Карантинно-поствеликоднє. Білі лебеді на чистому озері
Пандемія заявилася на Луганщину цілком традиційно – з дефіцитом усього необхідного. Коли ще тільки почалися розмови про необхідність надягати маски і про все інше, я про всяк випадок заглянув (десь у перших числах березня) до найближчої аптеки…
НАРОДНИЙ ЗВИЧАЙ
- Маски є?
- Є, звичайно.
- Скільки одна коштує?
- П’ять гривень.
Я вже зібрався купити їх гривень на сто, але трохи подумав, співставив із ситуацією у продовольчих супермаркетах, де теж жодного ажіотажу не спостерігалось, і вирішив гроші не витрачати. Минуло не більше тижня – і довелося пошкодувати через свою недовіру до народних традицій: маски зникли з усіх аптек міста. Разом з рукавичками, антисептиком, спиртом та іншими протиепідемічними засобами.
Довелося, як на роботу, ходити по аптеках з одним-єдиним запитанням щодо наявності масок, а за кілька днів у тій самій, найближчій, аптекар, понизивши голос до змовницького майже шепоту, повідомив: «Сьогодні, увечері. По двадцять гривень» – Було ж по п’ять! – «Ну, як знаєте, – в голосі співрозмовника заскреготів метал. – В інших аптеках продаватимуть по 28».
Маски справді з’явились. Потім знову зникли. Потім… До речі, йшов я навіть не як, а дійсно на роботу – на брифінг до облдержадміністрації. І на дверях однієї аптеки побачив хвалькувате оголошення: «У нас є все!» Нижче містився перелік «усього» – маски, антисептики й спирт. А ви кажете…
Ну, і щоб закінчити тему, додам, що в аптеках маски знову зникли, знову з’явились – але вже по 23.50. Оскільки цим товаром я, врешті, запасся, то й не роблю більше маркетингових досліджень, тож скільки сьогодні деруть аптеки з підкарантинної публіки, вибачте, не скажу.
Слід зазначити, сєверодончани виявились все ж не надто схильними до паніки. Ні великих черг, ані колоритних персонажів з непідйомними торбами в супермаркетах якось не зустрічав. Хіба що одного разу в «Сільпо» стояв у черзі слідом за дамою передпенсійного віку, яка вивалила на стрічку чотири пакети кілограмів по п’ять найдешевших вагових макаронів типу «ріжки». А так…
Гречка таки подорожчала приблизно удвічі. Причому паралельно з пакетами з’явилась крупа в поліетиленових мішечках по півтора-два кілограми (останнього разу бачив цінник: 31 гривня з копійками за кілограм). Макаронні вироби, на перший погляд, не втратили ні в ціні, ні в асортименті. А втім, я у цій сфері дуже поганий аналітик. Ніколи раніше ціни не фіксував, завжди виходив лише з того, чи по кишені мені той чи інший товар в даний конкретний момент.
КАРА КОРОНАМИ
Карантин голова Луганської облдержадміністрації оголосив особисто на пресконференції 17 березня, відразу після засідання протиепідемічної комісії. Наступного дня мали зачинитись усі заклади громадського харчування, об’єкти торгівлі непродовольчими товарами, ринки…
18-го, сидячи вдома за комп’ютером, натрапив на новину: торговці ринків заблокували деякі транспортні артерії Сєверодонецька. Зрозуміло, тут же зірвався і побіг фіксувати народний бунт. Офіційно в місті діють два ринки – центральний і «Успіх», який місцеві чомусь прозвали «Хитрим». «Хитрий» до мене ближчий, але поки прибіг на місце, ринок працював у звичному режимі. З’ясувалось, вести перемовини до торговців приїжджав власною персоною очільник області. Очевидно, тому, що саме він виніс вердикт: «Сидіти по домівках, носа не висовуючи».
Домовились наступним чином. Товар, який може зіпсуватись, розпродують протягом дня, а вже 19-го на ринках не має бути жодної душі. Зранку пішов перевірити, як виконуються домовленості. Здалеку на Центральному помітив якесь пожвавлення, але при наближенні побачив, що то якась жіночка намагається продавати пресу. До неї неквапливо наближався поліцейський патруль...
Того ж 18-го ще зафіксував відкритою одну перукарню. Подумав зайти пізніше, постригтися «про запас» – і не встиг. Наступного дня всі подібні заклади зачинили свої двері, навіть без пояснень. І без того клієнтам має бути все зрозуміло.
Треба сказати, суто візуально карантин не сильно змінив міський пейзаж. Людей менше не стало. Спочатку в масках ходили одиниці; тепер, навпаки, рідко кого можна зустріти із беззахисними обличчями. Поліція особливо не лютує. Власне, патрулів мені більше побачити не довелось. Правда, великих переходів, як раніше, не здійснюю: за продуктами; на прес-конференції в ОДА і таке інше.
До речі, про патрулі. От офіційна інформація, яка прозвучала 16 квітня на українській онлайн-пресконференції: поліцейські, що підпорядковуються Головному управлінню в Луганській області, склали усього два протоколи про порушення правил обсервації і п’ять – щодо блогерів, які розповсюджують фейки про перебіг епідемії. Патрульна поліція (у неї власна лінія підпорядкування) виявила більшу прискіпливість. У її «доробку» на той час було аж 33 протоколи, хоча й це в загальноукраїнському масштабі далеко не рекорд.
Ще два протоколи поліція склала щодо перевізників, і це мало не спричинило транспортний колапс у Сєверодонецьку: водії маршруток відмовились виходити на лінії. Утім, якось швидко з ними домовились. Тепер прудкі «газелі» та «Рути» швендяють містом, як і раніше, але вже в статусі міських автобусів.
ВДАРИМО ПО БЕЗДОРІЖЖЮ
Ще до оголошення карантину місто заходилось перекладати тротуари керамічною плиткою. Прихід пандемії активність дорожників не послабив. Особисте враження: менш ніж за два місяці тротуарів реконструйовано більше, ніж за весь минулий рік. Можу припустити, міська влада вирішила набрати балів в очікуванні прийдешніх виборів. Ну, хоч так: тротуари за останні десять років у Сєверодонецьку практично були знищені, тож роботи тут – непочатий край.
Судячи з повідомлень пресслужби міськради, автошляхи теж почали ремонтувати, однак відповідної техніки на вулицях досі не бачив. Очевидно, роботи йдуть десь на околицях – торік таки навчились класти якісний асфальт, і тепер у центрі, переважно, машини вже здатні їздити по прямій, не об’їжджаючи, як раніше, численні вибоїни.
Ну, й нарешті, серйозно взялися ремонтувати нашу місцеву «дорогу життя»: Станиця Луганська – Сєверодонецьк. Зранку 14-го квітня зателефонували з адміністрації: чи не бажаю я прокататись до Станиці, подивитись, як починається в області «Велике будівництво»? Вирватись на волю, бодай на пару годин?! Та звичайно ж бажаю!
Не знаю, у виправних закладах сидіти не доводилось, але мабуть, саме такі відчуття охоплюють зека, який щойно «відкинувся» й їде додому. Останніми роками я ненавидів поїздки областю – скачки по геть вибитих дорогах завдавали буквально фізичних страждань. Шлях, який належало протруситись зараз – один із найдовших і найжахливіших. Та цього разу я майже не помічав струсів, всотуючи по-новому враження від пейзажів по обидва боки дороги, які бачив уже сотні разів. «На волю! В пампаси!»
Зараз турки використовують солідні «збиральні комбайни» – дорожню спецтехніку, яка здирає кількасантиметровий шар асфальту і вивантажує його в кузов великої машини, що тягнеться попереду. Ці «відходи» не викидаються на смітник – вони знову йдуть у діло.
Спитав у керівника Служби автодоріг області Павла Цубера, де підрядники збираються брати щебінь, адже наші кар’єри залишились на окупованій території. Цубер відповів, що цю невід’ємну складову майбутнього «хайвею» везуть із Житомирщини й Запоріжжя. Що ж до асфальту, то асфальтобетонний завод майже закінчили монтувати в Щасті, неподалік від електростанції. На зворотному шляху в нас була нагода подивитись і сфотографувати цей витвір індустріального дизайну. Невже ця лялечка видаватиме по 280 тонн чорної липкої маси щогодини?
ЧИСТІ ДУШІ, БІЛІ ЛЕБЕДІ…
Про ставлення московської церкви в Україні до карантинних заходів говорилось багато. У вербну неділю я підходив до кафедрального собору РПЦ. Може, вже було запізно, але скупчень людей там не побачив.
Прочитав оголошення на зачинених дверях, де було сказано, що у зв’язку з посиленням карантинних заходів з 6 квітня і до закінчення національного карантину служби в соборі відбуватимуться без участі парафіян. Причастя й покаяння – тільки за персональною домовленістю зі священником.
Пізніше на всіх офіційних сайтах, починаючи з сайту обласної адміністрації і закінчуючи районними та міськими, з’явилось відеозвернення митрополита Сєверодонецького та Старобільського московської церкви Никодима і єпископа ПЦУ Афанасія до своїх вірних не наражатись на небезпеку і молитись на Великдень удома. А благодать і так на них зійде, якщо душі будуть чистими, а молитви – щирими...
А щоб православні геть не занудьгували, їм пообіцяли урочисту телетрансляцію святкового богослужіння.
У Великодній ранок, задля повної вже достовірності прогулявся до Христопреображенського собору в Сєверодонецьку. Удосвіта, о 4:45 помітив біля храму лише поодиноких жінок, які принесли щось святити і виявили явне невдоволення тим, що їх фотографують. Поруч із собором бачив ще двох чоловіків. Один схожий на охоронця, інший вигулював собаку. Поліції не помітив жодної.
Ну, а щоб картина була ще більш благосною, закінчу розповіддю про природне диво, що зійшло на озеро з характерною назвою Чисте.
Між нами: не таке воно вже й чисте, але влітку люди в ньому навіть купались, засмагали на прибережному піску. Теоретично місто стоїть на березі Сіверського Дінця, але реально до його пляжів доволі далеко. А Чисте – ось воно, в його дзеркалі відбиваються дев’ятиповерхівки, та й міський транспорт регулярно проходить майже впритул до берега.
Сьогодні людям підходити впритул до озера, згідно з 211-ю постановою, заборонено. Очевидно, тому осміліли лебеді, яких можна було побачити й торік, але не в такій кількості й на максимальній відстані. Тепер же вони перетинають озеро, як їм заманеться. А дикі качки навіть влаштовують баталії з сімейством ондатр. Звідки з’явилися в індустріальному місті ці вихідці з Північної Америки – гадки не маю. Але приємно.
Фотографії цієї дичини сам робити не ризикнув, мені їх надав співробітник Департаменту масових комунікацій Роман Мамедов, чиї роботи й раніше прикрашали сторінки Укрінформу.
P.S. Коли починав писати текст, в області налічувалось менше десяти хворих на COVID-19. Нині ж МОЗ оприлюднив нові дані: таких в нас уже 26. Якось не виходить благосної розповіді. А так хотілось…
Михайло Бублик, Сєверодонецьк
Фото – автора та Романа Мамедова
реклама