Кубки зі старовинної скловарні

Кубки зі старовинної скловарні

Музейний експонат
Укрінформ
Де ще у Європі були скляні майстерні у ІІІ-V ст. нашої ери й чому Черняхівську культуру називають беззбройною

На території сучасної Чернівецької області у ІІІ-V століттях нашої ери працювала скляна майстерня черняхівської культури, де виготовляли рідкісний на той час скляний посуд та предмети побуту.

Тривалий час вважалося, що досліджувана радянськими археологами скляна майстерня у селі Комарів Кельменецького району була єдиною у Європі за межами Римської імперії. Проте останніми роками дослідники також почали знаходити залишки подібних майстерень уздовж річки Рейн на території сучасної Німеччини.

МАТЕРІАЛ ПРИВОЗИЛИ З ЄГИПТУ

У відділі археології Чернівецького обласного краєзнавчого музею зберігається чимало знахідок зі скляної майстерні. Зокрема, у хорошому стані є два скляні кубки та флакон з-під парфумів чи якоїсь іншої рідини.

«Черняхівська – це найяскравіша культура всієї Східної Європи римських часів. Це третє – перша половина п’ятого століття нашої ери. На території України вона представлена 3500 різними пам’ятками. Це і поселення, й могильники, і скарби, окремі предмети, які були знайдені: озброєння, прикраси, речі побутового характеру, – розповідає старша наукова співробітниця Чернівецького обласного краєзнавчого музею Оксана Драгомирецька. – На території безпосередньо Буковини було виявлено і досліджено 250 пам’яток черняхівської культури. Найяскравішими ознаками цієї культури, тими пам’ятками, які ми можемо представити у нас в експозиції, є надзвичайно якісний гончарний посуд. Дуже часто гарно орнаментований, красивий, це унікальні скляні речі, які представлені в даному випадку флаконом, кубками, фрагментами зі склоробної майстерні».

Віднайшли майстерню під час розкопок поселення на території сучасного села Комарів Кельменецького району. Вперше про неї дізналися ще радянські археологи.

«Поселення в селі Комарів Кельменецького району досліджувалося, в основному, ще в радянські часи. Тоді існувала одна версія того, що собою являє ця склоробна майстерня. Археологи того часу доводили, що вона одна-єдина у тогочасній Європі за межами Римської імперії. Проте вже зараз деякі європейські науковці спростовують цю версію. Доводять, що подібні майстерні були і поблизу річки Рейн, на території сучасної Німеччини. Річ у тім, що з’явилося нове бачення цього дослідження. Тому що ним займалися і в пізніші часи також», – говорить завідувачка відділом археології середніх віків нового часу краєзнавчого музею Світлана Белінська.

Зокрема, науковиця Ольга Румянцева, яка також досліджувала Комарівське поселення, дійшла до висновку, що ця склоробна майстерня була майстернею вторинного типу.

«Тоді майстерні із виготовлення скла поділялися на первинні та вторинні. На первинних склоробних майстернях виготовляли цілі величезні плити скла. Це була плавильна піч прямокутної форми розміром приблизно 4 на 6 метрів. І ось та плита скла, яку виготовляли в цій печі, важила до 8 тонн. Потім її дрібнили, били на окремі куски, ці куски відправляли на склоробні вторинного типу і вже там із цих шматків виготовляли безпосередньо якісь вироби зі скла. Це підтверджується, наприклад, тим, що під час розкопок склоробних майстерень первинного типу не знаходять ні склоробного інвентаря, ні відходів, ні цих шлаків, шнурів. А вже коли досліджували нашу Комарівську склоробну майстерню, усе це знаходилось, у тому числі, й готовий скляний посуд. Склоробні первинного типу існували на території сучасного Єгипту та на Сирійсько-Палестинському узбережжі. Там виготовляли ті скляні плити, а вже бите скло привозили річками сюди», – запевняє Світлана Белінська.

КУБКИ ЗНАЙДЕНО У ПОХОВАННЯХ

Тривалий час, через відсутність фінансування, дослідження Комарівського поселення та склоробної майстерні не велося. І лише у 2012 році розкопки відновили.

«На цій склоробній майстерні виготовлялися високоякісні вироби, які дуже високо цінувалися. Скляні речі, зокрема й кубки, які у нас представлені, були завжди предметом імпорту, мали високу ціну. Як правило, ними могли користуватися лише верхівка, князі, дуже заможні люди, воїни — тобто, така своєрідна тогочасна еліта. Знаходять їх, в основному, лише у похованнях. Хоча рештки скла, уламки скляних предметів знаходили також і безпосередньо під час розкопок самої майстерні у селі Комарів. Цікавим фактом також є те, що наприклад, на теренах Буковини, у поселеннях черняхівської культури, які досліджували, загалом виявили 28 цілих або фрагментованих кубків. У нас в експозиції представлено два з них», – зазначила старша наукова співробітниця Оксана Драгомирецька.

Самі скляні кубки діляться на два типи — тонкостінні (1-2 мм) та товтостінні (3-4 мм). Також використовували різні барвники, які дозволяли отримувати або безколірне скло, або оливкового кольору, або з легенькою голубизною.

За словами працівників музею, найбільш якісно збережені експонати археологічних розкопок знаходять під час розкопок поховань того часу.

«Один із цих двох скляних кубків був знайдений саме на дитячому похованні, яке гарно збереглося. Також у тому похованні поряд із дитячими кістками був знайдений і гончарний кубок із дуже гарним орнаментом, гребінець кістяний та інші побутові речі», – говорить Оксана Драгомирецька.

Усі ці артефакти знайшли під час археологічних розкопок на території сучасного села Оселівка того ж Кельменецького району, де розкопали й рештки склоробної майстерні. Це поселення вивчалося із 1968 по 1978 роки. Найбільш серйозні дослідження проводив Інститут археології тоді ще Радянського Союзу.

«Узагалі весь посуд з відділу археології, якщо він у гарному стані, він знайдений у похованнях. Просто в побуті, як правило, всі речі псуються, бо під час користування розбиваються, надщерблюються, якщо це у землі – то воно впало і пошкодилося. А якщо гарно збережена річ, то вона тільки у похованнях знайдена. По-іншому не може бути. Практично, вся археологія, яку ви тут бачите, – це все з могил дістали. Не тільки посуд – візьміть, перстень чи ось цей меч зігнутий, той наконечник списа – це ж усе з поховань», – додає завідувачка відділом археології музею Світлана Белінська.

БЕЗЗБРОЙНА КУЛЬТУРА

Музейники зазначають, що на могильниках того часу археологи знаходять два типи поховань – зі спаленням покійника або ж без.

«Речі побутового характеру чи елементи озброєння, які клалися біля покійника, найчастіше знаходяться біля могили із трупопокладенням. Зазвичай, це були якісь побутові речі, якими користувався покійник, і ті речі, які мали забезпечити йому потрібний інвентар у потойбічному світі. Зокрема, для потойбічного бенкету, як вважалося. Тому в могилу обов’язково клали якийсь посуд, келихи для пиття могли бути гончарні, а могли бути скляні, завжди також знаходять поряд рештки їжі, якісь кісточки тварин чи птахів, шкаралупу яєць тощо. Це свідчило про те, що йому якусь таку тризну справляли», – продовжує пояснювати Оксана Драгомирецька.

При дослідженні поховань того часу дослідники все більше переконуються, що черняхівська культура практично була беззбройною культурою. Тому дуже рідкісними предметами у музеях є елементи озброєння того часу. Зокрема у Чернівецькому музеї також є скручений меч та зігнутий наконечник списа.

«Ці елементи озброєння були спеціально пошкоджені для того, щоб ними не могли скористатися ті, хто міг пошкодити поховання. Цей меч, як і спис, виготовлені із дуже високоякісного металу. Надзвичайно складна технологія так званого пакетного металу, коли спеціально сплавлялися стальні й залізні пластини – і потім уже з них виготовляли самі вироби. З такого металу виготовляли лише мечі, списи, ножі, бойові сокири. Із усіх металевих предметів черняхівської культури, які знаходили на території нашої області, лише 13% були виготовлені за такою складною технологією. Це може свідчити про те, що ці вироби були привозними і на території краю не виготовлялися. Унікальним по суті є й інший спис, який на втулці інкрустований сріблом. Цим він засвідчує, що є не лише зброєю, а й символом влади того часу. Оскільки такі посріблені мечі, наконечники списів, переважно належали лише княжій верхівці або дуже багатим воїнам», – додала працівниця музею.

За словами музейних працівників, черняхівська культура відноситься до пізньоримського часу. Через 50 років після розпаду Римської імперії припинила своє існування й черняхівська культура. Її називають ще культурою римських впливів. Бо зв’язки з античним світом на той час були дуже тісними.

Віталій Олійник, Чернівці

Фото автора

Перше фото: Чернівецький обласний краєзнавчий музей

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-