, було нікому...Так той скарб і пролежав у стіні багато віків.

Отже, у тій полотнині були: два колти (прикраси, які кріпилися до головного убору (або очілля) і звисали до рівня плеча; колодочки рясен (кріплення для колтів); дві тринамистинні сережки київського типу; два шарнірні браслети та одна грошова гривня. Колти прикрашали зображення фантастичних тварини із хвостом-плетінкою, браслети - рослинний орнамент і морди тварин, схожих на левів. Пізніше вчені зазначали, що такі браслети символізували родове вогнище і могли бути частиною весільного вбрання жінки. Досі їх знайдено небагато, бо на Русі ці прикраси були рідкісними.

Всі речі скарбу були виготовлені зі срібла високої проби, а отже, найімовірніше, належали заможній людині. Бо прості міщанки в той час носили бронзові, мідні та скляні прикраси.

Знайдені артефакти мали бути передані до одного з чернігівських музеїв, але під свою розписку Макаренко взяв їх до Академії наук для дослідження. Повернути зобов’язався за місяць. У Києві професор їх дуже детально, навіть прискіпливо описав, і в 1929 році цей опис із фотографіями опублікував у монографії про розкопки чернігівського Спасу. У майбутньому ця публікація відіграла в "біографії" скарбу надзвичайно важливу, без перебільшення рятівну роль.

ПРОПАЖА ТА ІДЕНТИФІКАЦІЯ

Наступна згадка про цей скарб була датована вже одним із повоєнних років. Тоді відома на той час археолог Галі Корзухіна складала перелік давньоруських скарбів і задля уточнення місцезнаходження знахідок Макаренка надіслала до чернігівського музею запит. Відповідь отримала невтішну: у 20-х роках скарб був переданий до Академії наук України і де він зараз - невідомо.

Після Другої світової війни музейникам було складно. Вцілілі й повернуті з евакуації колекції треба було швидко інвентаризувати, а спеціалістів-археологів, які б розбиралися в артефактах, не вистачало. Музейна документація під час війни пропала, в колекціях часто виникала плутанина. Тож, коли музейні працівники виявляли давньоруські речі невідомого походження, то відносили їх або до колекції з Княжої гори на Черкащині, або писали, що вони знайдені десь на Чернігівщині. Стосовно скарбу Макаренка, в музеї вирішили, що він просто пропав - у війну, чи й раніше... 

Ішли роки, змінювались покоління, а з ними і музейні працівники. І от у 1980-х роках зберігач археологічної групи історичного музею (нині - кандидат історичних наук і доцент університету) Олена Черненко звернула увагу на те, що два колти, знайдені в одній із колекцій, дуже схожі на зображені у монографії Макаренка. Молода співробітниця їх детально роздивилася, звірила з описом ученого і зрозуміла, що це справді вони. Можна уявити радість і хвилювання, які охопили тоді музейників. Колти, які вважаються втраченими, - тут, у Чернігові! То, може, й інші речі зі скарбу Макаренка зовсім поруч, просто розкидані по різних коробках? Відтак почалося вивчення інших колекцій. А дрібних археологічних предметів у музеї - ой як багато! Щоб переглянути всі - потрібні роки.

Колти, які знайшлися, були в жахливому стані - розламані. У 1990-х роках їх віддали на реставрацію до Москви, звідки вони повернулися, наскільки це можливо було, відновленими.

У 2000-х серед таких же невідомо де знайдених на Чернігівщині раритетів віднайшлися колодочки рясен, а потім і браслети. Останні були не в археологічній, а в історичній групі музейної колекції, тож археологи не завжди могли їх побачити. І коли головний зберігач групи дорогоцінних металів Ганна Арендар звернула увагу на ці речі, наша оповідачка Людмила Сита відразу їх упізнала: "Так це ж, певно, зі скарбу Макаренка", - сказала. Звіривши браслети з описом та фотографіями професорської публікації, науковці переконалися у правильності своїх висновків.

У 2013-му році браслети передали до Національного дослідного реставраційного центру України, де їх відновив майстер Віктор Голуб. Так, завдяки зусиллям різних фахівців скарб Макаренка майже весь був зібраний докупи.

- Якби не наявність отого детального опису, то речі зі скарбу могли б і не ідентифікувати, - зауважила Людмила Сита.

Залишалося знайти сережки і срібну гривню.

ДРЕВНЯ РОЗКІШ НА ЗЕЛЕНОМУ СУКНІ

Грошову гривню з того скарбу відшукали відносно швидко серед її музейних "родичок". Переглянули кожну, переважили і знайшли потрібну. За описом Макаренка, гривня зі скарбу важить 37 з чвертю золотників (1 золотник - це 4,26 г) або близько 159 г. Ідентичної їй за всіма показниками у музейних фондах не було.

А от із сережками вийшло складніше. Тому що подібні до описаних професором сережки київського типу є у багатьох скарбах кінця ХІІ - початку ХІІІ сторіч. Щоб виокремити ті, що належать до скарбу Макаренка, потрібні були хоч якісь фотографії. А їх у публікації археолога не виявилось. І тому знайти прикраси, навіть якщо вони і є у фондах Чернігівського історичного музею, констатують його працівники, неможливо.

Але й без них скарб Макаренка сьогодні виглядає дуже солідно. І нарешті представлений у музейній експозиції. Вперше (!) за майже 100 років після того, як був знайдений.

У всій красі давньоруське срібло можна побачити у вітринах одного із залів історичного музею. На зеленому сукні за спеціально підібраного освітлення ці дорогоцінні речі віком майже 800 років притягують погляд і ніби передають нам вітання від далеких предків.

Насамкінець хотілося б зрозуміти, як могло статися, що скарб загубився начебто в Києві, а знайшовся "удома", в Чернігові? Відповідь, виявляється, доволі простою. Взявши свою знахідку на дослідження під розписку, Макаренко, ймовірно, досить швидко її повернув. До Другої світової війни дорогоцінності зберігалися вкупі, а під час евакуації музею, хаосу, який тоді панував, багато речей переплуталося, можливо ще на етапі їх пакування. Сьогодні розказати про це вже нікому. Очевидним залишається лише факт зникнення у воєнні роки музейної документації. Серед паперів, які вціліли, документа про повернення Макаренком скарбу в Чернігів не знайшлося. Хоча цілком можливо, що й він собі тихенько лежить у якомусь архіві...

Наталія Потапчук, Чернігів

Фото автора та надані Чернігівським історичним музеєм ім. В. В.Тарновського

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-