Універсальна мова, або Моцарт у прифронтових двориках

Універсальна мова, або Моцарт у прифронтових двориках

Укрінформ
На Луганщині відбулась світова прем’єра хорового твору Максима Березовського - із затримкою у 250 років

Не знаю, чим Сєверодонецьк заслужив таку прихильність Евтерпи (чи хто там у них на Парнасі відповідає за класичну музику), але тут уже вдруге було реалізовано міжнародний проєкт, головною темою якого стала саме музична класика. Першим таким проєктом у місті торік стала постановка опери Моцарта «Дон Жуан», про яку Укрінформ детально розповідав. Цього разу театральний продюсер з Німеччини Петер Шварц реалізував проект, можливо, не такий елітарний – зате сам фестиваль вихлюпнувся далеко за межі нинішнього обласного центру. Географії його відповідає й назва: «Музика і Діалог».

КЛАСИКА МІЖ ГАРАЖАМИ

– Після опери ми зрозуміли дві речі. По-перше, що хочеться продовжити працювати в Сєверодонецьку і в Луганській області. А по-друге, - що нам хочеться встановити більше зв’язків зі звичайними людьми. Не тільки з тими, хто регулярно ходить у театри і на концерти, а й просто з тими, хто живе в регіоні, - каже Петер.

Його вдалося «відловити» аж наступного дня по закінченні останнього заходу фестивалю. До того це було геть неможливо – він весь час метушився, щось узгоджував, домовлявся, давав вказівки… Навіть ця наша розмова відбулась у ресторані готелю (він сам призначив це місце), після якої Шварц від’їжджав до Києва, аби після нетривалого відпочинку вдома вирушити… до Ірану. Там виникли якісь проблеми в його підопічного-афганця (торік я його бачив на прем’єрі «Дон Жуана»).

– Тому, крім основного концерту, ми відвідували двори, де живуть звичайні люди. Може, людям це приємно. Особливо якщо їм пояснити, що музиканти приїхали здалеку. І якщо місцеве населення почує музику – воно зацікавиться, прийде на концерт – і відтак почнеться спілкування між учасниками проєкту і сєверодончанами.

Таких дворів набралося п’ять-шість у Сєверодонецьку й один у Лисичанську; ще два мініконцерти відбулися в центральних скверах двох міст. Оскільки всі виступи починались в один і той же час, автор цих рядків зміг побувати лише на одному. Ну, що тут скажеш… Упевнено можу стверджувати, що глядачів (слухачів) зібралося помітно більше, ніж виконавців у струнному квінтеті. Наскільки відомо, в інших дворах їхні мешканці виявляли не меншу зацікавленість. І це був четвер, день будній.

А вже в неділю тріо, квартети та квінтети (а також нонет і хор у два десятки вокалістів) роз’їхались по десяти містах, містечках і селах Луганщини. Ми з Петером поїхали до села Валуйського, що притулилось до всесвітньо знаменитої Станиці Луганської (про цю поїздку я вже повідав читачеві), а крім Станиці музикантів зустрічали Щастя, Попасна і ще сім районних центрів.

На сайті проєкту викладені фотографії, зроблені в чотирьох поїздках. Подивився я на них – і лише укріпився в думці, що Луганська область таки має чималий туристичний потенціал. І якщо прямою рекламою гостей сюди таки важкенько буде заманити, то через отакі делегації відповідну інформацію світові можна донести. У належному оформленні, звичайно. Ну, і не завадить капітально відремонтувати дороги. Хоча… Для декого відсутність суцільного асфальтового покриття на «напрямках» стала додатковою екзотикою. Але я б не ризикував. Та й дороги, якими можна їздити швидше, ніж наші предки на волах, зайвими не стануть.

КОМАНДА

Цей проєкт, як і минулий, мав статус міжнародного. У складі оркестру грали представники щонайменше шести країн – крім громадян України в ньому працювали німці, білоруси, вірмени (точніше, вірменки), грузинка і навіть п’ять чи шість росіян. Решта – з усієї нашої країни від Сваляви до Сєверодонецька і від Києва до Миколаєва. Включно із Харковом, Чернівцями, Львовом, Дрогобичем і ще якимись населеними пунктами, які довелося спеціально вишукувати на мапі у Google.

А в проміжку між поїздками – відкриті репетиції оркестру, заняття з вокалу, «Вуличний перфоманс «Я – ТИ – МІСТО». Можу процитувати офіційний проспект дійства: «Жителі міста побачили результат спільної роботи учасників театрального табору Art Camp 2019 у Кремінній, де протягом чотирьох днів наметове містечко було простором для діалогу, обміну ідеями та тренінгів на подолання психологічних бар’єрів у спілкуванні».

У цьому році Петер Шварц і його VladOpera e.V. реалізували вже четвертий проєкт в Сєверодонецьку. Останні два, як уже було сказано – музичні, і тут йому допомагала україно-білоруська група «Опера і Діалог» на чолі з мінчанкою Анною Казаковою. Віталій Алєксєйонок торік виконував обов’язки другого диригента і почувався досить вільно в тій обстановці. Цього разу він уже став повноцінним керівником оркестру й одночасно – музичним керівником усього проєкту, а тому став вельми суворим і майже недоступним.

Що цілком виправдано: до складу виконавців, окрім досвідчених музикантів, залучили студентів Сєверодонецького коледжу мистецтв і посадили їх на сцені всіх разом. Віталію треба було максимум за тиждень підтягнути останніх до рівня перших, що, здогадуюсь, було непросто. Одного разу я побував на відкритій репетиції, де «тренувались» досвідчені музиканти і їхні юні колеги…

Ні, краще всього цього залаштункового світу непідготовленій людині не знати. Не в тому річ, що керівник підвищував голос чи якось ображав невмілих підлеглих – він демонстрував дива толерантності, утім, поєднаної з твердістю та наполегливістю. Просто коли десятий чи дванадцятий раз вислуховуєш один і той же малесенький уривок із давно знайомого тобі опусу, скажімо, «Незакінченої симфонії» Шуберта, є небезпека зненавидіти музику взагалі. Лишається тільки співчувати тим, хто обрав її своєю професією.

СЮРПРИЗ ІЗ МОСКОВІЇ

Задля успіху оркестр, окрім професійності музикантів і їхньої злагодженості, має представити слухачеві гідний репертуар. Учасники «Музики й діалогу» із цим завданням упорались навіть із «перевиконанням плану». Окрім відомих класичних творів і не надто поширених, але в певних колах таки популярних барокових п’єс організатори подарували луганчанам відразу дві прем’єри.

Першим номером цілого концерту стала «Присутність» Ольги Подгайської. Мінська органістка та композиторка написала свою роботу спеціально для проєкту (очевидно, постаралась білоруська частина команди його організаторів) і присвятила її пам’яті загиблих у всіх неоголошених війнах.

Ще у першій частині виконували ту саму «Незакінчену симфонію». Не з моїм музичним слухом давати тут оцінки, але дозволю собі тут замітити: мені здалось, що ті місця у творі, на повторенні яких на репетиції диригент особливо настоював, виконані були практично бездоганно. Отже, в цій частині проект своєї цілі досяг.

…Друга частина містила найбільше сюрпризів для місцевих любителів класичної музики. Воно й у першій організатори приділили багато уваги сценічним ефектам, зокрема грі світла й тіні. А тут…

Чесно кажучи, другої частини концерту в Сєверодонецьку, який відбувався в недавно реконструйованому театрі, я не зміг послухати з певних причин. Тому, зокрема, поїхав із оркестром до Новопскова. Можу припустити, в театрі, де і сцена більш простора, і технічне обладнання модернове, дійство виглядало більш епічно. Але й у невеличкому райцентрі Петер Шварц із помічниками зуміли все організувати якнайкраще. Так от, друга дія концерту складалася з творів барокових. Тут і три п’єси Монтеверді, і Міхаель Преторіус, і Моцарт… Про Вільяма Берда мені до серпня нинішнього року, як не соромно зізнаватись, геть нічого не було відомо. Зате про Максима Березовського, сучасника і, кажуть, однокашника Вольфганга Амадея Моцарта по Болонській філармонічній академії (принаймні, навчались у ній обидва приблизно в одні й ті самі роки), знаю добре.

Так от, у Сєверодонецьку, Новопскові й Біловодську, з розривом у три дні, відбулась світова прем’єра хорового концерту Березовського «Вивергну серце своє». З відстрочкою у якихось два з половиною століття. Що найбільш цікаво: знайшла ноти десь в архівних надрах Москви музикознавиця зі Львова Ольга Шуміліна. Причому це сьогодні вона львів’янка. А до 2014 року Ольга Анатоліївна викладала теорію музики в Донецькій музичній академії. Отакий от музикообіг у природі. І нам ще пощастило, що Петер Шварц уподобав не Глухів, де народився Максим Созонтович, а геть архітектурно невиразний Сєверодонецьк.

ДОРОГИ, ЯКІ НЕ ВИБИРАЮТЬ

Коли ми ще їздили в Станицю й Валуйське, я звернув увагу Петера Шварца на якість доріг і попередив, що до Новопскова дорога буде ще гіршою. Як мені здалося, він цю інформацію сприйняв із… захватом. Може, пересичені цивілізацією, деякі європейці прагнуть наблизитись до землі у первісному розумінні? Так, до слова… Коли я вперше почув від Петера компліменти на адресу Сєверодонецька, я списав це на звичайну європейську толерантність. А потім він якось пояснив. Мова чомусь зайшла про Відень, і він сказав, що ота хвалена європейська архітектура цього міста на нього тисне; серед готичних її храмів і палаців у стилі класицизму він почувається, м’яко кажучи, незатишно. «А тут – повний простір…» Ні, ну якщо так…

До Новопскова оркестр, хор і всіх решту везли два автобуси-лайнери. Ніхто з чиновників обласної держадміністрації супроводжувати артистів не прийшов, натомість із Дніпра приїхав віцеконсул Генерального консульства ФРН у Донецьку (тимчасовий офіс у Дніпрі – приблизно таку офіційну назву носить ця установа) Петер Шмаль. І якщо до невибагливості Петера першого я вже звик, то просто уявивши, як дипломата найпотужнішої країни Європи підкидає на наших вибоїнах, відчув себе зле (може, це і є справжній патріотизм?).

По приїзді до райцентру музиканти заходились відпрацьовувати останні музичні моменти, Петер Шварц разом з електриками і майстрами сцени виставляли світло, перевіряли сходи, на яких мав вишикуватись хор і т. д., і т. п. Відносно вільним почував себе дипломат, тож на нього я й пішов із диктофоном у руці. Виявилось, що він тут, скажемо так, не лише з любові до мистецтва.

– Ви знаєте, що МЗС Німеччини фінансує цей проект. У нас в МЗС уже 5 років діє програма співпраці з країнами так званого Східного партнерства: з Україною, Білоруссю, Вірменією, Молдовою, Азербайджаном, Грузією і з Росією. Мета нашої програми полягає в тому, щоб суспільства цих країн і Німеччини зближувалися.

– А як ви вийшли на співпрацю з Петером Шварцом?

– Він з нами давно контактував... Я був у Сєверодонецьку рік тому, на прем'єрі опери «Дон Жуан», і дуже радий, що в цьому році реалізація нового проєкту здійснюється не тільки у великому місті, але в цілому регіоні.

– Ну, з музикою в нас тут все більш-менш нормально. Але як вам сподобалися дороги в регіоні?

– Скажімо так, дороги – жах, але яка альтернатива?! Я тільки сподіваюся, в Україні більше грошей в майбутньому піде в дороги, ніж у кишені певних груп чиновників.

А як ми на це сподіваємось!

У запрошеної зірки – оперної співачки Тетяни Журавель про дороги не питав – уродженка Черкащини не так вже й давно співає на європейських сценах, аби забути про незабутні наші шляхи. Вибирати які нам не дано.

– Я вже виступала позавчора. Як на мене, дуже вдалий був концерт. Особливо мені приємно, що поміж європейських класичних творів звучала українська класика – твір Максима Березовського. Я співала соло фрагментів великої Меси Моцарта до мінор. Надзвичайно красива музика, мені дуже подобається. Я щаслива, що співала саме тут.

Пані Тетяна сьогодні – запрошена солістка в різних театрах Європи. Часто її запрошують в Угорську національну оперу; також мала щастя співати у Валенсії, в палаці мистецтв королеви Софії. У грудні 2018-го року брала участь у постановці «Чарівної флейти».

– А вас не запрошували взяти участь у постановці «Дон Жуана» в Сєверодонецьку?

– Ні, торік на той час я брала участь в оперному фестивалі в Італії.

* * *

Не знаю, як музиканти, а мої сподівання Новопсков перевершив. По-перше, зал районного ПК був заповнений відсотків на 99. По-друге, після перерви практично всі місця залишились зайнятими. А головне – реакція публіки мало чим відрізнялась від тієї, що мені доводилось спостерігати у великих містах: люди підхоплювалися з місць, здіймали руки, вигукували «бра-а-во!» – загалом, робили все, що належить справжнім столичним меломанам.

Після концерту фотографувались на сходах Палацу, обмінювались промовами – а потім водії, що засиділись в очікуванні пасажирів довго не могли вирушити додому – артисти, вже вдягнувшись у «цивільне», все сиділи на лавах і обмінювались враженнями.

Може, вони в такий спосіб відтягували момент, коли їм знову доведеться відчути на собі гостинність луганських автострад?

Михайло Бублик, Сєверодонецьк

Фото: Олексій Ковальов

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-