Художник, який малював убивцю своїх батьків...

У Запоріжжі з нагоди 76-ї річниці початку депортації чеченців та інгушів відбулася презентація картини художника чеченського походження Петра Захарова.

23 лютого 1944 року в Радянському Союзі почалася масова депортація чеченців та інгушів до Середньої Азії. Під час операції "Сочевиця" свої домівки були змушені залишити близько пів мільйона осіб, точна кількість загиблих – невідома досі.

У Запоріжжі відбулася презентація картини художника чеченського походження Петра Захарова / Фото: Дмитро Смольєнко. Укрінформ

Масова висилка народу з Північного Кавказу стала одним з найтяжчих злочинів сталінського режиму, а слово "чеченець" увійшло до списку заборонених.

У Запоріжжі з нагоди 76-ї річниці початку депортації в Туристичному інформаційному центрі відбулася презентація картини художника чеченського походження, ім'я якого, так само, як і його народ, протягом багатьох років ретельно намагалися стерти з історії. Йдеться про Петра Захаровича Захарова (Захарова-Чеченця).

ІСТОРИЧНИЙ "ОБМІН" КАРТИНАМИ

Здавалося б, який може бути зв'язок між чеченським художником і Запоріжжям? Дивно, але саме у фондах Національного заповідника Хортиця протягом більш ніж пів століття зберігалася картина, автором якої є Петро Захаров (Захаров-Чеченець).

В ексклюзивному коментарі Укрінформу керівниця фонду Ольга Борисенко розповіла про те, як ця робота потрапила до Запоріжжя.

“У 1972 році співробітники Національного заповідника Хортиця привезли картину з Ворошиловградського художнього музею (так тоді називався нинішній Луганськ – авт.). Їхали туди за копією картини "Запорізькі козаки пишуть листа турецькому султану" Іллі Рєпіна, але її не віддали. А ця картина (Захарова – авт.), мабуть, не мала для музею ніякого значення, тому її віддали нам", – розповідає Ольга Борисенко.

Картину із зображенням козака передали до Запоріжжя без вказівки авторства. Довгі роки вона припадала пилом у фондах. У 2005 році її віддали на реставрацію. Полотно потрапило до рук Надії Близнякової, яка зауважила, що в одному з кутів колись був підпис, але через те, що краї картини були пошкоджені, він не зберігся. Тоді запорожці вирішили з'ясувати історію роботи і відновити ім'я її автора.

“Я написала листа до Луганського художнього музею – і вони відповіли, що портрет потрапив до них до 1941 року. Уся збірка картин – а їх було 1200, була знищена під час війни, не збереглася і облікова документація. Залишилося лише 20 картин, серед них і портрет, переданий до Запоріжжя, про який, на жаль, нічого не знають. Тоді я подумала, що на цьому можна ставити крапку. Однак з'ясувалося, що інформація була помилковою", – згадує Борисенко.

Виявилося, що насправді картину із зображенням козака передали до Ворошиловградського художнього музею у січні 1954 року, до цього – з 1938 року – вона знаходилася у Третьяковській галереї. Про це музею повідомила дослідниця з Москви Меда Шахбієва.

Дізнатися ім'я автора допомогла мистецтвознавиця з Києва Оксана Лобко, яка звернулася до Хортиці на прохання Шахбієвої.

"Я безмежно вдячна Оксані за її допомогу", – каже Шахбієва.

ДІАМАНТ У ФОНДАХ ХОРТИЦІ

Приїхати до Запоріжжя – на презентацію картини – Меда, на жаль, не змогла. Але, незважаючи на це, поспілкуватися з нею нам все-таки вдалося – допомогла "сила Фейсбуку" та спільний знайомий – співробітник Національного заповідника Хортиця, "кіборг" В'ячеслав Зайцев, який відшукав Шахбієву в мережах.

“Між науковими інституціями має бути зв'язок. Обмін інформацією дозволить нам дізнатися історію – чим більше знань, тим краще. У нас в музеї зберігається понад 26 000 предметів, які відносяться до історії радянського Запоріжжя, і тут – такий діамант", – каже Зайцев.

Меда Шахбієва – кандидат філологічних наук, дослідник біографії і творчості Петра Захарова-Чеченця, і у 2017 році саме їй вдалося відшукати його могилу на Ваганьковському кладовищі Москви.

ПРОТОТИП МЦИРІ

Петро Захарович Захаров народився на Кавказі, імовірно у 1816 році. Після знищення чеченського села Даді-юрт у 1819 році його біля мертвої жінки знайшли російські солдати.

“Хлопчика доставили до генерала Олексія Петровича Єрмолова. В цей самий час на Кавказі служив його двоюрідний брат Петро Миколайович Єрмолов, який командував Грузинським гренадерським полком. Полк стояв у резерві, штаб-квартира знаходилась в Мухровані, у безпечному місці, куди і відправили Петра Захарова разом з іншими малолітніми полоненими", – розповіла кореспондентові Укрінформу Меда Шахбієва.

За її словами, у 1822 році у полон був узятий ще один хлопчик – лезгін. Петра і цього другого малолітнього бранця хрестив солдат Захар.

“Як повідомила старша дочка Петра Миколайовича Єрмолова – вихователя Петра Захарова, обох хлопчиків хрестив солдатів Захар, за ім'ям якого діти і отримали свої прізвища і по батькові. Хлопчиків хрестили в Тифлісі, я знайшла в архіві згадку про цей факт. Жив Петро Захарович Захаров у Москві і Санкт-Петербурзі, поперемінно", – каже Меда.

Єрмолов зауважив, що Петро добре малює і тому вирішив віддати його до Імператорської академії мистецтв, де він навчався як "сторонній учень".

Сучасники високо цінували талант Захарова. Так, Брюллов вважав його другим після себе портретистом.

Про своє походження Захаров знав завжди і пишався ним. Ба більше, свої роботи завжди підписував як: Захаров-Чеченець, Захаров з чеченців або Захаров з Даді-юрта.

Петро Захаров був знайомий з письменником Михайлом Лермонтовим, якого портретував двічі. Дослідники припускають, що саме “Захаров з Даді-юрта" є прототипом головного героя поеми "Мцирі".

У віці 27 років Захаров отримав звання академіка за портрет генерала Олексія Петровича Єрмолова (парадоксально, але саме за наказом цієї людини вбили його батьків). Помер він у віці 30 років.

"ТАК ЖИТИ НЕ МОЖНА"

Дослідниця Шахбієва запевняє, що в роки депортації чеченського та інгушського народів – ім'я Петра Захарова навмисно стиралося з історії.

"Музеї "добре постаралися", але коли почалася реабілітація чеченців, то ніхто не подбав про те, щоб повернути ім'я художника, "реабілітувати" Петра Захарова. У мене є підстави вважати, що ім'я його "видряпували" з полотен. Інформації про Петра Захарове чимало. Але про художню спадщину його ніхто не дбав з простої причини: він помер бездітним, у нього не було близьких, кого могли б цікавити ці питання. Дружина померла трохи раніше. Москва дуже швидко забула свого художника. Однак його пам'ятали завжди в Академії мистецтв. Укладачі довідково-енциклопедичних видань не оминали його імені", – каже Меда Шахбієва. У 1960-х роках біографією Захарова зацікавився Микола Шабаньянц, який став його першим біографом.

На сьогодні відомо близько 100 робіт Захарова. Його картини зберігаються у Третьяковській галереї, Ермітажі, Російському музеї, приватних колекціях. Крім того, в Луганську і в одному з музеїв Києва є ще два портрети авторства Захарова – акварельний і маслом.

На завершення розмови з Медою я запитала у неї, що б вона сказала або побажала українцям, якби змогла приїхати на презентацію картини.

“Я б насамперед побажала миру. Усім. Той же Петро Захаров – його гірка доля – наслідок війни. Сама біографія художника кричить нам, що так жити не можна", – сказала Меда.

Картина "Захарова з Даді-юрта" зберігатиметься у Запоріжжі в фонді Національного заповідника Хортиця. Дослідники планують встановити точну дату її написання.

До речі, співробітники Національного заповідника Хортиця кажуть, що зустрічали інформацію про продаж на аукціоні Сотбіс однієї з картин цього чеченського художника за 1 млн фунтів стерлінгів.

Ольга Звонарьова, Запоріжжя

Фото: В'ячеслава Зайцева